Як діяти, якщо ви вже давно подорослішали, але батьки відмовляються це визнати?

Мама завалює повідомленнями та телефонними дзвінками, а коли ви не відповідаєте – ображається та вимагає уваги. Для батьків ми назавжди залишаємося дітьми, навіть, якщо давно живемо окремо та маємо свою сім’ю. Батьки тиснуть, втручаються у ваше життя, а ви не знаєте, як це змінити, щоб не бути невдячним/ою сином/дочкою. Психолог Віта Малигіна розповідає про сепарацію дорослих дітей.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Кілька років тому ми купили старшому синові, котрий ще проживав з нами, ліжко з просторим відділенням для білизни. Ліжко було велике і це відділення було ніби ще одним поверхом. Там запросто можна було переночувати і ще залишалося вільне місце, щоб поставити чай та комп’ютер. Ми жартували – будемо приймати тут надокучливих гостей. Син сказав тоді: «Мамо, ти можеш жити у цьому відділенні». Ми разом створили триллер: «Моя мама живе в мене під ліжком».

Жарт не дуже смішний: в певному розумінні багато з моїх знайомих до 30 років живуть саме так – з мамою (а іноді з татом або з ними обома) під своїм ліжком. Звісно, в метафоричному сенсі.

Звісно, випадки бувають різні.

Одна моя подруга багато років зважувалась, щоб забрати в мами ключі від своєї квартири. Остання постійно приходила до них лише з добрими намірами: допомогти із прибиранням, адже дочка багато працює та не встигає (якщо мама не попрацює порохотягом, то хто?) або принести продукти. Одного разу мама отак прийшла в гості без попередження на вихідний і застукала дочку із хлопцем зовсім не за обідом. Подруга намагалась домовитися про нові правила, але мама влаштувала скандал на тему: «Я віддала тобі все своє життя». Консенсусу так і не було досягнуто, хлопець втік. Туди йому й дорога з одного боку: подумаєш, маму злякався. З іншого — його можна зрозуміти.

Ось іще кілька випадків:

  • Знайома приховує від мами про своє паління – щоб не розчарувати.
  • Інша – що не їсть м’яса, коли приїжджає до мами – ковтає котлети. Добре, що живе в іншому місці та мучитись доводиться не так часто.
  • Один хлопець завжди (навіть у лазні, навіть під час сексу або в туалеті) відповідає на дзвінки від мами. А як ні – мама буде хвилюватися.
  • Один «добрий син», щоб догодити батьку-інженерові, вступив до технічного вузу, відмучив там п’ять років, заледве написав дипломну роботу, а потім подався працювати телеоператором. Дійсно, в цій галузі він став досить успішним, але багато років і він, і тато вважають його невдахою, бо він так і не зміг написати дисертацію.

Звісно, ці випадки складні. Але подумайте про себе, наприклад. Скільки разів на день ви телефонуєте мамі? Чи є у вас відчуття провини, коли ви їдете з міста, особливо на Новий Рік? Чи, можливо, ви чомусь не хочете розповідати татові про свою роботу? Адже він бовкне щось таке, що потім цілий день не буде давати вам спокою, що ви робите в своєму житті дурниці та геть зіпсує вам настрій.

Сепарація від батьків – досить новий соціальний феномен (якщо ми говоримо про Україну). Допоки в нашій країні основою життя було натуральне господарство та праця селян – і мови не йшло про сепарацію. Сім’я жила великим кланом, молодь одружувалась та народжувала дітей. При цьому вона слухалась старших, терпляче чекала, коли ті ослабнуть, не зможуть більше керувати господарством та делегують владу молодим. Прийнятий устрій життя був для більшості людей зручним прикладом для життя: думати самому не треба – тільки наслідуй загальновідомі правила.

Коли такий життєвий устрій став незручним для суспільства, він почав змінюватися із різною швидкістю та болючістю. Зміни відбувалися швидше там, де життя було багатшим, де одній людині, не вписаній у контекст сімейного клану, було легше вижити. Там, де економічні проблеми були гірші (наприклад, у нас) – повільніше. В цьому місці важливо зрозуміти, що заважає нам вирватися на свободу.

7 ознак того, що батьки забули «відв’язати» вас від себе

1. Ви давно закінчили університет, заробляєте собі на життя, але батьки ще дають вам гроші. До того, не інколи, а регулярно: на відпустку, нові меблі, ноутбук. Тільки тому, що ви – діти, як можна не допомогти своїй дитині? Якщо ти звик до визначеного способу життя, до якого ти звик з дитинства, тобі важко відмовитися від нього. Проблема тільки одна: мови не може бути про сепарацію від батьків.

2. Бурхливо реагуєте на слова батьків. Навіть, якщо ви живете окремо, ви далі емоційно реагуєте на всі
батьківські маніпуляції. Слова батьків провокують вас на гнів, обурення, образу, а потім ще купа сил витрачається на внутрішні діалоги із кимось із батьків або із обома. Ідете у батьків на повідку, сваритесь, нервуєтесь, але ідете.

3. В принципі спокійно не можете розмовляти з батьками. Ваше спілкування або надто емоційне, або надто холодне.

4. Біжите радитися з мамою з будь-якого приводу. Ви бурхливо реагуєте на те, якщо хтось зі знайомих каже, що радитися з коханою мамою з будь-якого питання – не найкращий варіант. Відпустку ви теж присвячуєте батькам, хоча більшість знайомих цього не розуміє.

5. Хоча при цьому ніколи не зробите так, як радить мама. Навіть, якщо це рішення – єдине зі всіх можливих. Не тому, що хочете нашкодити, але вам дійсно здається, що її варіант – найгірший. Хоча постфактум визнаєте, що мама мала рацію.

6. Важко приймаєте правила іншої сім’ї. Наприклад, вашого хлопця (чи чоловіка). Якось я спостерігала, як двоє дорослих серйозно посварились через те, що в їх сім’ях по-різному готували борщ і побились об заклад, як правильно треба складати речі. Відстоюючи права своїх батьків, ми знову підтверджуємо їх повноту знання про світ і те, що їх правоту не можна покласти під сумнів. Напевне, підлітковий вік ще триває. Що скажете на таку новину?

7. Постійно сумуєте за батьками. Ви страждаєте, що досі дуже сильно прив’язані до своїх батьків і вам важко визнати, що окрім дитинства вас нічого не пов’язує з батьками.

Що робити, щоб нарешті звільнитися від батьківської опіки?

Прийміть це: якщо вам уже не 18 років (і навіть не 20), а батьки досі – центр, навколо якого крутиться ваше життя, – варто звернутися до психотерапевта. Щось завадило вашій природній сепарації від батьків. Самостійно важко звільнитися від такої прив’язаності, проте якщо немає іншої можливості – мусите самі.

1. Подумайте: хто ви без батьківських переконань. Який/яка я? Чого ви хочете? У що ви вірите? Пограйтесь у гру: «Я мешкаю на іншій планеті і моя сім’я більше нічого про мене не дізнається». Яким буде ваше життя? Проскануйте його за всіма параметрами. Зізнайтесь чесно, чи воно вам подобається чи ні?

2. Дайте собі відповідь на запитання: навіщо вам «відв’язуватися» від батьків? Яким чином вам заважає родинна турбота і що ви втрачаєте через те, що ви є таким уважним сином/дочкою. Взагалі, чия це була ідея, що вам неодмінно потрібна незалежність – ваша чи подруг/друзів/партнера?

3. Кому (вам, татові, мамі або їм обом) вигідно, що ви себе так поводите. Спробуйте зрозуміти, що вас турбує, якщо ви поводитесь по-іншому: відчуття провини, невпевненість у ваших рішеннях чи страх. Ви повністю можете про себе потурбуватись та оцінити, чи насправді потрібна батькам ваша турбота чи ними рухають інші мотиви.

4. Зробивши це все, ви виявите всередині себе ту частину, котра досі, як і в дитинстві, ладна на все, щоб тато і мама були задоволені. Або навпаки – що завгодно, лише щоб їм насолити. Таку вашу частину звуть «внутрішньою дитиною». Звісно, говоримо зараз про метафору, однак є комплекс почуттів, емоцій, реакцій. Вони не дозволяють нам подорослішати, якщо в минулому було дуже багато болю, а в теперішньому житті – мало любові та розуміння. До того часу, поки ви не звернете увагу на свою внутрішню дитину, вона буде продовжувати жити звичним життям: марно сподіваючись вгодити своїм батькам та одержати від них ще трохи любові.

5. Щойно ви виявите цю дитину і вам захочеться заплакати, глибоко вдихніть та відокремте себе, велику та дорослу людину, від дитини. Ви давно подорослішали, ваше життя залежить лише від вас, не від мами та тата і їх переконань. Все це неважливо – важливо лише те, наскільки ви хочете та готові самостійно турбуватися про себе.

6. Тепер навчіться жити своїм розумом та своїми переконаннями. Робіть власні помилки, зносіть власні поразки – і перших, і других буде більше, ніж треба. Особливо, якщо ніхто не біжить підставляти плече, не стоїть в дверях зі словами «Тільки через мій труп» і вас більше не відвідують видіння своєї мами, котра ковтає тони пігулок, переживаючи за вашу долю.

Живіть своїм дорослим життям!

Переклад Тутка за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

facebook
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: