Вона подумки постійно нила і почувалась пригніченою. Одкровення молодої мами

Кілька років тому мені довелось піти на шкільні збори до сестри замість мами. Спочатку загальношкільні, далі – класні. Чомусь страшенно хотілось виглядати урочисто, бо подумалось, що то честь представляти маму і приймати участь у житті сестри. Я прийшла завчасно в сукні і з зачіскою, сіла в майже порожній актовій залі й стала чекати початку.

То було хвилююче і відповідально, я чекала таких же зацікавлених людей. Але за 5 хв до початку в дверях з’явилась зграя сумних, втомлених і навіть агресивних жіночок, які, очевидно, бігли на збори прямо з занять фітнесом… усі в спортивних штанях і лосинах, в розтягнутих пусерах і кросівках, не нафарбовані і з волоссям закрученим у вузол на потилиці… чи не на кожній був змучений і нещасний вираз обличчя… далі вони сварились і кричали про щось, чого я вже не чула. Я думала про все побачене.

А от на днях в мене було дежавю. Я знову побачила щось подібне в супермаркетах і крамницях. Раніше не придивлялась, мабуть… Змучені і розгублені жінки з кошиками, які уточнюють якісь рецепти по телефону, поспішають, зляться на кожного, хто довго шукає гроші на касі, чи забув попередньо зважити банани… І стало якось сумно.

А потім раптом пригадалось, як років 7 назад у мене був затяжний період, коли я майже не працювала і була домогосподаркою з малою дитиною. Мені було 22 і я жила в постійному очікуванні літа, хорошої погоди, вихідних… я чекала, коли вже довариться борщ, коли закінчиться брудний посуд, проріжуться всі зуби і т.д. Я подумки постійно нила і почувалась пригніченою.

А потім мій син захворів і ми опинились в страшній палаті з грибком на стелі, коричневими від бруду матрацами і несмачною їжею. Мій син не вставав з ліжка і все, чого я хотіла – це аби він знову гасав по квартирі, розкидаючи іграшки, аби знову варити супи і бачити, як він залюбки їх їсть. Повернувшись додому, я почувалась найщасливішою з жінок, миючи посуд після своєї сім’ї і плакала, дякуючи Богу за все, що маю.

Я знаю, що всім тим жінкам, мабуть, нелегко. Люди завжди мають свою історію, яку збоку і не розгледиш. Але разом з тим я знаю і те, як багато жінок віддали б усе золото світу, аби хоч раз піти на збори до своїх дітей, яких вже нема, або й не було, як багато мріють про те, аби готувати суп не лише собі, бути в теплі і мити посуд в гарячій воді, як багато хотіли б приготувати святкову вечерю чоловіку, який загинув і більше не повернеться…

Ми часто буваємо нещасними лише тому, що не вміємо бути щасливими на своєму місці. Але саме в тому вся суть, аби щодня знаходити привід радіти, бо він точно є, якщо пошукати😉

Я витратила багато років перш, ніж зрозуміла, що Новий рік це ще один привід подякувати всьому і всім, радіти і цінувати все, що маєш. Або змінити місце, яке не влаштовує, здійснити мрії і знайти вирішення для давніх проблем. І якщо це справді так, то бажаю Вам частіше посміхатись, рухаючись до того виходу)

автор Надя Азарова

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker