Людмила Петрановська: міф про «чоловік не зможе» та ціну, яку доводиться платити за таке рішення

© pinterest.cl

Чому міф про «чоловік не зможе» так прижився в нас

«Коли ми починаємо думати про те, з ким мама може залишити дитину, ми одразу наштовхуємося на ще одне переконання-стереотип: дитиною мусить неодмінно займатися жінка. Якщо не мама, то бабуся або нянька, але не тільки її другий із батьків, який має на це всі законні права і обов’язки.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Тут даються взнаки і залишки старовинного архаїчного життєвого устрою, де існував поділ праці на чоловічу та жіночу, і важка історія нашої держави, коли цілі покоління дітей виростали без батьків і потім коли вони створювали власні сім’ї, вони не мали розуміння, як має поводитись батько. Цей стереотип доручає татові лише розважальну функцію (піти на рибалку на вихідних, в зоопарк, покачатися з дітьми на підлозі) або функцію покарання (покарати, насварити).

І те, й інше стає актуальними з трьох років, а до цього часу тато лише фотографує і зрідка бере дитину на руки, ну може ще купити підгузники або дитяче харчування, при цьому постійно сперечаючись з мамою по телефону. Мама відповідає за годування, гігієну, переодягання, сон, розваги та лікування.

Звісно, в чистому вигляді, такий варіант зустрічається все рідше, особливо серед освічених жителів міста, але часто від молодої і сучасної мешканки столиці можна почути слова «Мій чоловік не може посидіти з дитиною».

Друзі на світі є речі, які Ваш чоловік точне не зможе. Наприклад, займатися сексом п’ять разів за ніч – це абсолютно нормально, це природньо, цього немає чого соромитись. Однак, уявіть собі люблячу дружину, котра розказує всім без винятку: «Та мій чоловік не може п’ять разів, що ви». Це правда і це нормально, але звучить дещо нелояльно. Чоловікові було б неприємно від таких слів.

При цьому доглядати за немовлям або робити усе необхідне для трохи старшої дитини здатен абсолютно будь-який чоловік (якщо він не лежить пластом від хвороби). Немає нічого неможливого в тому, щоб погодувати, помити, змінити памперс, погойдати, переодягнути, погратись, вкласти спати.

З цим впорається восьмирічна дитина і вісімдесятирічний старий. Це можна робити, сидячи в інвалідній колясці. Це доступно людям, які не здатні навчитись читати. Чому ж тоді жінки з легкістю дискредитують своїх чоловіків в очах оточуючих – молодих, здорових, розумних і успішних чоловіків, заявляючи, що “він не може”? І чому чоловіки з цим іноді охоче погоджуються?

У сім’ї мого двоюрідного брата троє маленьких дітей (поки готувалась книжка, стало четверо). Вони з дружиною обоє є висококваліфікованими і потрібними програмістами. Обоє працюють. Їх день організований так: мама за домовленістю з керівництвом дуже рано приходить на роботу, до сьомої ранку. Прокидається раніше за всіх і від’їжджає. Тато прокидається разом з дітьми, годує усіх сніданком, збирає і розвозить по садочках і нянях. Зате мама звільняється швидко і вже в третій години дня забирає їх назад, і везе додому. Іноді вона вчиться вечорами (програмісти весь час вчаться) і тоді ввечері з дітьми також тато.

Купає і вкладає діток спати також, зазвичай, він.

Кому із знайомих не розповім – усі дивуються і захоплюються. Але для Ізраїлю це норма. Уся справа в прийнятих правилах.

Давайте усвідомимо: більше немає патріархального світу. Те, що здавалось незмінним для наших прабабусь, сьогодні не актуально. Є сім’ї, де дружини краще, ніж чоловіки розбираються в комп’ютерах і забивають цвяхи. Є сім’ї, де чоловіки краще прибирають і більше люблять ходити по магазинах, ніж дружини.

Ми в ХХI столітті. У тому і привабливість, що ти можеш залишатись собою, робити те, що в тебе виходить, що тебе надихає, а не грати нудні ролі “батька або матері сімейства”. Ми раді цій новій свободі, ми її повністю використовуємо. Нормально, коли жінка кермує машиною. Нормально, коли чоловік любить пекти торти. Пхикання і знущання над цим, зазвичай, є ознакою невисокого рівня освіти і культури. Чому такий стійкий міф про “чоловік не може”?

Іноді здається, що крім простого виконання стереотипу тут є і частина вторинної вигоди. Чоловікові зручно зробити безпорадний і розгублений вигляд і патетично вигукнути щось схоже на: “Я боюсь його впустити” або “Він плаче і хоче до тебе”. І жодних турбот, обов’язків і відповідальності за дитину. Жінці зручно застовпити за собою сферу сімейного життя, в якому вона незамінний майстер. Це надає їй впевненості, особливо, в той період, коли вона сидить вдома з дитиною, втрачає професійну ідентичність і матеріально залежить від чоловіка.

Але давайте подумаємо про ціну, яку доводиться платити за таке рішення.

Тато отримує декілька зайвих годин відпочинку і менше відповідальності. Але разом з ними – виснажену і роздратовану дружину і дитину, яку він не знає і не розуміє. Мама отримує владу в галузі “все про дитину”, зміцнює свою значущість і отримує законний привід ображатись на тата і в будь-який момент витягувати козир з рукава “ти зовсім не займаєшся дітьми”.

Але в комплекті йдуть перевтома, роздратування на чоловіка і віддалення від нього, що перекриває можливість відновитись, побувши разом – яке вже тут відновлення на тлі образ і претензій. Дитина ж у цій грі виходить заручником.

Діти завжди дуже чуйні навіть до невисловлених бажань батьків. І дедалі більше дитина демонструватиме, що з татом їй погано, а добре тільки з мамою. Вона чіплятиметься за маму, не відпускаючи її від себе, вона відштовхуватиме тата і хворіти, заледве вийшовши з ним на прогулянку. Все що завгодно для найголовніших людей в її житті.

Наші прабабусі і прадідусі могли жити за моделлю “тато з’являється в житті дитини в сім років”, не руйнуючи себе і свої стосунки, тому що по-перше, так жили всі, по-друге, за цією моделлю стояла сувора правда – догляд за дітьми і господарством був настільки трудомісткою справою, що з дитинства вимагав навчання складним навичкам і технологіям, а робота для надбання матеріальних благ ззовні була настільки фізично важкою та іноді небезпечною, що її делегували на чоловіка.

На сьогоднішній день усе суттєво змінилось, для турботи про будинок і дітей більше не потрібні особливі навички і роки навчання, не потрібно вміти прясти, штопати, доїти корову, пекти хліб, збирати і сушити лікувальні трави. З іншого боку, “вполювати мамонта” тепер не вимагає сили і готовності ризикувати, а професіоналізму, тому вклад жінки у сімейний бюджет може бути не меншим, ніж чоловіка.

Більше немає ніяких об’єктивних підстав для жорстких меж між батьківськими обов’язками за ознакою статі. Тому в моделі “дітьми займається мама” з кожним роком стає все більше неправди, хитрощів, прихованих послань і вторинних переваг. А де неправда, там не очікуй на любов, згоду і сімейне щастя.
“Він хоче до тебе” – дуже просто це сказати і, вручивши дружині немовля, яке плаче, сісти за комп’ютер. Але, можливо, варто запитати себе: а чому він не хоче до мене? Чому я, його батько, не є для нього тією людиною, з якою йому добре, спокійно і весело, чому мої обійми його не втішають, чому він не вірить в мою здатність відповісти на його потреби, захистити його і потурбуватися про нього? І чи влаштовує це мене? І чи не час з цим щось зробити, навіть, якщо перших декілька разів буде складно і дитина буде плакати у відповідь на мою незграбність і розгубленість?

Якщо не здаватись і продовжувати, поступово той день або вечір, коли тато залишається з дитиною сам на сам, почне сприйматись не як вечір, принесений в жертву, щоб мама “розслабилась”, а буде звичайним приємним вечором дорослої сімейної людини – адже це нормально проводити час зі своїми дітьми.

“Дай сюди, ти не вмієш” – дуже легко сказати, але, можливо, варто себе запитати: чого саме я настільки боюсь? Що тато зробить все не так ідеально, як я придумала? Не так, як це зробила б я? Що такого жахливого станеться, якщо його батько, доросла, розумна людина, яка любить цю дитину щось зробить “не так”, тобто інакше? Можливо, вийде навіть краще? А можливо й гірше, але тоді можна буде зробити висновки з помилок

Якщо ж Ви серйозно боїтесь, що батько вашої дитини настільки інфантильний чи нерозумний, чи жорстокий, що дитина може серйозно постраждати (таке іноді трапляється), то ця вже основа для термінового звернення за допомогою в соціальні служби, а не для читання книжок.

Хочете переконатись, що тато може? Просто залиште йому дитину і йдіть у своїх справах, впевнено ствердивши, що вони впораються. І після третього дзвінка з питаннями відключіть телефон. Можливо, цього вечора у восьмій відключиться не дитина, а чоловік, можливо, буде брудно або з’їдено не в тому вигляді і не в тому порядку. Але, думаю, в цілому вони впораються.

Мене, наприклад, у свій час після повернення зустрів чоловік з десятимісячним сином на руках і дитина була здоровою і веселою, але смугастою. Тобто, зовсім як зебра, в рівну чорну смужку з голови і до п’яток. Це було певним шоком, особливо, коли з’ясувалось, що смужки нічим і ніяк не відмиваються. Тато просто не помітив, коли дитина дісталась до моєї друкарської машинки з тільки-но вставленою новенькою фарбувальною стрічкою. Нічого, походив так три дні, поступово смужки поблідли і зникли”.

Фото заголовку
Переклад Тутка за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close