Свої люди: як ми розуміємо, кому довіряти

В армії, в авіації є система розпізнавання «свій — чужий». За критеріями, зрозумілими тільки самим літакам і рідше — їх бравим пілотам або бравим навідникам, вони впізнають одне одного. Це як миттєве питання — відповідь, пароль і відповідь на нього. У людей теж є система розпізнавання «свій — чужий». Досить одного погляду на людину, щоб віднести її до тих чи інших.

Здається, що, коли ти підліток, тема своїх і чужих. Бо свої — вони навіть виглядають однаково. У всіх однаково завужені брюки, однакові рюкзачки, однакові зачіски, всі слухають одну й ту ж музику і вживають однакові вислови. Ну а чужі, відповідно, носять і слухають інше. І ці компанії, наприклад, хіпстерів, ніколи не змішуються з компанією, скажімо, реперів.

Коли ми стаємо дорослими, зазвичай, нам все одно, хто яку музику слухає. Ми й самі забули, коли свідомо включали якусь улюблену пісню, так що цей критерій визначення «свій — чужий» для нас вже не працює.

Отже, хороша новина в тому, що розпізнавальна система «свій — чужий» не щось задерев’яніле, а навіть дуже мінливе.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Я от думаю, за якими критеріями я зараз впізнаю своїх і взагалі — навіщо це мені, дорослій людині? Напевно, тому, що свій викликає довіру, а чужий не викликає. І тому своєму я дам в борг, зі своїм я можу поїхати в подорож, свого я порекомендую на роботу і так далі. І ще мені це для того, щоб уберегтися від ворожих дій чужинців: якщо я їх швидко впізнаю і не матиму близького контакту, вони мені не зашкодять. А впізнавши своїх, я відразу зрадію: свої — вони такі гарненькі!

Як говориться в одному фільмі Олексія Балабанова, головне в житті — знайти своїх і заспокоїтися. До речі, іноді навіть у власній родині, серед братів, сестер, тіточок і дядечків, своїх не знайдеш.

Так як же виглядає мій «свій» і мій «чужий»?

Параметр: СОБАКИ
Свій: любить
Чужий: терпіти не може

Параметр: ПОВЕДІНКА НА ДОРОЗІ
Свій: дотримується правил
Чужий: ганяє, підрізає і не пропускає пішоходів

Параметр: ПОЧУТТЯ ГУМОРУ
Свій: ???
Чужий: без почуття гумору

Параметр: СЕНС ЖИТТЯ
Свій: ширше, ніж задоволення побутових потреб
Чужий: ???

Параметр: ПОНТИ
Свій: демократичний в одязі, у виборі машини
Чужий: у всьому пускає пилюку в очі тим, які оточують

Параметр: КНИГИ
Свій: читає
Чужий: не читає

А які ваші критерії?

Продовжуючи розмірковувати над розпізнавальною системою, я думаю, що свій може таким тільки здаватися. Був у мене, наприклад, друг дитинства, хлопець з відкритим поглядом і широкою чарівною посмішкою. Одного разу багато років тому він попросив у мене в борг на тиждень всі мої гроші — 4000 доларів. І далі, як ви здогадуєтеся, він зник з мого життя, зі своєю усмішкою і моїми грошима. І тільки його мама багато років поспіль шле мені вибачення.

Відкритий погляд і широка посмішка — це, як стверджують дослідники, загальноприйняті критерії. Говорячи сухою мовою науки, в ході анкетного опитування та фокус-груп було проведено первинне виділення характеристик людей, яким можна довіряти.

З точки зору вчених, «свого» (того, кому можна довіряти) ми описуємо як «відкритого», «щирого», «надійного», «того, що допомагає нам», «розумного», «не конфліктувального», «легкий у спілкуванні», «ввічливого», «оптимістичного», «співчутливого», «люблячого стабільність», «високоморального», «урівноваженого», «чарівного», «зі схожими життєвими цілями, інтересами і сприйняттям світу», «сміливого», «активного».

Виходить, будь-хто, хто вміє імітувати ці якості, відразу отримує нашу довіру — ну або гроші, вже як піде.

Хочете знати, кому ми не довіряємо, хто нам чужий?

Той, кого б ми описали як «ворожого», «ненадійного», «нечемного», «той, що конкурує», «нерозумного», «агресивного», «той, що конфліктує».

Особисто я б виділила зі списку «то, що конкурує зі мною». Мені здавалося, що ці конкуренти бісять тільки мене, а всі інші навіть люблять конкуренцію, вона їх тільки бадьорить і підбадьорює. Але насправді конкуренти всіх дратують.

Крім того, дослідники пишуть, що, як тільки ми краще дізнаємося людину, вона відразу стає нам більш «своєю». Тобто, коли ми робимо крок назустріч і проходимо крізь крижану стіну відчуження, яку самі ж і створили, вона виявляється не такою вже і чужою.

І знову — особистий досвід. Я давно знаю, що всередині нас є багатосторінковий перелік усіх тих типів людей, яким ми не довіряємо, хто нам чужий. Там написано: «Не довіряй лисим, рудим, людям старшим (молодшим) від себе, красивим чоловікам(жінкам), кавказцям (азіатам), тобі завжди буде чужою людина без вищої освіти (з науковим ступенем), тобі ніколи не стане своїм цей багатенький (цей злидар), і так далі». У цій нашій внутрішній книзі все ніби назавжди прописано.

Як пишуть вчені, «на оцінку цих характеристик впливають соціальні уявлення, стереотипи і забобони». І таки так, на 99% це забобони і стереотипи.

Якось я брала участь у тренінгу з командоутворення, на якому нам дали завдання вибрати собі пару на весь час тренінгу найнеприємнішу нам людину з групи. Я вибрала благенького на вид дядька в костюмі, який мене чомусь страшенно дратував — мабуть, своєю правильністю. І звичайно, виявилося, що він класний хлопець, відмінний товариш і людина, яка у вільний від роботи журналістом час займався захистом рибок в Арктиці.

І ось тоді рядки в моєму списку типів чужинців почали потихеньку стиратися. Але до кінця не стерлися, звичайно.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Close