Якщо люди скажуть вам, що ви “відчуваєте щось не те” – не червонійте від сорому, лише усміхніться

Чудова стаття! Обов’язково знайдіть 2 хвилини, щоб її прочитати.

«Ми пішли подавати заяву до РАЦСу. Заяву заповнили, йдемо до банку оплатити рахунок за послуги. Це від РАГСу десь за 200 метрів. Посеред дороги я розумію, що заміж я за цю людину не хочу. Більш того, навіть спілкуватися з нею не хочу. Вона мені не цікава. Взагалі й ніяк. Я думаю, «що ж мені робити? Так не можна. Його мама до моєї приходила, про весілля вже домовлялися. Але з іншого боку, чому я повинна себе змушувати?» Я зупиняюся і кажу: »Слухай, я не хочу». Він запитує: «Що не хочеш? В ощадкасу йти?». Я відповідаю: «Ні, заміж». І, як довело життя, це було правильне рішення. Та й зараз, якщо мене щось не влаштовує, я припиняю будь-які стосунки, неважливо які: ділові, дружні або любовні».

Я згадала чудовий текст Ліз Гілберт:

«За останні роки я зібрала велику колекцію невідповідних почуттів. Одна моя подруга спіймала себе на тому, що їй погано в день власного весілля. Це безумовно було неймовірно. Уявіть собі триста гостей, дорога сукня від Віри Вонг – і горе?

Сором, яким вона прикривала це почуття горя, зіпсувало їй наступні роки шлюбу. Зрозуміло, краще не відчувати нічого, ніж відчувати щось не те!

Інша подруга, письменник Енн Патчетт, нещодавно опублікувала відкрите есе про інше невідповідне почуття. Коли після нестерпної хвороби помер її батько, Енн переповнювало щастя. Але люди, які прочитали її есе в Інтернеті, засудили її коментарями. Адже так не можна почуватися. Однак Енн відчувала саме таке – незважаючи на те (або через те), що вона обожнювала батька і доглядала за ним. Вона була щаслива за нього і за себе, тому що муки підійшли до кінця. Але замість того, щоб промовчати про це неправильне почуття, вона розповіла про нього відкрито. Я пишаюся її сміливістю.

Інший друг після довгого часу зізнався: «Я ненавиджу Різдво. Я завжди його ненавидів. Не буду більше його святкувати!». Так не можна!

Подруга не відчуває смутку чи жалю з приводу аборту, який вона зробила тридцять років тому. Як вона посміла!

Друг перестав читати новини і обговорювати політику, тому що набрався сміливості та сказав: «Якщо чесно, мені все одно до цього». Так не можна!

Один друг сказав мені: «Знаєш, кажуть – ніхто ще не скаржився при смерті, що провів дуже мало часу на роботі? Тому що сім’я і друзі набагато важливіші? Отож, я, мабуть, стану першим. Я обожнюю свою роботу, вона мені приносить більше радості, ніж сім’я і друзі. Та й працювати набагато легше, ніж справлятися з сімейними проблемами. Я на роботі відпочиваю». Що? Так не можна!

Подруга думала, що сходить з розуму, коли відчула величезне полегшення – її чоловік залишив сім’ю після двадцяти років «гарного шлюбу». Вона цілу себе віддавала сім’ї, вона вірила йому і була вірною – але він покинув її. Вона повинна страждати! Вона повинна відчувати, що її зрадили, образили, принизили! У світі маємо сценарій, за яким має діяти гарна жінка, коли чоловік вирішує розлучитися – але вона ухилилася від життя за цим сценарієм. Все, що вона відчувала – радість від несподіваної свободи. Її сім’я переживала. Адже моя подруга відчувала щось не те. Вони хотіли купити їй таблеток і відвести до лікаря.

Моя мама якось зізналася, що найщасливіша пора в її житті почалася тоді, коли ми з сестрою поїхали з дому. В якому сенсі? У неї повинен був бути синдром порожнього гнізда і купа страждань! Матері повинні сумувати, коли діти покидають рідний дім. Але моя мама хотіла танцювати джигу, коли її будинок спорожнів. Всі матері страждали, а вона хотіла співати, як пташка. Зрозуміло, вона нікому в цьому не зізналася. Їй би відразу поставили клеймо: «погана матір». Гарна мама не радіє свободі від дітей. Так не можна! Що скажуть сусіди?

І ще одне на десерт: одного разу мій друг дізнався про свій смертельний діагноз. Він любив життя більше за інших. І його першою думкою було: «Слава Богу». Це відчуття не проходило. Він був щасливим. Він відчував, що зробив все правильно і скоро все закінчиться. Він вмирав! Він повинен був відчувати страх, лють, біль, смуток. Але все, про що він міг думати, було – більше не потрібно ні про що хвилюватися. Ні про заощадження, ні про пенсії, ні про складні стосунки. Ні про тероризм, ні про глобальне потепління, ні про лагодження даху в гаражі. Йому навіть не потрібно було хвилюватися про смерть! Він знав, як закінчиться його історія. Він був щасливим. І він залишався щасливим до самого кінця.

Він сказав мені: «Життя – непроста штука. Навіть гарне життя. У мене було гарне, але я втомився. Час йти додому з вечірки. Я готовий піти». Так як він може? Лікарі переконували, що він в стані шоку, і зачитували йому пасажі з брошури про горе. Але він не був у стані шоку. Шок – це коли почуттів немає. У нього було: відчуття щастя. Лікарям просто воно не подобалося, тому що це Неправильне почуття. Однак у мого друга було право відчувати те, що він відчував – хіба шістдесяти років усвідомленого і чесного життя недостатньо для того, щоб завоювати таке право?

Друзі, я хочу, щоб ви дозволили собі відчувати те, що ви насправді відчуваєте – а не те, що вам хтось нав’язує як правильне відчуття.

Я хочу, щоб ви спиралися на своє власне відчуття.

Я хочу, щоб слова «відчуває щось не те» викликали у вас сміх, а не сором.

Мій друг Роб Белл розповідав про те, як питав свого терапевта: «Чи нормально те, що я відчуваю себе саме так?», а той терпляче відповідав: «Ех, Робе… нормального вже давно нічого немає».

У мене теж нормального вже давно нічого немає. Я не збираюся страждати і соромитися через те, що мені доводилося відчути.

Якщо я щаслива, моє щастя правдиве і реальне для мене.

Якщо я сумую, моя скорбота правдива і реальна для мене.

Якщо я люблю, моя любов правдива і реальна для мене.

Нікому не буде краще, коли я змушую себе думати, що відчуваю щось інше.

Живіть повним життям. Відчувайте те, що ви вже відчуваєте.
Все інше – ЩОСЬ НЕ ТЕ.
Для вас.
З любов’ю…

Автор Марина Баскакова

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker