Лише одна порада дієтолога допомогла мені подолати залежність від солодкого

Всі ми знаємо, що багато солодкого – шкідливо. Солодощі псують фігуру, погано впливають на шкіру, провокують різкі перепади настрою і знесилюють нас. Перелік можна продовжувати до безкінечності, тільки ось хто з нас може самостійно відмовитися від цукру, а головне – від потягу до нього?

Всім привіт, мене звати Олена, мені 27 років і я страшенна ласунка. Напевно, цими словами я б розпочала свою жалісливу історію про непрості стосунки із солодощами в Товаристві анонімних ласунів, якби воно існувало. Цікаво, чому таку організацію досі не створили? Адже надмірне споживання солодкого – це залежність. Не така згубна і страшна, як алкоголізм чи куріння, але все ж залежність.

Щоб було зрозуміло, що я не драматизую, а дійсно до недавнього часу мучилася від любові до всіх цукровмісних продуктів, розповім кілька епізодів з дитинства.

У дитинстві я була пухкенькою. Над моїм дитячим животиком жартували навіть вдома. Проте домашня випічка на столі була завжди. А ось цукерки, які я пристрасно любила, ховали по шафах і на антресолях, але лише батьки переступали за поріг, я вирушала на пошуки схованок. І, мені соромно зізнатися, але не знаходячи захованого, я могла поїсти просто цукру…

Солодощі були для мене забороненим і дуже бажаним плодом. Тепер я розумію, що причина цього в неправильних харчових звичках, які в мені виховували старші. Ну, наприклад: на столі стоїть суп, якого я більше не хочу, а на іншому його кінці – улюблена цукерка. Ти не можеш вилити суп назад в каструлю або залишити його до вечері, але сестра «дресирує» мене: «Ось коли доїси, отримаєш солодке. З’їж ложку, цукерка стане ближче». І з кожною ложкою супу десерт наближався…

Або інший приклад, такий знайомий багатьом з нас: «На дні тарілки твоє щастя»/«Якщо не з’їси, то не виростеш»/«В каші твоя сила». Зрозуміло, що бабусі, які нам це говорили, пережили голодні воєнні роки і тотальний дефіцит. Тільки ось звичку доїдати навіть при відсутності почуття голоду я поборола лише недавно і з великими труднощами. Але і досі ледве стримуюся, щоб не попросити чоловіка доїсти салат: «Ну там одна ложка залишилася, навіщо місце в холодильнику займати!»

Звичайно, нам всім, якими б прекрасними не були наші батьки, є що сказати психотерапевту. Мої батьки чудові, але вони виховували нас в ті далекі часи, коли не було жодних соцмереж з мудрими дієтологами і пабліками матусь про харчування, а в моді було неправильне харчування, а доширак із закордонними шоколадками.

«Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити» – сенс цього вислову я прийняла не відразу. Не тоді, коли я думала про те, що мені варто було б схуднути, щоб влізти в «тогорічні» шорти. І навіть не тоді, коли вийшла заміж і чекала на народження свого первістка. Якщо вдома з’являлася шоколадка, вона не давала мені спокою доти, поки я її не з’їдала.

Якщо я присягалася домашнім сидіти на дієті, але зривалася, то ховала обгортку від цукерки якомога глибше у смітник, ніби речовий доказ. Якщо я бачила в інтернеті статтю про те, як відмовитися від солодкого, прогортала її без великого інтересу, адже хто при здоровому глузді й добрій пам’яті буде назавжди відмовлятися від пиріжків і тортиків? Тим більше я. Адже якщо я не з’їм зранку шоколадку або тортик, у мене цілий день болітиме голова. Саме тому і болить, вважала я.

І я розуміла, що все це якесь нездорове замкнуте коло. Я почувалася невпевненою через неідеальну фігуру і неможливість носити красивий одяг, який облягає, свої комплекси і переживання заїдала випічкою і шоколадом і – ось диво! – як і раніше набирала вагу, що, звичайно, не додавало мені впевненості.

При зрості 172 см я важила 63 кг. Цифри нестрашні, але худою і підтягнутою мене не можна було назвати. Коли чоловік з усією своєю делікатністю натякав мені на це, я дуже ображалася на такі зауваження і на той факт, що мене не приймають такою, яка я є.

Апофеозом можна назвати мої заняття в спортзалі, коли я півгодини добиралася туди втомлена після роботи, віддавала свою чесно зароблену тисячу гривень на місяць, годину пітніла і пихтіла, а повертаючись додому, ситно вечеряла – зрозуміло, з десертом. При всьому при цьому я розуміла, що фітнес без правильного харчування – це боротьба з вітряками. Але нічого вдіяти з собою я не могла.

Розум почав повертатися до мене, тобто просто приходити до мене вже після народження дитини, коли я почала замислюватися над тим, які харчові звички я сама формую у своєї малечі. Прочитавши декілька книг з психології та тверезо поглянувши на себе збоку, я почала боротися зі своєю пристрастю, перестала пекти печиво до чаю і купувати додому цукерки. А головне, я припинила сприймати солодощі як нагороду і найвищу цінність.

Зрозумівши свої проблеми, нарешті вирішила зайнятися самовихованням. Знайшла в інтернеті дієтолога, яка проводить платний марафон з правильного харчування, і просто заради цікавості дала собі слово хоча б тиждень дотримуватися її рекомендацій. Виявилося, правильне харчування – це зовсім недорого і якщо відкинути калорійні десерти воно, в загальних рисах, схоже на мій звичайний раціон.

Повністю переказати принципи харчування не можу, щоб не забирати у дієтолога заробіток. Але ось кілька головних моментів: варто випивати по 2 літри води на день, приймати їжу кожні 3-4 години, білки для кращого засвоєння їсти лише з овочами, не споживати вуглеводи ввечері й не нехтувати корисними жирами.

Погодьтеся, в загальному нічого нового. Але був у програмі конкретний приклад, як варто снідати, і він допоміг усвідомити мені, що їжа – це перш за все набір поживних речовин, а багато наших психологічних проблем пов’язані з їх недоліком і коригуються харчуванням.

Ранок за програмою потрібно було починати з круп довгого варіння, тонкого лавашу або хліба з цільнозернового борошна, фруктів, ягід і горіхів – все в помірній кількості. Говорячи науковою мовою, вибирати потрібно продукти з низьким глікемічним індексом: вони повільно засвоюються, стабілізують рівень глюкози в крові та підтримують його протягом усього дня. Це й була найголовніша рекомендація від дієтолога, яка допомогла мені подолати залежність від солодкого і слухати свій організм.

Варто було почати снідати так, і – о дивина! – я перестала думати про солодке. За 2 тижні скинула 1,5 кг і 2 см в талії.

У день смачненького, який бував раз на тиждень, я купила собі заварне тістечко і «Снікерс». І те й інше виявилося дуже солодким, аж занадто. Я залишила їх, навіть не доївши. Мабуть, вперше за все своє свідоме життя.

А найбільшим відкриттям став для мене той факт, що за весь цей час без цукру в мене стало менше перепадів настрою і ні разу не боліла голова. Хоча я ціле життя вважала, що відсутність солодкого викликає у мене головний біль, а його наявність рятує від болю. От думаю зараз, що це було: нестача вітамінів, самонавіювання чи просто виправдання?

Програма добігла до кінця, і зараз я просто їм собі на втіху. Нічого не зважую, не ношу на дитячий майданчик ланч-бокси, не переймаюся, якщо пропускаю прийом їжі або якщо вдома закінчується селера. Солодке більше не має влади наді мною. Я можу дозволити собі зранку трохи гіркого шоколаду або печива, спробувати шматочок торту в гостях і покласти тарілку вбік. Тримаю вдома креманку з цукерками, якщо прийдуть гості, пам’ятаю про існування цих солодощів, але не боюся, що непомітно для самої себе їх з’їм.

Погане самопочуття і переживання лікую теплим душем і сном, говорю про проблеми, а не заїдаю їх, більше слухаю себе і насолоджуюся смаком їжі. Це моє розуміння здорового харчування, за допомогою якого ми з їжею нарешті досягли гармонійних стосунків.

А як складаються ваші стосунки з солодощами? Це нездорова залежність, любов на відстані чи повна байдужість?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker