Казка про жабу

По сонячному лузі бігала Дівчинка. На ній була біла мереживна сукеночка, на кучериках рожеві бантики, а в руках вона тримала сачок, щоб ловити метеликів. Їй було весело та добре. І тут, на великому зеленому листі лопуха, вона побачила величезну Жабу, покриту бородавками.

– Яка огидна жаба, – з відразою сказала Дівчинка.
– Кхе-кхе, – прокашлялась Жаба. – А ти знаєш, що – я зачарований принц?
– Не може бути, – недовірливо сказала Дівчинка.
– Так, так, це правда, – підтвердила Жаба. – Зла відьма зачарувала мене і моє величезне Королівство. Я молодий, прекрасний і багатий. Якщо ти знімеш з мене чари, я одружуся з тобою та ми будемо жити довго і щасливо. Я буду носити тебе на руках і кожен день дарувати квіти.
– А як зняти чари? – запитала Дівчинка.
– Це не просто, адже зла відьма наклала складне закляття. Ти маєш взяти мене додому, щоб я спав у твоєму м‘якому ліжку та цілувати мене щодня. Годувати з ложечки та виносити погуляти. І тоді все станеться. І якось вранці ти побачиш поруч не жахливу жабу, а красивого принца. А життя твоє стане щасливим і безтурботним.

Дівчинка зачаровано слухала Жабу. Вона дивилася на шкіру, покриту бородавками, на величезні, банькаті очі, вузьку щілину рота, а бачила високого статного чоловіка з чорною шевелюрою і лукавим розрізом зелених очей. Поруч з ним вона бачила себе – в пишній білій сукні в красивому замку, чула слова любові …

Подолавши огиду, Дівчинка вклякнула, посадила Жабу в подолок сукні та забрала до себе додому.

З того дня життя Дівчинки змінилося. Вона більше не бігала на сонячному лузі за метеликами, не співала та не веселилася. Вона доглядала за Жабою. Жаба виявилася дуже примхливою: вона вимагала круасанів на сніданок і спагеті з соусом бешамель на вечерю, вона хотіла спати в ліжку Дівчинки, а ще вона залишала слизькі сліди на підлозі та на ліжку. Дівчинці приходилося постійно мити підлогу та прати білизну.

Вона припинила зав’язувати бантики та надягати красиву мереживну сукню. Від прання руки її почервоніли та дуже боліли. А Жаба продовжувала залишатися великою і огидною Жабою та ніяк не перетворювалася на того красивого принца. Іноді Дівчинка дивилася на неї та дуже хотіла викинути зі свого будиночка, щоб жити як колись, але вона боялася помилитися. А раптом залишилося ще небагато? А раптом вже завтра вона прокинеться та побачить поруч не бридке земноводне, а зеленоокого брюнета?

Так минуло кілька місяців. Мало хто впізнав би в цій замученій нечупарі колись веселу та безтурботну Дівчинку. Тепер всім керувала Жаба. А Дівчинка лише обслуговувала її та робила брудну роботу по господарству.

Колись Жаба накричала на неї за те, що вона занадто довго несла їй обід. Дівчинка вийшла з будиночка і заплакала. Вона сиділа на ґанку й гірко плакала. Її побачила Пташка, що співала на гілочці.

– Чому ти плачеш? – запитала її Пташка.
– У моєму домі живе мерзенна Жаба, яка кричить на мене. Цілий день я мию, прибираю і готую їй їсти. Я дуже втомилася і не хочу більше цього.
– А чий це дім? – запитала Пташка.
– Мій, – відповіла Дівчинка, витираючи сльози.
– А хто приніс до тебе додому цю Жабу?
– Я сама, – сумно сказала Дівчинка.
– Навіщо? – здивувалася Пташка.
– Вона обіцяла мені, що перетвориться в принца, якщо я буду доглядати за нею. Але пройшло вже багато місяців, а нічого не змінилося.
– Чому б тобі тоді не викинути Жабу з дому?
– А якщо це правда? І вже скоро вона перетвориться на принца? І я не дочекаюся геть трішки? Я так багато сил витратила вже. Буде прикро, що я не дочекалася зовсім трохи.
– А якщо ти проведеш все життя, доглядаючи за Жабою, яка ніколи не перетвориться на принца? – запитала Пташка.

Дівчинка замислилася.

– Якби я знала точно…, – промовила вона.

Тут Дівчинка підняла голову та її очі засяяли: – А чи не піти мені до старої Чаклунки, що живе за лісом? Вона стара та мудра, може вона скаже мені – стане Жаба принцом чи ні?

Дівчинка зраділа і негайно пішла до Чарівниці. Стара відьма жила за лісом в перекошеній хатинці.

– Я хочу дізнатися, – розповідала їй Дівчинка. – Чи не втрачу я можливість вийти заміж за принца.
Відьма взяла курячі тельбухи, очі кажанів і болотяну траву та стала ворожити. Вона трясла сивою головою і дивилася у свій горщик, над яким підіймалася густа смердюча пара.

– Це просто жаба, – сказала вона нарешті. – Не витрачай свого часу. Вона ніколи не стане принцом.

Дівчинка сумно вийшла від чаклунки. Вона йшла якийсь час, опустивши голову і тут їй спала на думку ідея.

– Відьма може помилятися. Що знає ця стара про принців? Мені треба піти до доброї Чарівниці! Ось вона скаже мені точно!

Добра Чарівниця жила в красивому замку зі стрілоподіюними віконцями та високими вежами.

– Я так втомилася, – сказала їй дівчинка. – Але я боюся, що якщо вижену Жабу, то ніколи не вийду заміж за Принца!

Чарівниця похитала головою і попросила один день. Вона ворожила по місячному світлі та зірках, виводила складні формули з баранців хмар і білих ромашок. І на наступний день вона винесла свій вердикт:

– Це просто жаба, – сказала вона дівчинці. – Вона ніколи не стане принцом. Тобі краще віднести її назад на галявину.

Дівчинка мовчки вислухала Чарівницю і пішла. Але всередині вона кипіла від обурення:

– Вони мені заздрять! – вигукнула вона, вийшовши на вулицю. – Звичайно, всім хочеться вийти заміж за Принца. Я краще за них знаю! Я ж відчуваю, що роблю це недаремно.

І Дівчинка повернулася до Жаби. Вона вислухала багато неприємних слів за те, що пішла надовго і не годувала Жабу цей час. Відмила будинок від слизу, приготувала обід і покупала Жабу. Остання була задоволена. Велика, буро-зелена, в бородавках, вона лежала на мереживній подушці в ліжечку Дівчинки. Сама Дівчинка не могла спати з Жабою і вже давно поступилася їй своїм місцем. Вона спала на вузькій канапі на кухні. Перед сном вона, як завжди, думала про те, яким прекрасним стане її життя, коли Жаба перетвориться на Принца. Вона вигадувала імена своїм дітям, міркувала, які квіти будуть рости в її саду. У цих солодких думках вона і заснула.

І приснився їй сон: ось іде вона по стежці до свого будиночку і бачить, що весь він занепав і обвалився, вікна стали темні та покрилися пилюкою, а на ґанку біля будиночка сидить стара бабця. Страшна і скуйовджена, схожа на лісову відьму. І ось стара дивиться на неї та кличе її до себе гачкуватим пальцем, а Дівчинка і хоче втекти, та ноги не слухаються. Підходить вона до старої, а та дивиться на неї своїми побляклими вицвілими очима і питає:

– Впізнаєш мене?
– Ні, – відповідає їй Дівчинка з переляком. – Я ніколи не бачила тебе раніше.
– Кхе-кхе, – кашляє стара. – Я – це ти. Багато років я доглядала за Жабою і чекала, що вона стане принцом. Мені всі казали, що це просто Жаба, але я нікому не вірила. Я вірила тільки Жабі. Я дуже хотіла вийти заміж за принца. І я дуже боялася,  якщо вижену Жабу, то цього ніколи не станеться. Так пройшло багато років, а вчора Жаба померла.

Просто померла від старості. І я довго плакала про те, чого ніколи вже не станеться. Про своє життя, яке я витратила на те, щоб доглядати за нею. Я плакала про те, що стала старою і не можу як колись бігати по лузі та ловити метеликів. І про принца, за якого ніколи не вийду заміж.

– Поглянь на мене, поглянь! – почала кричати стара. – Я – твоє майбутнє!
– Ні, ні, – закричала Дівчинка. Вона хотіла втекти, але ноги не слухалися її та вона тільки закривала очі руками та кричала: – Ні, ні!!
– Ти заважаєш мені спати, – почула вона скрипучий голос. Розплющила очі та побачила, що спить на канапі, а Жаба сидить на підлозі та дивиться на неї.
– Віднеси мене в ліжечко і сиди тихо! – звеліла Жаба.

Дівчинка змркнула на неї та в голові її крутилися одна за одною фрази, які їй сказали Пташка, Відьма, Чарівниця і ця стара уві сні:

– Це просто Жаба!

Вона встала з ліжка, взяла на руки Жабу, підійшла до дверей і відчинила їх.
Жаба відчула недобре:

– Гей! Куди ти несеш мене?! – волала вона.

Дівчинка прочинила двері, широко розмахнулася і кинула Жабу так далеко, як тільки могла.

– Іди! – крикнула вона. – І не повертайся. Я більше ніколи не буду годувати тебе та класти на своє ліжко! Це – мій дім і я буду робити те, що подобається мені. Я знову буду бігати по лузі, ловити метеликів і радіти життю! Я не вірю твоїм обіцянкам. Ти просто Жаба!

Вона зачинила двері та вперше за багато місяців посміхнулася.