Розумні люди взагалі ніколи не ображаються! Ось чому

Беремо уроки!

Іноді життєві проблеми і негаразди навалюються на вас неймовірним вантажем. Здається, що усі ваші дії ведуть до ще більших проблем. І так легко іноді звинуватити весь навколишній світ у ваших нещастях, так легко образитися на усіх навкруги.

Проте образа ще нікого не зробила щасливим. Це почуття ніби стискає людину в лещатах, “висмоктує” усі сили і не дозволяє знайти розв’язання проблем.

Ми в Тутка вважаємо, що почуття образи – така ж проблема, як і будь-яка інша. Тобто з цим почуттям треба боротися. Але ось як?

Спершу, треба розібратися, чому люди ображаються. Ви ж не ображаєтеся на собаку за гавкіт або на кішку за нявкання? Чому ж ображатися на людей за те, що вони такі, які є?

Вся причина – ваші власні невиправдані очікування: ви чекаєте від людей одне, а вони роблять зовсім інше.

Ви очікуєте від дружини розуміння того, що ви втомилися на роботі і не можете полагодити цей стілець просто зараз. Замість цього вона влаштовує скандал, що стілець лежить без ніжки вже півроку.

Ви очікуєте, що чоловік завжди пам’ятатиме день вашого знайомства. Але ображаєтеся, коли не отримуєте від нього подарунка на річницю.

Ви очікуєте розуміння і поради від батьків, коли розповідаєте їм про труднощі виховання ваших дітей. Замість цього вони знизують плечима і заявляють, що ви самі винні, або що вони натерпілися від вас ще й не такого.

Ви розраховуєте на допомогу друзів, але вони стверджують, що ваші проблеми – нісенітниця у порівнянні з їх власними.

Ви очікуєте від дітей вдячності за свої зусилля і любов, а отримуєте у відповідь все нові забаганки, капризи і звинувачення у нерозумінні сучасного життя.

Ви, врешті-решт, очікуєте, що вас просто усі залишать в спокої – але і тут усе не так.

Розчарування від нездійснених надій супроводжує життя кожної людини.

Причому, чим більше ви сподіваєтеся на когось, тим сильнішим у підсумку буде почуття образи. Чим яскравіше ви уявляєте реакцію іншої людини, тим сильніше ви в ній розчаруєтеся, якщо він вчинить не так, як ви собі понавигадували.

І це теж має свою причину. Адже нас виховують в атмосфері того, що ми завжди щось мусимо.

У дитинстві ми мусимо добре поводитися, слухатися батьків і вчитися на “відмінно”.

Потім до цього додаються інші зобов’язання: жінки мусять вийти заміж і народити дітей, чоловіки мусять влаштуватися на хорошу роботу і багато заробляти.

Коли вони стають батьками, то повинні виростити і виховати розумних і красивих дітей.

І таких “мусить” накопичується все більше.

З віком людина поступово приходить до такої думки:

“Якщо я усім навкруги винен, означає і мені усі навкруги винні. Хоч би через те, що я намагаюся прожити це життя гідно і з повагою відношуся до оточення (принаймні, мені так здається)”.

Ось звідси і народжуються невиправдані очікування.

А потім, коли життя влаштовує все зовсім не так, як ви чекали, ви ображаєтеся і розчаровуєтеся.

Це ми до чого. Річ у тому, що причини образ треба шукати не зовні, а усередині себе. Тому що зовні ви нічого не знайдете. Зате доки шукатимете – звинувачуватимете усіх навкруги, влаштовуватимете скандали, виснажуватимете себе і близьких – зробите болісно самі собі.

Тобто, ображаючись, ви хочете, щоб хтось інший зрозумів і розв’язав вашу проблему.

Але це неможливо! Інша людина не може “влізти” до вас в голову і зрозуміти, чому ж вам болісно і що їй треба робити, щоб цей біль угамувати. Тому впоратися з вашою образою і її причиною здатні тільки ви самі.

Ще раз!

Коли ви ображаєтеся, то заподіюєте біль самі собі, тому що чекаєте від іншої людини отримати ту допомогу, яку ви повинні надати собі самостійно.

Самостійно!

Ось притча, яка пояснить цю думку краще за будь-які незрозумілі розмови:

“У одного духовного учителя був учень. Одного разу він сказав своєму учителеві:

– Учителю, я давно вчуся у тебе і знаю, що ти осягнув Божественну мудрість. Ти завжди спокійний, у тебе завжди гарний настрій, ти ні на кого не ображаєшся і не злишся. Я теж хочу бути як ти. Навчи мене!

– Добре. Принеси картоплю і мішок.

Коли учень зробив це, учитель продовжив:

– Якщо ти образишся або розсердишся на когось, надряпай його ім’я на картоплині та кинь її в мішок.

– Зрозуміло, а далі що робити? – здивовано запитав учень.

– Завжди носи мішок з собою і додавай в нього картоплю кожен раз, коли хтось тебе розсердить або скривдить.

– Добре, – відповів учень.

Пройшло декілька місяців. Учень робив все, як велів учитель, тому його мішок постійно стає важчим. Крім того, перші картоплини почали гнити і погано пахнути. Так що учень знову прийшов до учителя і попросив:

– Учителю, я втомився тягати за собою цей смердючий важкий мішок. Прошу тебе, дай мені інше завдання!

Мудрий учитель посміхнувся і відповів:

– А хіба у себе на душі ти носиш не таку ж смердючу важкість з образ і злості на інших людей?

Як тільки ти ображаєшся, на твою душу опускається важкий камінь, а ти навіть не помічаєш цього.

Поступово кількість цих каменів росте. Образливість стає звичкою, яка формує характер, а характер породжує погані смердючі вади.

Поки ти носив цей мішок, ти побачив, як усе це виглядає збоку.

Образа сидить тільки в твоїй голові. Навчися звільняти голову від цієї гнилизни – і станеш щасливою людиною.

І сподіваюся, наступного разу ти замислишся, чи потрібна тобі ще одна смердюча картоплина на горбі…”

А ви часто ображаєтеся? Як ви позбуваєтеся від образ?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close