in , , ,

Розповідь від імені дружини і матері 4 дітей про те, чому сім’я – це не лише батьківство

– А от якби ми розлучилися, ти б одружився вдруге? – я уважно спостерігаю за реакцією чоловіка. Після невеликої паузи спокійним голосом, не змінюючи виразу обличчя, він промовляє:
– Після шлюбу з такою чудовою жінкою, розумною, красивою і повною усіляких чеснот, навряд чи я можу бути щасливий з кимось іще.

Мене звуть Ніна Архипова, і я живу з цим гумористом майже половину життя. За 17 років ми народили чотирьох дітей, виплачуємо кредит і будуємо дачу в провінції. За спиною три великі кризи спільного життя, як книжка пише, кожних 5 років. У раковині – брудний посуд, в дитячій розкидані іграшки, в каструлі – борщ, у мене новий манікюр. Манікюрниця впевнена, що я живу в казковій реальності: чоловік розрізняє зміни кольору моїх нігтів. «Не кожен чоловік так піклується про свою жінку!» – патетично вигукує вона. Аромати ацетону оточують її, як піфію наркотичний дурман.

“Спали моє тіло і розвій порох над морем», – я лежу з температурою 39, а чоловік обтирає мене вологим рушником, бо жарознижувальні ще не почали діяти. Він стискає щелепи і злісно шипить: «Якщо ти помреш, я тебе точно закопаю. У червоній труні з рюшечками. І поставлю пам’ятник зі світлиною, де ти блондинка!” Найкращий стимул, щоб одужати: ненавиджу рюшечки.

Ніхто не вірив в успішність нашого шлюбу. Особисто я не вірю в нього до сьогодні. Ми дуже різні люди, з різними характерами і темпераментами. Ми не можемо відпочивати всією сім’єю: два рази пробували, тепер воліємо тужити в розлуці. Ми страшенно дратуємо одне одного.

Сьогодні я бачила літню подружню пару, які форсували сходи в підземному переході. Вони повзли уздовж поручня, підтримуючи одне одного. Закохані, які йшли назустріч, з посмішкою переглянулися: «Давай зустрінемо старість разом!» «Рухайся!» – буркнув старий.

Чужа душа – темний ліс. Чужа сім’я – ще темніший та густіший. За видимим рівнем стосунків є невидимий, таємний і сповнений сенсу. Чи вирішується там доля родини? З чого складається це рішення? З ніжності чи жорстокості, з байдужості чи чуйності, зі смирення чи панування, зі співчуття чи насильства, з бідності побуту чи багатства духу – хто знає? Я точно не знаю. Тюбик із зубною пастою, оспіваний артистом, часом робить на життя сім’ї фатальний вплив.

Мій чоловік може зателефонувати мені та сказати, що приїде з друзями. За годину. Я гарячково літаю по кухні й встигаю накрити щедрий стіл із п’яти страв. Не тому, що я патріархальна дружина, боячись навіть заперечити тирану. Просто гостинність має величезне значення для мого чоловіка. Таке ж, як його свобода вибирати, що їсти і пити, як одягатися і як часто їздити на риболовлю.

Для мене свобода теж дуже важлива. У багатодітній родині у дорослих величезна кількість обмежень. Ми контролюємо свій гнів, своє роздратування, пильнуємо за язиком (замість «Та відвали вже» кажемо: «Що ти відчуваєш?» – і т. д.). Підстроюємо наші графіки під навчання і захоплення дітей.

Якщо в цих умовах добровільної неволі ми, дорослі, почнемо “пиляти” одне одного, контролюючи і вияснюючи дуже особисті речі, життя в родині остаточно перестане відрізнятися від містечкового пекла. Доводиться вчитися довіряти. Бути відвертими і вірити, що наші слова не будуть використані проти нас (будуть, на жаль). І пам’ятати, що у кожного з нас всередині є таємна кімната, де «тіньовий кабінет» може запропонувати умови перемир’я. «Тіньовий кабінет» (хто не знає) – це такий опозиційний варіант уряду, який розробляє альтернативні рішення проблем.

Наприклад, якось я страшенно образилася. Зараз не пам’ятаю навіть причину, але почуття були такі сильні, що стискали горло залізними лещатами. І тільки знання Кримінального кодексу утримувало від певних дій. «Розлучення! Роз’їзд! Ніколи! Досить!» – панічно викрикувала я і вже починала шукати в Гугл приблизну вартість нерухомості в нашому районі.

А потім діти приволокли гітару. На ній колись мій чоловік, такий молодий хлопець з довгим чубчиком, грав музику, яку написав на мої вірші. Я згадала, як він втішав мене після сварки з подругою. Як допомагав, коли я плакала, вперше прочитавши критичні коментарі до своєї статті (відтоді збігло 10 років, дівчатка, не соромимося, продовжуємо критикувати). Як заступився за мене в суперечливій ситуації з родичами. Як він готує суботні сніданки і розвозить дітей по гуртках, тому що я ще сплю, і сплю, і сплю. «Скільки часу і сил я витрачу, перш ніж знайду чоловіка, який добре цілується?» – постукали з таємної кімнати. Голосом опозиції жоден мудрий правитель не нехтує, якщо прагне довго правити, повірте мені на слово.

Сім’я – це не батьківство. Батьками можуть бути і самотні люди. Сім’я – це не спільне господарство і не стратегія виживання. Разом жити можуть і друзі, утворюючи стійкі комуни. Сім’я – це не спільні проекти і захоплення. Творити проекти можуть однодумці та колеги.

Сім’я – це союз чоловіка і жінки, їх проростання одне в одному. Діти – люди в родині тимчасові. Як прийшли, так і підуть, розбіжаться по своїх шляхах-доріжках. А ми залишимося. Сумні, смішні, з не дуже міцним здоров’ям і жменькою спогадів. Будемо брести у своїх старечих справах, підтримуючи одне одного. І коли він скаже мені: «Рухайся!» – я відповім: «Пане, не чіпляйтеся! Я пристойна заміжня жінка! Хоча перед вами встояти неможливо!” І ми дружно розсміємося.

За матеріалами

РЕЦЕПТ: 10 рецептів смачних сніданків з вівсянки

20 рішень для зберігання речей, від яких ви будете в захваті