Як священик на Франківщині навернув людей сортувати сміття і що з цього вийшло

Більше 10 років священик Василь Завірач на своїх проповідях у церкві селища Більшівці Галицького району на Івано-Франківщині розповідав вірянам, що потрібно сортувати сміття.

І це подіяло! Зараз уже 70% місцевих сортують сміття, а на виручені від відходів кошти у селі встановили дитячий майданчик, і на цьому не зупиняються.

***

Раз на два тижні у село приїжджала машина і забирала пакети зі сміттям, які місцеві залишали за воротами своїх будинків. Відходи везли на загальне сміттєзвалище.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

У селі були звичайні сміттєві баки, куди скидали невідсортований непотріб.

Та й навіть на них мало хто звертав увагу, розповідає отець.

Упаковки з-під морозива, печива чи консервні банки валялися посеред вулиці.

Він вирішив змінити цю ситуацію.

– Майже кожної неділі шукав можливість розповісти про екологію, навіть пов’язував то з євангельською темою, – розповідає священик про свої церковні проповіді.

Часто згадував, що природа створена Богом і це власність Бога, а ми тимчасово нею користуємось. Нам залишили наші предки чисту природу, ріки, озера, сади, ліси, а що лишаємо ми?

Він більше 10 років переконував вірян, щоб вони не використовували одноразовий пластик. Коли у селі почали частіше розливати молоко у пластикові пляшки, казав їм: “Люди, то пластик, одноразова тара, яка не розкладається”:

– Якось я почув від покійного Любомира Гузара: “Бог прощає завжди, людина – інколи, а природа – ніколи”.

Я казав, що природа нам відомстить і мстить вже, але за що ми мстимо тим нашим дітям? Хіба вони винуваті, чому ми їм лишаємо такий страшний спадок?

***

Наприкінці осені 2016 року завдяки спільній ініціативі священика та Бюро УГКЦ з питань екології у Більшівцях встановили 11 майданчиків для сортування сміття.

У кожному – по 5-6 контейнерів для пластику, паперу, картону, темного та світлого скла.

Інструкції з правилами сортуваннями розмістили на кожному майданчику й окремо роздавали селянам у вигляді буклетів

Інструкції з правилами сортуваннями розмістили на кожному майданчику й окремо роздавали селянам у вигляді буклетів.

– Я й сам в церкві роздав усім, – додає отець. Він також почав на проповідях вчити вірян, як правильно сортувати сміття і що це дає.

Результат не забарився:

– Я бачив, як жінки, яким за 80, відкручують корок пластикової пляшки, стискають пляшку й вже тоді кидають в бак. Папір окремо, картон окремо, склотару – світлі й темні пляшки – все сортуємо, – розповідає священик, показуючи контейнери.

Тоді навіть призначили чоловіка, який дивився за контейнерами для сортування і стежив, коли вони наповняться.

Місцеві підприємці допомагали з транспортом, яким вивозили вторсировину на переробку в Івано-Франківськ.

З часом контейнери для сортування сміття церква передала у комунальну власність.

– Сільрада має контролювати й вивозити сміття. Якщо щось не буде виконувати, зможемо розірвати договір, – розповідає священик. – Церква посприяла, допомогла поставити в селищі контейнери, навчила, як правильно сортувати непотріб. Але ж церква має й інші справи.

***

За першу здачу вторсировини громада Більшівців отримала 800 гривень.

За них купили 40 саджанців яблунь – 30 посадили на території школи, 5 на подвір’ї церкви і ще 5 – біля дитсадка.

Дерева разом садили майбутні першокласники та випускники школи.

За наступні доходи від відсортованого сміття у місцевому Парку пам’яті встановили дитмайданчик.

– Коли планували дитмайданчик, дискутували, чи доцільно ставити місце для дітей саме у Парку пам’яті, – пригадує отець.

Цей парк – пам’яті борцям за волю України – теж ідея священика.

Колись на цьому місці у болото кидали вбитих хлопців-партизанів. Тому деякі селяни не хотіли, аби дитячий майданчик був тут.

Але дитмайданчик у такому місці має свій символізм, пояснює Василь Завірач:

– Ті хлопці-партизани не чули ні сміху, ні радості дітей, своїх не мали, а якщо й встигли народити своїх, то їх виховували чужі люди.

***

– Матві-ій! – кличе дворічна Катя на дитмайданчику.

– Зазвичай ми приходимо на майданчик ввечері й вона вже знає, що сюди приходять й інші діти, – пояснює мама дівчинки Мар’яна Мацайло.

За словами жінки, її родина задоволена працею священика.

Раніше тут не було місця, де б можна було проводити час з дітьми.

– Священик вміє закликати, – розповідає молода мама. – Його ініціативи хороші і їх треба підтримувати.

Каже лише, що не всі шанують його роботу – уже зламали пісочницю.

Тим часом інша мешканка села Леся контролює встановлення ще одного майданчика в іншому кінці села.

– Я тут хлопців муштрую, щоб все робили правильно, – звітує жінка священику. – Тут буде спортивний майданчик. Буде гарно.

Цей майданчик місцеві роблять уже своїми силами і за власні кошти. Але священик їм також допомагає.

***

Пам’ятник Небесній сотні та свердловина з водою в Парку пам’яті – теж ініціатива Завірача. Гроші на встановлення пам’ятника священику дав місцевий мешканець.

– Слава Ісусу Христу! Захотіли води? – питає отець у людей, що набирають воду зі свердловини.

– Так, – відповідає жінка. – Бо наша дуже тверда.

Є такі безвідповідальні люди, які приходять сюди мити ноги, – обурено додає священик. – Але ж тут люди воду п’ють!

Отець бачить гусей в парку і телефонує голові села:

– Добрий день, пане голово, як ви там сі маєте? А я гусей пасу в Парку пам’яті, – іронізує. – Що я маю з тим робити?

За словами Звірача, він уже не раз нагадував жителям села, аби стежили за своїм господарством і не пускали його у парк. Та чиїсь гуси знову тут.

***

Але і це ще не всі ініціативи отця.

Крім того, що він досі нагадує людям про сортування сміття, у священика залишилось ще дві місії – навчити людей перестати носити на кладовище пластикові квіти і вінки і припинити палити опале листя.

– Люди кажуть: “Та то ж лише один вінок”. Тоді я відповідаю: “А для чого він? Хочете зробити приємність покійному, а живим що?”.

Торік разом із школярами старших класів отець влаштував акцію протесту “Ні підпалам!”.

Вони пройшлися вулицями села, дійшли до сільради і попросили голову зробити щось для того, щоб люди припинили спалювати листя.

– Я на своєму городі складаю бур’яни і листя в одному місці, потім маю чим погноїти город. Майже щоразу кажу селянам в церкві, щоб і вони робили так.

Тепер же в селі триває конкурс: тій частині села, територія якої буде найчистішою, зроблять якийсь подарунок для дітей. Наприклад, встановлять пісочницю або гойдалку.

Олена Семенюк, журналістка, спеціально для УП.Життя
Усі фото автора

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: