Історія польського педагога, який добровільно увійшов до газової камери услід за дітьми

«Життя великих людей нагадує легенди: воно важке, але прекрасне», – писав Януш Корчак. Він ще не знав, що колись ці слова повною мірою можна буде сказати і про нього. Він був письменником, чиї книги роблять дітей щасливими. Педагогом, чиї праці фундаментальні для виховання дитини. Людиною, чиє ім’я вважають синонім гуманізму, самопожертви та нескінченної любові до дітей.

Ми в Тутка з очима, повними сліз, писали історію цієї людини. Дізнавшись її одного разу, вже ніколи не забудеш.

Становлення

Кадр з фільму «Корчак»

Генрик Гольдшміт, який пізніше стане Янушем Корчаком, народився 22 липня 1878 року в інтелігентній родині польських євреїв. З юних років йому довелося працювати, бо його батька підкосила душевна хвороба. Перебування останнього у лікарні коштувало чималих грошей, а матері ще треба було годувати молодшу сестру Генрика – Анну.

Ще під час навчання в гімназії у юного Генрика з’явилися думки, що ставлення до дітей має бути трохи іншим, з великою ніжністю і повагою. Пізніше він ґрунтовно займатиметься цим, зорганізувавши притулок для єврейських дітей. І буде з ними до кінця життя, яких би тягарів вони на нього не накладали.

«Будинок сиріт»

Колишні вихованці Корчака і «Будинок сиріт», наші дні

У 1911 році Гольдшміт відкриває «Будинок сиріт». Його новаторські ідеї зробили установу несхожою на інші, які могли дати дітям лише дах над головою і їжу. «Інші притулки плодять злочинців», – казав чоловік. «Будинок сиріт» ж робив з безпритульних гідних людей, визначаючи своєю першочерговою метою духовне і моральне виховання дітей.

Притулок Гольдшміта став невеликою республікою майже повноцінного дитячого самоврядування. Лиш уявіть: дитячі товариські суди, референдуми, рішення на яких беззаперечно виконувалися керівництвом… Генрику вдавалося з ранніх років навчити дітей гуманізму і справедливості, розвинути їх самосвідомість.

Під час роботи в «Будинку сиріт» чоловік публікується в журналах, читає лекції і пише книги. Його творчі псевдоніми набувають популярність по цілому світу: письменник Януш Корчак і Старий Лікар, який виступає по радіо з лекціями і жартами. Талановитий Генрик швидко стає популярним, але починається війна, яка змінює все.

Життя в гетто і останній урок вчителя-гуманіста

Дитячий оркестр під керуванням Януша Корчака.

Корчаку були огидні ідеї Гітлера. «Я нікому не бажаю зла, не вмію, просто не розумію, як це робиться», – повторював він. В окупованій Варшаві він демонстративно походжав в мундирі польського офіцера, поки це не стало становити загрозу для його притулку. Старий Лікар більше не жартував по радіо… Тепер він розповідав дітям, як вижити.

Небайдужі до його діяльності не раз пропонували Корчаку виїхати з окупованої країни, робили йому нові документи, орендували житло якнайдалі від небезпечних місць, але він не міг залишити дітей. І не залишив їх навіть тоді, коли весь «Будинок сиріт» у вагонах для худоби відправили до концтабору Треблінка. Це місце стало другим табором смерті після Освенцима: за роки війни тут безжально стратили 750-810 тисяч осіб.

Старий Лікар добре розумів, навіщо вони туди їдуть. «Корчак глянув на мене так, що я зіщулився», – писав педагог Ігор Неверлі. «Ти ж не покинеш свою дитину в нещастя, хвороби, небезпеки. А тут 200 дітей. Як залишити їх одних в газовій камері?»- відповів Корчак на пропозицію зберегти собі життя, перед тим як востаннє повести за собою вихованців”.

Кадр з фільму «Корчак».

«Процесія, якої ніколи ще досі не було, стартувала. Дітей вишикували по четверо. На чолі – Корчак з очима, спрямованими вперед, який тримав двох дітей за руки. Навіть допоміжна поліція зупинилася і віддала честь. Коли німці побачили Корчака, вони запитали: “Що це за чоловік?” Я не міг більше стримуватися – сльози ринули з моїх очей, і я закрив обличчя руками», – описував подію очевидець історик Еммануель Рінґельблюм.

Ніхто з цієї групи смертників не намагався втекти, не кричав. Корчак і близько 200 вихованців добровільно увійшли в поїзд, хоча в останній момент німецьке командування публічно запропонувало зберегти життя такій талановитій людині. На жаль, не залишилося нікого, хто міг би розповісти про останні години його життя: про те, що трапилося після поїзду. Навіть дата смерті – 7 серпня 1942 року – лише умовність. Якийсь час ходили чутки, що Корчак і діти врятувалися, але жодних підтверджень цьому немає.

Творчість і педагогічна спадщина

Пам’ятний камінь в Треблінці

Старий Лікар мав унікальний дар робити дітей щасливими. Навіть безжальні фашисти поважали творчість єврея Януша Корчака і готові були проявити милосердя. Ось головні твори видатного педагога, на яких виросли покоління:

  • Король Матіуш Перший. 1923 р.
  • Коли я знову стану маленьким. 1925 р.
  • Кайтусь-чарівник. 1935 р.

Також важко переоцінити значення педагогічних праць Корчака. Ці книги будуть актуальними і для вчителів, і для батьків будь-якої епохи:

  • Виховні моменти. 1919 р.
  • Як любити дитину. 1920 р.
  • Правила життя. Педагогіка для дітей і для дорослих. 1930 р.
  • Несерйозна педагогіка. 1939 р.

Як людина, яка присвятила дітям ціле своє життя, Старий Лікар найкраще за всіх розумів їх. Ми виділили основні принципи виховання, яких дотримувався Корчак:

  • «Ти запальний, – кажу я хлопчикові, – ну й добре, бийся, тільки не дуже сильно, гнівайся тільки раз на день. Знайте: в цій одній фразі міститься весь виховний метод, яким я користуюся».
  • «Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою».
  • «Дитина – іноземець, вона не розуміє мови, не знає напрямку вулиць, не знає законів і звичаїв. Часом воліє озирнутися сама; важко – попросить вказівки і поради. Їй треба гіда, який чемно відповість на питання. Поважайте її незнання!»
  • «Принцип: дитина має їсти стільки, скільки хоче, не більше і не менше».
  • «Змушувати дітей спати, коли їм не хочеться спати, – злочин. Таблиця, що встановлює, коли і скільки годин спати дитині, – абсурд».
  • «Дитина – це вчений в лабораторії, який напружує свою волю і розум для вирішення найважчих завдань».
  • «Не стався до проблем дитини зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений – їй воно важке не менше, аніж тобі, а можливо, і більше, оскільки у неї немає досвіду».
  • «Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них: ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині».
  • «Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншій людині, та – третій, і це незворотний закон подяки».
  • «Дітей немає – є люди, але з іншим масштабом понять, іншим запасом досвіду, іншими потягами, іншою грою почуттів. Пам’ятай, що ми їх не знаємо».
  • «Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини, просто пам’ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблене все можливе».

Чи знайомі ви з творчістю цієї людини? Чи поділяєте її принципи виховання?

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker