Піклуйтеся про себе. Це ваш обов’язок, якщо у вас діти!

© en.eyeni.info

Неважливо, 5 років дитині, 25 або 40, якщо ви – мама, ваше завдання не змінюється: ви вміщаєте почуття, руйнуйте страх, даєте стійкість. Крім вас зробити це нікому.

А без цього людині важко жити.

Не отримуючи підтримки від вас, дитина будує її сама, а так як правильному будівництву підтримки ніхто її не навчив, її стратегії найчастіше неадаптовані: хвороби тіла, неврози, неприємності в житті.

При чому тут це, запитаєте? У прямому сенсі при всьому.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Про людину, яка отримала від батьків підтримку, кажуть: “Нічого його / її не бере”, або “обтрусився / лась і пішов / а”, або “В сорочці народився / лась” і т.д.

А ниття, хвороби, погане самопочуття і вічні неприємності – це не доля, а заклик про допомогу, пошук точки рівноваги.

У будь-якому віці трапляються моменти, коли хтось повинен дати підтримку ззовні.

Навіть, якщо всередині у тебе тисяча підтримок, часом потрібна тисяча перша, нова.

В ідеалі – її дають батьки. Коли батьків немає або вони не можуть, тому що самі без підтримки, тоді дають друзі, чоловік і жінка, психотерапевт, тимчасово “встаючи” для вас на батьківське місце. У шлюбі добре, якщо люди це роблять по черзі: я тебе підтримаю зараз, тому що у мене є вільна енергія, а потім ти мене, коли у тебе є ресурс, а у мене немає. Обов’язково по черзі, інакше постійно підтримується ризик “прирости” до батьківського місця. І тоді приходять проблеми в сексі (як же спати з тим, хто “батько”? З батьками не сплять), починаються образи і претензії ( “батько” ж “повинен”, чому не дає?), Спотворюється сприйняття реальності (я маленький і безпорадний, а ти всесильний і великий).

Якщо ви – мама, піклуйтеся про вільний внутрішній простір, куди може прийти дитина і принести свої почуття.

Останнє, особливо, важливо. Іноді мами в намірі підтримати плутають “давати” і “брати”, а значить, плутають ролі. Так буває, коли мама сама росла без емоційної батьківської підтримки. І тепер ділиться почуттями з дитиною, “щоб наші відносини були довірливими, а не як у мене з мамою”. Деякі мами пишаються тим, що вони з дітьми “друзі” і все один одному розповідають.

Я питаю тоді, а хто ж там у вас мама? Якщо дитина в курсі ваших емоційних й інших проблем, є у неї ресурс вам допомогти? А чи є сили впоратися з почуттям безпорадності, яке вона відчуває, бачачи ваші страждання і не вміючи їх припинити? І чи повинна? Ні, звичайно, говорить мама, нічого вона не повинна! Але дитина чим молодша, тим більше егоцентрична (це норма для дитини), і в її сприйнятті – все, що відбувається трапляється через неї або заради неї.

І ви з вашими проблемами теж.

Що, зовсім не говорити про свої почуття?

Говорити. Але тільки про ті, що прямо зараз знаходяться в контакті з подіями, в центрі яких ви і дитина.

— “Ти злякався петарди? Я теж злякалася, але вже заспокоїлася. Іди, я тебе обійму”.
— “Я не можу зараз малювати з тобою, я засмучена, хочу посидіти і відпочити. А потім помалюємо”.
— “Сьогодні після садка не підемо на майданчик. Я сильно втомилася на роботі, хочу трохи полежати. А після вечері почитаємо або пограємо з тобою”.

І ніяких “Бабуся тільки про себе і думає, їй нафіг внуки не потрібні!”, або “Твій тато не хоче мене вислухати”, або “Якщо я не дороблю цей проект до п’ятниці – це катастрофа”. З вас двох мама – ви, це ви закладаєте почуття дитини, а не вона ваші. Треба поскаржитися, хочеться “на ручки”? – телефонуйте своїй мамі. Або подрузі. Поплачте чоловікові, дружині, сестрі, хрещеній. Або сходіть до психолога, або до церкви, або в спортзал.

Вони великі, більші за вас або такі ж, як ви, і у них є місце для ваших почуттів. Дитина – маленька, у неї вашим почуттям місця немає. А у вас її почуттям – є. Не плутайте це, будь ласка. І дбайте про себе. Це ваш обов’язок, якщо у вас діти.

Фото заголовку
Автор: Ксенія Віттенберг

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

facebook
Close
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: