Агресія у дітей та підлітків: звідки вона береться і що робити батькам

Поговоримо сьогодні про агресію, яка може стати нашою силою або перетворитися на чудовисько… Ми вчора посварилися з донькою. Якими  ми не були б уважними до почуттів і потреб дитини, діти повинні, точніше обов’язково будуть бунтувати, злитися, ображатися. Думаю, одне з наших завдань – допомогти дитині прожити фрустрацію «щодо нас». «Щодо нас» – прожити свої «складні відчуття». Поруч з нашою силою, уважністю і стійкістю попрактикуватися в тому, як витримувати відмову, як проявляти в здоровій формі опір, як назвати на ім’я те, що відчуваєш. З кожним днем і роком дитина за нашої допомоги вчиться витримувати все більше напруги, поступово дозріваючи в своїх реакціях.

Я дуже дбайливо ставлюся до агресії маленької дочки.

У маленької дитини не так багато можливостей проявити свою силу. Найчастіше вона проявляється саме в опорі. Якщо вона втратить можливість опиратися нам в 3-4-5-7 років, то потім, в підлітковому віці, вона не зможе сказати НІ тоді, коли це важливо.

І це батьківський дзен (а виховання – це ж завжди баланс) – утримувати кордони, тобто правила сім’ї, але дозволяти вільно розвиватися всередині цих правил. Усвідомлювати свої почуття – і вчити називати своїми іменами почуття дитини. Ми буквально до певного віку є для дитини «зовнішнім мозком».

Я пам’ятаю, як на самому початку моєї практики один з клієнтів – батько підлітка (робота була з важкою психосоматикою) плювався слиною на прийомі: мовляв, «…до підліткового віку хлопчиська потрібно зламати, як собаку, щоб показати, хто господар, хто альфа вдома… потім буде пізно»… Ламав він відповідно до своїх слів. І хлопець сильно хворів і завдавав собі страшних шрамів. Пережити фізичний біль було легше, ніж «ломку». І його агресія, опір, були спрямовані всередину.

Ось бабуся на прийомі, бачачи, що малює дитина, переконує її: «Не малюй цього, що про тебе лікар подумає? Ти ж не злий?» А хлопчик відповідає:« Я злий! Злий! Рррррррррр» – і кусає бабусю. «Ось бачите! Він же некерований!»

«Чому він вибирає такі агресивні іграшки, чому дивиться такі страшні злі мультики, чому вибирає собі за друзів таких дивних хлопців?» – запитують батьки про хлопчиків і дівчаток. Справа в тому, що ми дуже мудро влаштовані: якщо я прямо не можу «прожити» емоцію, стан, то я буду компенсувати це кимось, чимось, «об кого» зможу це зробити. І якщо не стану булером, то, можливо, приєднаюся до спостерігачів, до зграї пасивно-агресивних дітей.

«Ідеальні мами й татусі» при всій величезній любові до дитини не дають їй можливості попрактикуватися в «реальності життя». Вони не читають складних казок, з тексту забирають злих і страшних персонажів, бояться, коли в грі дитина проявляє агресію. «Не малюй чорним, не малюй червоним, ти що, злишся!? Злитися не можна…» – мені здавалося, що цих фраз уже немає в нашому рідному лексиконі.

Злість, захована в тінь, перетворюється всередині нас на некероване чудовисько. І коли воно вирветься на свободу, що стане для нього тригером, як воно проявиться – непередбачувано.

У нашої маленької дочки свій спосіб справлятися з напруженням – вона відразу сідає малювати. Може, взяти динозавра в руки і заричати. (За допомогою іграшок-звірів легше «відреагувати» на емоцію). Я питаю її: «Ти злишся? Я  теж розлютилася б або засмутилася, якби мені не дали того, чого мені дуже хочеться. І мені би найбільше на світі хотілося дати тобі все, що ти хочеш». «Мамо, я злюся на тебе. (Гарчить і тупотить ногами). Але я дуже тебе люблю!» – відриваючись від малювання, каже дочка і обіймає мене.

Мої улюблені герої в житті – Махатма Ганді і Мартін Лютер Кінг. Для мене так важливо, щоб опір був виявлений – і прояв напруги був максимально ненасильницьким.

Але при цьому, щоб у нас завжди залишався контакт з тією частиною здорової агресії, яка допоможе нам захистити нашу життєвість, нашу внутрішню і зовнішню територію.

23 практичних пункти-поради про агресію дітей різного віку

1. Дитина відрізняється від дорослого в тому числі й тим, що у дорослого механізм гальмування і контролю вже присутній і налагоджений. Слова «візьми себе в руки» до малюків абсолютно неприйнятні, їм поки «нічим» взяти себе в руки :-), вони лише вчаться. Важливо про це пам’ятати.

2. Будь-яку роботу з батьками я починаю з теми ресурсу (якщо доросла людина не подбала про себе, якщо вона втомилася, виснажена, то у неї цілком природно просто не вистачить сил на адекватну дорослу реакцію). Дозволяється сказати дитині: мовляв, я так втомився, що мені зараз потрібно побути самому, щоб потім з тобою говорити і реагувати. Дитині ми не потрібні 24 години на добу. Дитині важливо, щоб ми дбали про себе. Вона буде навчатися цього. І це один з найкращих вкладів у її майбутнє. Якщо у батьків немає сил, то всі інші пункти будуть марні.

3. Діти будуть дуже сильні, якщо ми будемо більшу частину часу поряд з ними «адекватки», то епізоди нашої «неадекватності» вони переживуть без біди. Але тут все ж важливе запитання – які ми більшу частину часу.

4. Виявлений гострий процес безпечніший, ніж прихований. Непроявлений опір йде «в тінь» і може перетворитися у тілесні симптоми, в форму аутоагресії, «агресія на себе» може проявитися у зниженні успішності, у відчутті себе жертвою, в тому, що дитина може почати втрачати речі, «притягувати» до себе «покарання». Чи може дитина сказати вам «ні?», чи припустима в родині конфронтація думок? Чи дають дитині в чомусь право вибору? Чи є у неї відчуття, що вона може на щось вплинути?

5. Дитина може «віддзеркалювати» агресивну поведінку авторитетних дорослих, може злитися «за когось» (в роботі часто зустрічала сім’ї дуже інтелігентні, в яких дитина проживала за дорослих невиявлені та неусвідомлені ними емоції). Часто дитина «проявляє» своєю поведінкою замаскований конфлікт в родині. Важливо чесно проаналізувати свою дорослу поведінку і свої реакції. Це не означає стати агресивним, це означає знайти прийнятний спосіб доносити інформацію про свої потреби.

6. Агресія часто виростає з відчуття небезпеки. Буває компенсацією болю, образи. Причому дитину можуть образити в школі, а агресію вона може каналізувати на бабусю або молодшого брата. Важливо уважно і багаторівнево досліджувати ситуацію.

7. Агресія буває пасивною і активною (пасивна, наприклад, це показати язика за спиною людини, примкнути свідком до «проявлених» агресорів). Активна агресія може бути вербальною або тактильною (вербальна – обзивалки, дражнилки, крик), тактильна – биття, тілесне зачіпання.

8. На кожен вид агресії існує свій спосіб реагування: при вербальній ми можемо говорити з дитиною, при тактильній – зупиняємо руку, ставимо блок, вчимо ухилятися від удару.

9. Важливо пам’ятати, що малюки довербального періоду (які не вміють говорити людською зв’язною мовою) замість словесного контакту використовують тіло. Знайомляться, посипаючи одне одного піском, кидають іграшку, «торкаючись», мовби протягуючи свою руку до людини, яка їх цікавить. Б’ють лопаткою по голові, виявляючи симпатію і прихильність. Це не ознака того, що росте маніяк і агресор. Наше завдання – потихеньку, в рольових іграх, навчати знайомству, опановувати комунікативні навички.

10. Якщо малюк б’є маму, тата, бабусю і при цьому посміхається, то швидше за все, це не агресивна дія. Це для дитини гра. Важливо не давати зайвої емоції в свою реакцію. Інакше у дитини закріпиться відчуття «О! На мою гру відповідають». Важливо дивитися прямо в очі. Зупиняти руку (так, 150 разів поспіль) і дуже виразно і спокійно говорити: «Людей бити не можна». Перемикати увагу на інші ігри.

11. Іноді діти, чекаючи від нас ввімкненості та саме тілесної уваги, «оживляють» нас, «повертають до життя» своїми дотиками або ударами. Буквально вони своїми долоньками кричать «Агов, повернися». І таким дітям в цей момент важливі не так інтелектуальні, як тілесні гри. (Втомлені батьки можуть покласти на себе дитину і грати «Лізла качка по драбині, та й упала межи свині – бух!». Навіть діти «зрілого» 6-річного віку можуть тішитися цій грі:-.)

12. У роботі з агресією важливо зрозуміти, чи немає органічної причини, хронічних захворювань, температури, гельмінтозу (інтоксикація може провокувати спалахи агресії). Часто агресія виростає з втоми і напруги.

13. Якщо дитина пережила досвід насильства, якщо було агресивне медичне втручання в тіло дитини, якщо з точки зору дитини вона «постраждала», але не отримала компенсації, то компенсація може бути агресивною.

14. У дітей старшого дошкільного та шкільного віку агресія може прикривати страх.

15. У малюків, дітей під час кризи 3 років, у підлітків контролю над емоціями, будь ласка, не очікуйте. Їх поведінка – не спеціальна гра в «Дістань батьків». Будь ласка, повірте, вони не спеціально.

16. У роботі з агресією (і будь-якими емоційними спалахами) з трилітками і підлітками важливо пам’ятати, що одне з їх неусвідомлених «завдань» – знецінити маму. І тут дуже важлива наша власна впевненість в собі, наша стабільна позиція: я – чудовий Батько для своєї дитини, яка дорослішає. Вона говорить дурниці, каже навіть, що ненавидить нас, але нашої любові від цього не меншає, і ми віримо в те, що її любов теж не зменшується. Ці слова і крики – піковий стан, якого вони самі ж через хвилину злякаються.

17. Важливо пам’ятати, що у відповідь на складну поведінку дорослого або дитини у нас може бути викид гормону кортизолу – гормону стресу. Він вимикає нашу раціональність, він нас змушує швидко діяти. Це природно, якщо у нас є жива людська реакція на складну поведінку (на крик, істерику, хворобу, агресію). Я дуже вірю в те, що, незважаючи на наші величезні знання, ми залишаємося людьми. АЛЕ під дією кортизолу ми діємо так само імпульсивно, як і дитина. Важливо зробити вдих-видих, важливо дати собі можливість трохи «охолонути».

18. Важливо емоцію зуміти усвідомити і назвати на ім‘я. Якщо ви запитаєте у дитини (важливо запитувати, а не стверджувати): «Ти сумна? Ти злишся?», то в перший момент реакція може посилитися. (А може і «розрядитися». Адже буквально ми дитині даємо відчуття: щоб не трапилося, в будь-яких емоціях – я з тобою.)

19. Важливо, щоб у дитини була можливість (профілактично) просто вихлюпнути напругу – батут, боксерська груша, подушкові бої, караоке, кричалки, іноді – комп’ютерні ігри, малювання (навіть чорним кольором))…

20. Агресія – це часто реакція на те, що важлива потреба не реалізована, або реакція на те, що кордони порушені. Нам важливо самим навчитися усвідомлювати свої потреби (про це багато написано в книзі «Мова Життя») і коректно про них заявляти. І поступово навчати цього дитину. Злість – це сила, яка дана нам для захисту. «Я добрий, але у мене є здорова злість, щоб себе захистити» – одна з важливих фраз-практик для дітей і дорослих.

21. Ми своєю поведінкою показуємо дитині, як реагувати на конфлікт. Якщо у відповідь на їхню агресію ми їх б’ємо – ми тільки закріплюємо цю поведінку.

22. Часто за складною, «непродуктивною» поведінкою дитини ховається щось для нас невідоме і не очевидне.

23. Найголовніша «практика» в роботі з батьками – подумки уявити себе величезним, як океан і як найвища гора. З внутрішнім наміром – я величезний. Я дорослий. Я впораюсь.

Автор Світлана Ройз

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close