Люди з психічними розладами розповіли про своє життя. Навряд чи ви здогадувалися, як може початися шизофренія

Існує радикальна гіпотеза про те, що всього якихось три тисячі років тому всі люди були шизофреніками. Таке твердження вчених ґрунтується на аналізі рукописів різних культур: люди в абсолютно різних куточках планети, не маючи ніякого зв’язку одне з одним поводилися абсолютно однаково – чули голоси і підпорядковувалися їм, думаючи, що це «говорять» боги або музи. В наші дні всілякі психічні розлади стали синонімом недієздатності, що не заважає тим, у кого голоси в голові і порожні діри в душі жити серед відносно здорових людей. Ймовірно, такі приклади є навіть серед вашого світу, просто ви цього не помічаєте…

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Тутка пропонує вам на кілька хвилин уявити себе буквально в голові людини з різними психічними відхиленнями і зрозуміти, як це – бути «обраним» душевною хворобою. Якщо колись ви помітите таку поведінку серед тих, хто вас оточує, ви будете знати, за яких обставин потрібно відразу ж звертатися за допомогою і рятувати людину.

1.

Напевно всі ви бачили вуличного безхатька, який тиняється по центру і бурмоче або навіть кричить собі щось під ніс? Вірогідно, у нього одна з форм шизофренії. Ця хвороба проявляється в будь-якому соціальному класі та багато високопоставлених осіб і навіть люди науки страждають цим захворюванням. Як і я.

Вперше це виявилося на 1-му курсі Єльської школі права. Ми сиділи в бібліотеці й готували спільний проект з однокурсницями Ребел і Вей. В один момент я раптом сказала щось на кшталт: «Записки – це відвідування. Вони дають докази. Вся справа у вашій голові. Пет так говорив. Ви когось вбили?» Ребел і Вей дивились на мене так, ніби їх облили крижаною водою… Потім я поцікавилася, чи стрибають у них слова з судових справ як у мене. Тому що мені здавалося, що хтось проник в копії моїх судових справ і нам було потрібно досліджувати суглоби. При цьому я довіряла суглобам, адже завдяки їм трималося моє тіло.

Дівчата вирішили, що я була під дією наркотиків. Я пішла додому і всю ніч думала про апельсинові дерева, ненаписані документи і масові вбивства, за які мені треба було відповісти. При цьому я розуміла, що все це ненормально і страшно.

Далі в моєму житті були жорсткі госпіталізації, довге лікування і сотні злих істот з кинджалами в руках, які відрізали по шматочку мого тіла і змушували ковтати гаряче вугілля. Але завдяки близьким моє життя не закінчилося на лікарняному ліжку. Сьогодні я професор психіатрії в Школі права Університету Південної Каліфорнії. У мене багато друзів і я щаслива в шлюбі.

У всіх є ангели і демони в душі, просто мені не пощастило їх побачити. TED

2.

У мене біполярні розлади. Вся підступність захворювання в тому, що навіть будучи лікарем, ти не помічаєш, що з тобою щось не так. Принаймні доти, поки у тебе не буде особистого досвіду розпізнавання «перших дзвіночків», таких як підвищена балакучість, захопленість, зайва схильність закохуватися, енергія, що б’є через край і що дуже важливо, знижена потреба у сні. Якщо вчасно не вжити заходів, круговерть манії (фази гіперактивності при біполярному розладі, яка передує депресії) потягне тебе за грань розумного і є ймовірність, що самостійно за допомогою ти вже не підеш – скоріше тебе повезуть на кареті швидкої допомоги.

Свою першу манію я як раз проґавила. Свій підвищений настрій я прив’язала до несподіваної закоханості в колегу. Я почала писати вірші. На день медика організувала концерт, знайшла артистів, співала пісні – це був мій тріумф. В цей же день ми поїхали всім колективом на екскурсію і я веселилась як могла: бігала по всьому місту, знайомилася з людьми (маніакальні швидко знайомляться і схиляються до себе незнайомців), відвідала басейн, сауну, спа, тренажерну залу. Вночі не спала – всю ніч розмовляла з охоронцем, а на ранок заохотила поїхати всіх на шашлики. На всі ці веселощі я позичила грошей у колег, але в той момент це не здавалося проблемою. Було просто неймовірно весело.

Після повернення я почала реорганізацію свого кабінету: притягнула туди купу непотрібних речей, дорогих моєму серцю, але недозволених за санітарно-епідемічним режимом – ось тоді колеги і запідозрили мене в неадекватному стані. Поїхала я теж весело. Діагноз, до речі, поставила собі сама, але вже в кареті швидкої допомоги. Він підтвердився. The Question

3.

У мене обсесивно-компульсивний розлад. І це така мука. Жодна моя дія не може бути завершена без виконання будь-якого ритуалу, що до того ж ще і забирає купу часу. Загалом, мене постійно відвідують думки на кшталт:

– «Якщо ти не повернеш цей шампунь етикеткою в іншу сторону, твоя мама помре сьогодні уві сні, і це буде твоя вина».
– «Якщо ти не ввімкнеш і не вимкнеш світло 10 разів, то тебе буде нудити сьогодні ввечері» (а у мене ще і фобія нудоти).

– «Якщо ти не перекладеш цей ніж в певну частину столу, хтось із твоєї родини наткнеться на нього, заріжеться і помре, і це буде твоя провина».

Таким чином, абсолютно будь-яка повсякденна діяльність раптово перетворюється в смертельну ситуацію. І якщо ти дійсно хочеш вижити, тобі доведеться доторкнутися до цієї портативної зарядки 80 разів, інакше, якщо не смерть, то як мінімум нервовий зрив гарантований. Quora

4.

У мене синдром Туретта: тобто іноді смикається рука, іноді я викрикую всякі слівця, які людина при здоровому глузді посоромиться сказати і головне, я не контролюю цього процесу. Однак це не особливо заважає мені і моїй коханій людині. Просто потрібно довіритися і розповісти про свої розлади і хвороби на самому початку стосунків, щоб потім ніхто несподівано не впав у заціпеніння при вигляді, наприклад, руки, що моторошно смикається і матюка, що летить з уст милої дівчини.

5.

Біполярний розлад – це манія, а потім депресія. Під час своїх маній я встигаю накоїти проблем – наркотики, безсоння, нестримний шопінг і мільйон розпочатих справ. А потім стадія депресії.

Почалася хвороба ще в школі, коли протягом декількох тижнів у мене був дуже поганий настрій і я ходила на дах, намагаючись стрибнути вниз. Потім в університеті: спочатку було важко ходити на пари – не було сил, не було мотивації і бажання, поки мене не відрахували.

З кожним разом депресії збільшувались і подовжувались. Я кидала роботу, не виходила з дому, не їла, не відповідала на дзвінки. А головне – не розуміла, що зі мною відбувається і в усьому звинувачувала себе, свою лінь і незібраність. У депресій і маній є така особливість – відразу втрачається критика. Тому, як би дивно ти себе не поводила і не відчувала, це не здається хворобою. The Question

6.

Найгірше для мене в біполярному розладі те, що я боюся бути надто щасливим, тому що я не знаю, наскільки глибокою депресією мені це може обійтися. Це схоже на американські гірки: чим вище підіймаєшся, тим нижче падати. Може, тому рівень самогубств при такому розладі становить близько 20%. Quora

7.

Я вивчаю астрофізику в Університеті Пенсільванії (CША) і є засновником університетської лабораторії з дослідження пульсарів. Але цей «ботанік», як ви явно подумали про мене, довго зберігав жахливу таємницю. У мене шизофренія.

Вперше вона проявилася в старших класах, а в коледжі я спробувала покінчити життя самогубством, тому що більше не могла витримувати цей кошмар: куди б я не пішла, за мною ходив клоун. Він глузував з мене, штовхав і навіть кусав. Ще мені ввижалися павуки – і це дратувало найбільше, адже я не могла відрізнити, реальність це чи галюцинація. Але найгірше мені стало після появи дівчини, що нагадує персонажа фільму «Дзвінок». Проблема в тому, що вона могла говорити сама з собою і точно знала, коли і що сказати, щоб вибити ґрунт у мене з-під ніг. Коли я все це розповідаю, мене сприймають з побоюванням. Насправді ми всі бачимо, чуємо і відчуваємо галюцинації: тільки хтось лише в нічних кошмарах, а хтось і під час неспання.

Люди, які мене оточують, навіть не здогадувалися про мою реальність, і про те, що я не могла часом навіть писати тести в класі, тому що «вони» перекривали мені зошити.

Краще рішення, яке я прийняла не тільки в цій ситуації, а в цілому в своєму житті – я звернулася до лікарів. Навіть мама говорила мені: «Лікарі? Ні в якому разі! Нікому не розповідай. Цього не повинно бути в нашому анамнезі, подумай про сестер, про їхнє майбутнє. Люди будуть вважати тебе божевільною і ти не зможеш отримати роботу». Я скажу тільки одне: не дозволяйте ніколи і нікому переконати вас не звертатися за медичною допомогою. Зараз на Землі 51 мільйон людей хворі на шизофренію. І кожен десятий з них закінчує життя самогубством. І в основному це ті, хто не звернувся до лікарів.

У якийсь момент мені довелося зробити якийсь камінг-аут – я написала велике визнання в Фейсбук. І мене вразила підтримка рідних, близьких. Кілька моїх друзів також зізналися, що у них шизофренія. Зараз я є засновником некомерційної організації щодо захисту душевнохворих студентів. Так, ми хворі. Але ми не монстри. Якщо ви або ваші знайомі зіткнулися з такою проблемою, запам’ятайте: головне, не можна мовчати і боятися звертатися за допомогою. TED

8.

У мене обсесивно-компульсивний розлад і виражається він в тому, що у мене абсолютно все повинно бути симетричним, навіть дії. Це ускладнює і подовжує будь-які процеси, але така симетрія просто життєвонеобхідна для гармонійного життя. Поясню на прикладі клавіатури.

Я зараз набираю цей текст. На клавіші з літерами на лівій стороні клавіатури я натискаю лівим вказівним пальцем. На клавіші з літерами праворуч – правим вказівним пальцем. На кнопку Delete я натискаю безіменним пальцем правої руки, a на Shift безіменним пальцем лівої руки. Все симетрично, все ідеально. Але! Пробіл знаходиться посередині і щоб не порушувати балансу, мені доводиться натискати на нього великими пальцями обох рук одночасно або по черзі, за схемами: наприклад, 2 рази поспіль лівою, 2 рази – правою. І так абсолютно щоразу. Quora

9.

Біполярний розлад – як це? Уявіть, що ви прийняли амфетамін і забули про це. Змінена реальність здається нормою. Після тижня безсонних ночей світ починає функціонувати за зрозумілих тільки мені законами: «Я обрана з народження, всі рідні і близькі це знають, але приховують від мене», «Мої батьки – це не мої батьки і тому вони хочуть моєї смерті», «Мої руки мають цілющі властивості, тому потрібно всіх торкатися».

Після першого епізоду хворий найчастіше навчається досить успішно маніпулювати тими, хто його оточує, в тому числі й лікарями і до певного часу не виказувати своїх наполеонівських планів, в результаті чого стає абсолютно невловимим: сьогодні я вирішую, що повинна побувати в якомога більшій кількості країн з «місією », а завтра вже лечу світ за очі в літаку на останні відкладені гроші. Близькі стають ворогами за те, що відмовляються визнати очевидне (див. «Я обрана»). Екзальтація змінюється параноєю і панічними атаками. Останній мій епізод закінчився 7 ночами за ґратами за порушення громадського порядку, подальшою депортацією з однієї європейської країни і двома місяцями в психіатричній клініці. The Question

10.

Дівчина про тривожно-депресивний розлад: «Мій чоловік поїхав на тиждень у відрядження, а мені стало страшно. Думка про те, що з ним щось трапиться і він помре відвідувала мене не раз і не два в день – я думала про це постійно. А коли він повернувся, мені не полегшало. Ми йшли по вулиці, тримаючись за руки, а мені здавалося, що все – це останні хвилини, коли я бачу його живим. Я перестала їсти – навіщо це, коли ось-ось станеться найстрашніше?»

Її чоловік: «Звичайній людині для того, щоб вийти з дому, поспілкуватися з кимось, попрацювати, потрібно невелике зусилля – десь від 0 до 5 по 10-бальною шкалою. Людині, яка живе з психічним розладом, потрібно 20 балів тільки для того, щоб встати з ліжка. Це вимагає великої відваги і близькій людині дуже важливо пам’ятати про це і хвалити. Я хвалив Алію за те, що вона налила собі кави, вийшла з дому, повернулася з роботи – нагадував собі постійно, що взагалі-то вона – герой». Meduza

11.

5 років тому я почав зустрічатися з ідеальною дівчиною. 2 роки у нас все було чудово, ми вирішили одружитися. Але через кілька місяців після весілля її поведінка сильно змінилося: почалося з того, що вона раптом вирішила звільнитися з роботи (на яку вона дуже хотіла потрапити, а пропрацювала там всього лише тиждень), пояснивши це тим, що до неї чіплявся начальник. Потім вона раптом почала пити, багато курити і перестала спати. Підсумок: швидка допомога, госпіталізація і діагноз «шизоаффективний розлад». The Question

12.

Під час навчання в Оксфорді я різко втратила вагу, у мене почалася депресія, я почала часто бурмотіти собі щось під ніс. При цьому я зовсім і не думала, що я хвора. Просто вважала себе поганою людиною, повною недоліків, дурною і злою. Але спроба самогубства змусила мене звернутися до лікаря. Діагноз – «початкова стадія шизофренічного розладу». Psychology Today

13.

У коледжі я була успішним і енергійним студентом. При цьому в душі я була нещасною, мене доводила невпевненість в собі, страх перед тими, хто мене оточує і внутрішньою порожнечею. Коли почався 2-й семестр, ніхто не міг би і здогадатися, що ось-ось мало статися…

Коли це сталося вперше, я виходила з семінару, наспівувала щось, копалася в сумці і раптом почула спокійний голос: «Вона виходить з аудиторії». Я озирнулася – навколо нікого. І все ж я абсолютно точно чула ці слова. Це мене вразило. Я кинула книги на сходах і побігла додому. Там голос зазвучав знову: «Вона відчиняє двері».

З’явившись одного разу, голос не зник. Днями безперервно він викладав все, що я роблю в третій особі. «Вона йде на лекцію. Вона йде до бібліотеки». Часом він навіть нагадував доброго приятеля. Але про це дізналася моя подруга, а потім психотерапевт. Мій страх на хвилі їх паніки наростав. І тоді голос перестав здаватися нешкідливим. Більш того, він розмножився – голосів стало багато. Вони говорили,  якщо я заслужу їхню допомогу, вони можуть повернути моє нормальне життя. Вони стали давати мені «завдання». Почалося все з дрібниць: наприклад, мені треба було вирвати три волосини з голови. Але поступово «завдання» ставали екстремальнішими. Голоси веліли заподіяти собі шкоду або наприклад, вилити склянку води на викладача на очах у студентів. Що я і робила. З цього і почалось замкнуте коло недовіри, страху, нерозуміння з боку тих, хто мене оточував.

Голоси погіршувалися, абсурдні бачення, нав’язлива маячня – я була вже не здатною їх вгамувати і хотіла просвердлити дірку в голові, щоб їх заглушити. Лікарі практично поставили на мені хрест, лише нашпиговували таблетками, а психіатр мені якось навіть сказав: «Елеаноро, краще б у тебе був рак. Його простіше вилікувати, ніж шизофренію».

Але мої близькі дали мені сили повірити в себе, підтвердивши те, про що я давно здогадувалася. Мої голоси – це осмислена реакція на травмуючі події, перш за все з дитинства. Вони не вороги, вони – джерело інформації про мої емоційні проблеми. Насамперед я зрозуміла, що потрібно сприймати їх метафорично, а не буквально. Наприклад, якщо голоси погрожували напасти на мій будинок, я навчилася тлумачити це як власний страх і невпевненість, а не реальну загрозу будинку. Я навчилася розшифровувати прихований сенс їх слів. Якщо вони говорили мені, що мені не можна виходити з дому, я дякувала їм за нагадування про те, що зараз не відчуваю себе в безпеці і за можливість щось зробити.
Більш того, потім я змогла переконати не тільки себе, але і їх, що ми в безпеці. Я налагодила з ними стосунки і почала їх контролювати. Зрештою я усвідомила, що кожен голос тісно пов’язаний з одним з аспектів моєї особистості і несе в собі сильні емоції, які я колись не змогла в собі придушити. Голоси – це просто те, що прийшло на зміну мого психологічного болю, це найбільш постраждала частина мене, я повинна її поважати, заспокоїти і поспівчувати їй.

Після того, як я буквально зібрала себе по шматочках, я припинила приймати ліки і повернулася в психіатрію вже в іншій ролі – я магістр психологічного вузу і нарешті я надаю підтримку іншим, відкриваючи істинний сенс голосів у їх  голові.

Переклад Тутка за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close