Лише одна порада дієтолога допомогла мені подолати залежність від солодкого

Всі ми знаємо, що багато солодкого – шкідливо. Солодощі псують фігуру, погано впливають на шкіру, провокують різкі перепади настрою і знесилюють нас. Перелік можна продовжувати до безкінечності, тільки ось хто з нас може самостійно відмовитися від цукру, а головне – від потягу до нього?

Всім привіт, мене звати Олена, мені 27 років і я страшенна ласунка. Напевно, цими словами я б розпочала свою жалісливу історію про непрості стосунки із солодощами в Товаристві анонімних ласунів, якби воно існувало. Цікаво, чому таку організацію досі не створили? Адже надмірне споживання солодкого – це залежність. Не така згубна і страшна, як алкоголізм чи куріння, але все ж залежність.

Щоб було зрозуміло, що я не драматизую, а дійсно до недавнього часу мучилася від любові до всіх цукровмісних продуктів, розповім кілька епізодів з дитинства.

У дитинстві я була пухкенькою. Над моїм дитячим животиком жартували навіть вдома. Проте домашня випічка на столі була завжди. А ось цукерки, які я пристрасно любила, ховали по шафах і на антресолях, але лише батьки переступали за поріг, я вирушала на пошуки схованок. І, мені соромно зізнатися, але не знаходячи захованого, я могла поїсти просто цукру…

Солодощі були для мене забороненим і дуже бажаним плодом. Тепер я розумію, що причина цього в неправильних харчових звичках, які в мені виховували старші. Ну, наприклад: на столі стоїть суп, якого я більше не хочу, а на іншому його кінці – улюблена цукерка. Ти не можеш вилити суп назад в каструлю або залишити його до вечері, але сестра «дресирує» мене: «Ось коли доїси, отримаєш солодке. З’їж ложку, цукерка стане ближче». І з кожною ложкою супу десерт наближався…

Або інший приклад, такий знайомий багатьом з нас: «На дні тарілки твоє щастя»/«Якщо не з’їси, то не виростеш»/«В каші твоя сила». Зрозуміло, що бабусі, які нам це говорили, пережили голодні воєнні роки і тотальний дефіцит. Тільки ось звичку доїдати навіть при відсутності почуття голоду я поборола лише недавно і з великими труднощами. Але і досі ледве стримуюся, щоб не попросити чоловіка доїсти салат: «Ну там одна ложка залишилася, навіщо місце в холодильнику займати!»

Звичайно, нам всім, якими б прекрасними не були наші батьки, є що сказати психотерапевту. Мої батьки чудові, але вони виховували нас в ті далекі часи, коли не було жодних соцмереж з мудрими дієтологами і пабліками матусь про харчування, а в моді було неправильне харчування, а доширак із закордонними шоколадками.

«Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити» – сенс цього вислову я прийняла не відразу. Не тоді, коли я думала про те, що мені варто було б схуднути, щоб влізти в «тогорічні» шорти. І навіть не тоді, коли вийшла заміж і чекала на народження свого первістка. Якщо вдома з’являлася шоколадка, вона не давала мені спокою доти, поки я її не з’їдала.

Якщо я присягалася домашнім сидіти на дієті, але зривалася, то ховала обгортку від цукерки якомога глибше у смітник, ніби речовий доказ. Якщо я бачила в інтернеті статтю про те, як відмовитися від солодкого, прогортала її без великого інтересу, адже хто при здоровому глузді й добрій пам’яті буде назавжди відмовлятися від пиріжків і тортиків? Тим більше я. Адже якщо я не з’їм зранку шоколадку або тортик, у мене цілий день болітиме голова. Саме тому і болить, вважала я.

І я розуміла, що все це якесь нездорове замкнуте коло. Я почувалася невпевненою через неідеальну фігуру і неможливість носити красивий одяг, який облягає, свої комплекси і переживання заїдала випічкою і шоколадом і – ось диво! – як і раніше набирала вагу, що, звичайно, не додавало мені впевненості.

При зрості 172 см я важила 63 кг. Цифри нестрашні, але худою і підтягнутою мене не можна було назвати. Коли чоловік з усією своєю делікатністю натякав мені на це, я дуже ображалася на такі зауваження і на той факт, що мене не приймають такою, яка я є.

Апофеозом можна назвати мої заняття в спортзалі, коли я півгодини добиралася туди втомлена після роботи, віддавала свою чесно зароблену тисячу гривень на місяць, годину пітніла і пихтіла, а повертаючись додому, ситно вечеряла – зрозуміло, з десертом. При всьому при цьому я розуміла, що фітнес без правильного харчування – це боротьба з вітряками. Але нічого вдіяти з собою я не могла.

Розум почав повертатися до мене, тобто просто приходити до мене вже після народження дитини, коли я почала замислюватися над тим, які харчові звички я сама формую у своєї малечі. Прочитавши декілька книг з психології та тверезо поглянувши на себе збоку, я почала боротися зі своєю пристрастю, перестала пекти печиво до чаю і купувати додому цукерки. А головне, я припинила сприймати солодощі як нагороду і найвищу цінність.

Зрозумівши свої проблеми, нарешті вирішила зайнятися самовихованням. Знайшла в інтернеті дієтолога, яка проводить платний марафон з правильного харчування, і просто заради цікавості дала собі слово хоча б тиждень дотримуватися її рекомендацій. Виявилося, правильне харчування – це зовсім недорого і якщо відкинути калорійні десерти воно, в загальних рисах, схоже на мій звичайний раціон.

Повністю переказати принципи харчування не можу, щоб не забирати у дієтолога заробіток. Але ось кілька головних моментів: варто випивати по 2 літри води на день, приймати їжу кожні 3-4 години, білки для кращого засвоєння їсти лише з овочами, не споживати вуглеводи ввечері й не нехтувати корисними жирами.

Погодьтеся, в загальному нічого нового. Але був у програмі конкретний приклад, як варто снідати, і він допоміг усвідомити мені, що їжа – це перш за все набір поживних речовин, а багато наших психологічних проблем пов’язані з їх недоліком і коригуються харчуванням.

Ранок за програмою потрібно було починати з круп довгого варіння, тонкого лавашу або хліба з цільнозернового борошна, фруктів, ягід і горіхів – все в помірній кількості. Говорячи науковою мовою, вибирати потрібно продукти з низьким глікемічним індексом: вони повільно засвоюються, стабілізують рівень глюкози в крові та підтримують його протягом усього дня. Це й була найголовніша рекомендація від дієтолога, яка допомогла мені подолати залежність від солодкого і слухати свій організм.

Варто було почати снідати так, і – о дивина! – я перестала думати про солодке. За 2 тижні скинула 1,5 кг і 2 см в талії.

У день смачненького, який бував раз на тиждень, я купила собі заварне тістечко і «Снікерс». І те й інше виявилося дуже солодким, аж занадто. Я залишила їх, навіть не доївши. Мабуть, вперше за все своє свідоме життя.

А найбільшим відкриттям став для мене той факт, що за весь цей час без цукру в мене стало менше перепадів настрою і ні разу не боліла голова. Хоча я ціле життя вважала, що відсутність солодкого викликає у мене головний біль, а його наявність рятує від болю. От думаю зараз, що це було: нестача вітамінів, самонавіювання чи просто виправдання?

Програма добігла до кінця, і зараз я просто їм собі на втіху. Нічого не зважую, не ношу на дитячий майданчик ланч-бокси, не переймаюся, якщо пропускаю прийом їжі або якщо вдома закінчується селера. Солодке більше не має влади наді мною. Я можу дозволити собі зранку трохи гіркого шоколаду або печива, спробувати шматочок торту в гостях і покласти тарілку вбік. Тримаю вдома креманку з цукерками, якщо прийдуть гості, пам’ятаю про існування цих солодощів, але не боюся, що непомітно для самої себе їх з’їм.

Погане самопочуття і переживання лікую теплим душем і сном, говорю про проблеми, а не заїдаю їх, більше слухаю себе і насолоджуюся смаком їжі. Це моє розуміння здорового харчування, за допомогою якого ми з їжею нарешті досягли гармонійних стосунків.

А як складаються ваші стосунки з солодощами? Це нездорова залежність, любов на відстані чи повна байдужість?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close