Як насварити, але не принизити дитину: 3 секрети для батьків

А ви задавалися питанням, навіщо лаєте сина або дочку? Швидше за все, ви дасте відповідь: я лаю, щоб допомогти дитині виправити помилки і стати кращою. АЛЕ… напевно, ви лукавите, адже 50% зауваження складає бажання випустити пару на малолітнього порушника спокою. Цей “побічний ефект” небезпечний: часто він перекреслює благий намір мами чи тата і сильно “вдаряє” по самооцінці чада.

Як бути? Не робити нащадку зауважень? Ні, без цього не обійтися, проте, лаяти можна і треба правильно – не принижуючи дитину.

Чи вірити мамі?

Малюк до 7 років дуже залежний від можливостей свого тіла і енергійності, яка в нормі б’є в дитині ключем. Іншими словами, дитина-дошкільнятко просто не може бути слухняною, і вона буде помилятися, буквально на кожному кроці. І це теж норма, тому що, коли як не зараз дитині вчитися і робити в процесі закономірні помарки. Тут починається найцікавіше: залежний від фізіології малюк також сильно залежить від думки дорослих, і особливо – від думки мами.

І що виходить?

А виходить, що рухлива і допитлива від природи дитина постійно осаджується докорами мами, яка, по суті, повинна допомогти дитині правильно подорослішати. А хто такий дорослий? Це спокійна й упевнена в собі людина. Саме така вміє не рубати з плеча, вона успішна в кар’єрі, в дружбі, в коханні. Спокійний і впевнений дорослий виростає із спокійної і впевненої дитини. І така дитина – продукт виховання батьків. Як же найчастіше у нас виглядає виховна “кулінарія”?

Яким словам мами вірити?

Дитина від народження нічого про себе не знає. Вона просто вірить усім словам мами про неї саму. Новонароджене малятко першу інформацію про себе отримує від батьків: “Тебе звуть Саша. Ти хлопчик/дівчинка”. І дитина приймає на віру все, що говорять їй рідні. А ще хвалять її за те, що вона росте, вже вміє сидіти, повзати, ходити і так далі. Мама говорить, що “Саша – великий, він розумник”, і крихітка знову не оскаржує мамину істину.

І раптом мама раз у раз вибухає докорами в стилі “Що ти твориш”?!, “Ти що, нерозумний”?. І яким маминим словам дитині вірити? Тим, які мама найчастіше повторює!

“Огорожа” з докорів

Щоб зрозуміти дитину, спробуйте протягом тижня або хоч б дня фіксувати ті моменти, коли ви вилаяли дитину. Наприклад, за те, що вона забруднилась кашею, розлила воду, зламала іграшку або не дала нею пограти своєму “колезі” по пісочниці, голосно кричала, і ви назвали її жаднюгою, бруднулею, нечемою і так далі. Ви можете просто ставити палички на листочку паперу або в додатку свого смартфона. Що ви побачите у кінці дня/тижня? Неабияка довга огорожа з ваших докорів…

А тепер подумайте, чи пам’ятаєте ви, за що вилаяли чадо? Швидше за все, в 90% випадках не пам’ятаєте або вважаєте, що усі ці “гріхи” малюка – така дрібниця. А хоч за одне з несправедливих зауважень ви вибачилися? А тепер уявіть, що за кожну маленьку провинність на вас кричатиме керівник…

Дефіцит батьківської уваги

Так, дитина в XXI столітті росте в умовах дефіциту батьківської уваги. З ранку до вечора дитина в дитячому саду або в школі, на продовженому дні. Увечері малюк біля телевізора або з планшетом в руках, або грається у своїй кімнаті. А мама? Мама, поки дитина зайнята сама по собі, читає стрічку новин в соцмережах, дивиться серіал і готує вечерю. Скільки хвилин увечері мама приділить дитині, що спокійно сидить в дитячій? Практично ніскільки…

Статус для уваги

АЛЕ! Варто чаду зламати іграшку, щось розбити або намалювати на шпалерах “карлючки”, мама тут же відлучиться і кухні і “приділить увагу – дасть ляпас, розповість, хто дитина насправді і “в кого пішла”. Що виходить? Якщо ти спокійний і впевнений – граєшся з іграшками і не відволікаєш маму – ти не отримуєш ні краплі її уваги. А варто попустувати – і ось мама “уся твоя”. Нехай вона й називає тебе “ідіотом”.

Слова як… цвяхи

І кожна така “характеристика” спочатку дуже зранює дитину хльосткою, колючою інтонацією мами, а потім – і тим сенсом, який вона вкладає в зневагу дитини. Ці слова, як “цвяхи”, які мама забиває в “душевні ворота” крихітки. І навіть якщо витягнути ці “цвяхи” за допомогою вибачень, слід залишиться.

Пізніше малюк звикає до принижень і до свого “статусу”, і це знак, що самооцінка дитини серйозно постраждала. З такою оцінкою складно бути лідером, хотіти більше дізнатися, побачити, проявити свої таланти. А навіщо? Все одно для мами я недотепа та ідіот…

Дайте шанс на самоповагу

Відчитувати і направляти дитину треба – від цього нікуди не піти. Тільки робити це потрібно правильно. На жаль, нас цьому ніхто не вчить, і часто ми просто переймаємо манеру своїх батьків. Давайте потренуємося бути мудрими підказувачами, наслідуючи ці 3 ключові правила.

1. Критикуйте не дітей, а їх поведінку або конкретний вчинок. Між “Ти бруднуля” або “Ти ідіот” і “Ти сильно забруднився, а нам йти у гості. Я дуже засмучена і злюся” – величезна дистанція величиною в цілу самооцінку дитини.

2. Пояснюйте дитині, чому вона не права або де вчинила негарний вчинок: “Не можна кидати пісок в обличчя. Пісок потрапить в оченята, і малюкові буде дуже боляче, він може захворіти і не зможе гратись” або “Ти порвав книжку, і тепер я не зможу тобі її читати”.

3. Вчіть дитину не зациклюватися на помилці, а відразу виправляти її і шукати вихід. Наприклад: “Давай допоможемо малюкові обтрусити пісок, який ти в нього кинув, а ти вибачишся і далі гратимешся”, “Давай полікуємо – підклеїмо книжечку і будемо її читати, як і раніше”. Дайте шанс крихкій самооцінці дитини стати міцною і непохитною.

Ці поради зовсім нескладні, але ефект від них – колосальний. Варто спробувати, і ви побачите, як змінюються ваші з крихіткою стосунки, і ви самі стаєте більш спокійними, впевненими і мудрішими.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close