Навчіться відпускати власні бажання, щоб вони мали шанс здійснитися!

© theodysseyonline.com

Давайте з’ясуємо, що означає «відпустити бажання», навіщо нам це потрібно і як це втілити в життя.

Припустімо, ми вже усвідомлюємо, що кожне бажання – як пташка, тримати її міцно не вигідно, ба навіть небезпечно. Та і в клітці пташка не буде такою щасливою, як на волі. І якщо ми насправді чогось бажаємо, тоді нам варто навчитися відпускати бажання на свободу, щоб вони мали шанс стати реальністю.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Яким чином відпустити свої мрії та прагнення?

Записувати бажання

Коли ми їх не записуємо, а весь час носимо в голові – вони стають прив’язаними до нас. Нібито навіщо їх записувати – все і так зрозуміло. Та ні! Краще бажання витягувати з голови та зберігати окремо. Тому я рекомендую писати не лише список мрій, а великий список – щонайменше на сто пунктів. Щоб могти провести там інвентаризацію, подивитись на все збоку, щось відкинути (не дай Боже, щоб не збулося), щось відкласти, щось додати.

Коли ми занотовуємо усі прагнення, нам стає легше зрозуміти, що саме у нашій голові є суто нашим, а що прийшло збоку – із суспільства, від близьких та знайомих людей.

Пригадую одну дівчинку, котра гірко ридала після написання свого списку зі 100 бажань. Плакала вона тому, що зі всіх 100 прагнень її власною була лише одна мрія! Лише одна-єдина! А вона могла стільки сил витратити на досягнення всіх речей зі списку і не відчути в підсумку ні задоволення, ні щастя. Багато людей так і живуть все життя, незрозуміло для кого і навіщо.

Ті мрії, котрі «наші» – здійснюються легше та швидше. Особливо, якщо ми в цей момент не біжимо за ілюзіями та міражами в інший бік. Ці прагнення, коли вони стають реальністю, дають нам багато сил, натхнення, вони виводять нас на зовсім інший рівень життя та пізнання. Проте відшукати «своє» дуже важко.

Мама каже, що тобі потрібна квартира та освіта, тато – машина і робота за кордоном, чоловік запевняє, що ти повинна бути з гарною фігурою і мати силіконові груди, із телевізора тоді пояснюють, що настав час роботи ін’єкції ботоксу, щоб залишатись молодою, подруги переконають тебе, що тобі найбільш потрібна кар’єра і незалежність, а модні глянці запевнять, що ти мрієш про фірмові туфлі та нову колекцію «Шанель» і, звісно, що ти жити не зможеш без нового айфону. Але що потрібно тобі? Твоїй душі, серцю?

Насамперед варто відділити зерно від полови та почути свій внутрішній голос, щоб не помилитися зі стіною та драбиною.

І на диво – свої власні бажання набагато легше відпустити (немає зовнішнього тиску).

Станьте щасливими без них!

Розповім про свій приклад, на якому я дуже чітко це відстежила. Я зростала сама і мріяла про велику сім’ю, про щонайменше п’ять, а може і більше, дітей. І ось у нас народжується перший син. Ми захотіли другу дитину – і тут у нас нічого не вдається, минає цілий рік. Я відчуваю величезний біль від того, що все іде не так, що моя мрія вислизає. Я не молодшаю, але і завагітніти теж не вдається. Невже всі мої надії зруйнуються і я буду мамою лише один раз?

Коли я зрозуміла, що дуже захопилась мрією, що стала неадекватною у вираховуванні різних графіків та замучила свого чоловіка, я замислилась. Всі мої колажі мрії включали фотографії великих сімей – не менше трьох дітей, так, ніби інші сім’ї нещасні. Чому Бог не дає нам другої дитини? А, можливо, ми і не будемо більше мати дітей? Припустімо, ми більше ніколи не зможемо стати мамою і татом – ну і що з того? І що? Я залишусь нещасною та незреалізованою? Я втрачаю мрію всього життя? Це життя прожите безрезультатно?

Чи все ж таки в моїй теперішній ситуації є певні радощі та переваги?

У нас є вже син. Хтось не може народити навіть один раз, а він у нас вже є, підростає. І добрий, і улюблений. Якщо дитина одна, їй більше залишиться уваги та турботи. До того, Данилко наш – особливий, йому турбота та увага будуть не зайві. Якщо ти маєш одну дитину, тобі легше займатися і самореалізацією, і бути мобільною. І перелік продовжився.

Я збирала переваги мого нинішнього стану і потрохи змирилась з ним. І коли я прийняла те, що, можливо, я назавжди буду мамою лише однієї дитини, тоді я завагітніла знову. Я вже не очікувала цього, але сталося чудо – коли я навчилася бути щасливою в сьогоднішньому дні.

Відпустити бажання – це означає відчути і прийняти те, що я зараз щаслива, що я вже маю дуже багато.

Щаслива і без заміжжя, і без свого будинку, і без величезної кількості суконь, і без дітей, і без своєї улюбленої справи. Щаслива зараз. І буду рада стати ще більш щасливою, коли мої бажання здійсняться.

Не відмовляйтеся від бажання

Іноді ми захоплюємось першим пунктом – нехай, мені і так добре, і починаємо себе дурити, вводити в оману – навіщо мені цього? Ось я знаю одну дівчину, котра шалено хотіла дітей, всіх навколо замучила своїм палким бажанням. Але потім охолола. Всім і собі стала пояснювати, що не хоче дітей, що діти – це безлад вдома, а вона не може терпіти безладу, що в таких умовах важко працювати, а вона помре без роботи, та і її чоловік – не такий надійний, щоб від нього народжувати дітей.

Чи стала вона щасливішою від цього? Ні – навпаки, падала у глибокі депресії, вже сама не розуміла від чого. Вона має все – їй діти не потрібні. Проблема була в тому, що вона саму себе обманювала. Вона вирішила відмовитися від бажання взагалі замість того, щоб зізнатись: я хочу дітей, проте, зараз їх у мене немає.

Через декілька років такого самообману (і психотерапії) вона стала мамою. Спершу усиновила дитинку (і визнала, що дитина не завжди приходить в наше життя саме в той спосіб, в який ми б хотіли). А потім вона несподівано завагітніла. Лікарі лише стискали плечами – мовляв, такого просто не могло статися. Але воно сталося, тому що вона саме в такий спосіб відпустила своє бажання стати мамою.

Реалізація наших мрій не завжди залежить від нас. А якщо і залежить, то в невеликій мірі. Тому необхідно навчитися дозволити Богу вирішити, коли і що нам подарувати.

Він краще бачить, що нам потрібно і до чого ми готові. Уявіть, що ви написали заяву на ім’я керівника – а зараз він має прийняти рішення.

Роби, що можеш – і на все воля Божа

Відпустити бажання – це зовсім не означає сісти і чекати, схрестивши руки. Чекати свого Грея на березі моря – а все інше байдуже. Мовляв, я тут ні при чому, тому буду тихенько стояти на березі. Багато дівчат саме так і мріють про заміжжя – «моє знайде мене само». Але як воно тебе знайде, якщо ти сидиш в офісі по 12 годин на добу, потім летиш на метро і додому спати? В яку пору дня воно має тебе знайти? І чи ти зможеш його розгледіти, помітити, роздивитися? Ну, можливо, він зайде до твоєї бухгалтерії, помилившись дверима – ти ж його навіть не помітиш, не звернеш на нього увагу. Кімната не почне світитися у рожевому світлі, а метелики не почнуть по ній літати.

Багато людей будують і взаємини, і бізнес, і ціле своє життя за таким принципом. Скажемо – якось буде, я ж цього хочу. Однак навіть, щоб виграти в лотерею – треба купити квиточок. А щоб побудувати стосунки – треба добре потрудитися.

Бог управляє тільки нашими руками. В цьому сенсі ми – ковалі свого щастя.

Однак будьмо тими ковалями, котрі розуміють, що «заробітна плата» буде нарахована в тому розмірі, на який ми справді заслуговуємо. Ми продовжуємо виконувати свої обов’язки, працювати, але Бог вирішує, які плоди нам послати.

 

Отож, якщо я незаміжня, але дуже цього прагну, тоді я працюю над своїми жіночими якостями та відвідую ті місцини, де можна познайомитися із хорошим хлопцем.

Якщо я комусь подобаюсь – я даю шанс цій людині, навіть, якщо спочатку вона мені не подобається.

Спілкуюся з нею, пізнаю її краще – не фізично! До мене залицяються, я краще пізнаю людину.

Адже часто так стається, що людина, котру нам вибрали на небесах, спочатку виглядає звичайною і «не тією» людиною. Якщо не дати їй шансу, не придивитися – можна не розгледіти найважливішого. Тобто, я роблю хоча б щось (а взагалі багато-чого) для того, щоб колись стати дружиною. Однак, коли настане час заміжжя і хто буде моїм чоловіком – це вирішую не я. І я розумію це.

Якщо я мрію про будинок, то не лише милуюсь світлинами чи заздрю чужим будівлям – я дізнаюся ціни на ділянки, вивчаю, де би можна було його побудувати, з чого його найкраще звести, створюю бажаний план своєї домівки. А потім повільно, можливо, не так швидко, цеглина за цеглиною, іду до своєї мети. Назбирали грошей на землю – купили ділянку, потрохи починайте будувати. Або купіть вже готовий будиночок за містом – там він дешевший.

Дякувати

Ми дуже часто забуваємо про це. Концентруємось на тому, чого немає і забуваємо про те, що вже маємо. Моя знайома, мама чотирьох чудових дівчаток, все життя мріяла про сина. Дуже довго ця думка її не полишала, не давала їй спокою, що вона погана мати, що не народила чоловікові спадкоємця, що дівчатка – це марна трата часу, що вони вийдуть заміж та покинуть батьківське гніздо. Вона жаліла себе, хвилювалась та не давала дітям достатньо материнського тепла.

Якось вона відвідала дім однієї жінки, у котрої було п’ятеро синів – і ні однієї дочки. Остання просила Бога подарувати їй дівчинку, проте марно. Вони жартома запропонували одна одній помінятися дітьми, поділитися своїми проблемами, переживаннями. Проте найцінніший досвід для моєї знайомої був той, що вона побачила збоку. Її донечки спокійно гралися в ляльками та будиночками, прибирали за собою посуд, співали пісеньки та танцювали. А п’ять звитяжних лицарів безупинно гасали, перевертали все на своєму шляху, бились і перевертали хату догори дригом.

Коли вона прийшла додому, вона замислилась про те, як їй пощастило, що Бог вберіг її від гучних звуків битв. Яке це велике щастя мати дівчаток – вони допоможуть по господарству, не створять проблем, будуть добре вчитися, вони милі та ніжні! Коли вона говорила, в той момент її відпустило – «слава Тобі, Боже!» Її серце наповнилося вдячністю, вона перестала вважати себе неповноцінною. А через рік у них знайшовся і синочок – так неочікувано.

Бути вдячним за все, що маєш, а маєш ти вже немало. Більшість із нас має свою оселю (навіть, якщо це не окреме, а не власне помешкання). А на світі мільйони людей живуть на вулиці, в коробках, у підвалах. Ми маємо що їсти, маємо рідних та близьких людей, маємо руки та ноги. Ми так багато маємо, проте не цінуємо.

Бути вдячним без претензій – ну, коли це вже настане? Завжди перемикатися на подяку. Нехай я не маю свого будинку – дякую, що ми маємо можливість знімати квартиру та жити окремо від батьків. Хай я не маю гардеробу із сукнями, дякую за те, що я маю чотири дуже красиві сукні, швейну машинку та вмію шити. І так далі.

Мрії здійснюють швидше, якщо ми вміємо бути вдячними. Ніхто не хоче догоджати подарунками старій бабці з казки «Про рибалку і рибку»?

Фото заголовку
Переклад Тутка автор Ольга Валяєва

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

facebook
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: