Вона подумки постійно нила і почувалась пригніченою. Одкровення молодої мами

Кілька років тому мені довелось піти на шкільні збори до сестри замість мами. Спочатку загальношкільні, далі – класні. Чомусь страшенно хотілось виглядати урочисто, бо подумалось, що то честь представляти маму і приймати участь у житті сестри. Я прийшла завчасно в сукні і з зачіскою, сіла в майже порожній актовій залі й стала чекати початку.

То було хвилююче і відповідально, я чекала таких же зацікавлених людей. Але за 5 хв до початку в дверях з’явилась зграя сумних, втомлених і навіть агресивних жіночок, які, очевидно, бігли на збори прямо з занять фітнесом… усі в спортивних штанях і лосинах, в розтягнутих пусерах і кросівках, не нафарбовані і з волоссям закрученим у вузол на потилиці… чи не на кожній був змучений і нещасний вираз обличчя… далі вони сварились і кричали про щось, чого я вже не чула. Я думала про все побачене.

А от на днях в мене було дежавю. Я знову побачила щось подібне в супермаркетах і крамницях. Раніше не придивлялась, мабуть… Змучені і розгублені жінки з кошиками, які уточнюють якісь рецепти по телефону, поспішають, зляться на кожного, хто довго шукає гроші на касі, чи забув попередньо зважити банани… І стало якось сумно.

А потім раптом пригадалось, як років 7 назад у мене був затяжний період, коли я майже не працювала і була домогосподаркою з малою дитиною. Мені було 22 і я жила в постійному очікуванні літа, хорошої погоди, вихідних… я чекала, коли вже довариться борщ, коли закінчиться брудний посуд, проріжуться всі зуби і т.д. Я подумки постійно нила і почувалась пригніченою.

А потім мій син захворів і ми опинились в страшній палаті з грибком на стелі, коричневими від бруду матрацами і несмачною їжею. Мій син не вставав з ліжка і все, чого я хотіла – це аби він знову гасав по квартирі, розкидаючи іграшки, аби знову варити супи і бачити, як він залюбки їх їсть. Повернувшись додому, я почувалась найщасливішою з жінок, миючи посуд після своєї сім’ї і плакала, дякуючи Богу за все, що маю.

Я знаю, що всім тим жінкам, мабуть, нелегко. Люди завжди мають свою історію, яку збоку і не розгледиш. Але разом з тим я знаю і те, як багато жінок віддали б усе золото світу, аби хоч раз піти на збори до своїх дітей, яких вже нема, або й не було, як багато мріють про те, аби готувати суп не лише собі, бути в теплі і мити посуд в гарячій воді, як багато хотіли б приготувати святкову вечерю чоловіку, який загинув і більше не повернеться…

Ми часто буваємо нещасними лише тому, що не вміємо бути щасливими на своєму місці. Але саме в тому вся суть, аби щодня знаходити привід радіти, бо він точно є, якщо пошукати😉

Я витратила багато років перш, ніж зрозуміла, що Новий рік це ще один привід подякувати всьому і всім, радіти і цінувати все, що маєш. Або змінити місце, яке не влаштовує, здійснити мрії і знайти вирішення для давніх проблем. І якщо це справді так, то бажаю Вам частіше посміхатись, рухаючись до того виходу)

автор Надя Азарова

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close