Пробачити не можна вибачити: що робити з образами на батьків?

© huffingtonpost.com

Складно знайти людину, у якої немає жодних образ на батька і матір, навіть, якщо ті й були ідеальними. Комусь бракувало ніжності і турботи, комусь – уваги, а хтось не може забути певний вчинок або слова. Давайте, усе це прояснимо.

Це деструктивно

Багато людей в принципі люблять акумулювати в собі образи і не відпускати їх. У них складається враження, що якщо вони “забудуть” і житимуть далі, то зрадять самих себе. Їх охоплює гнів і вони залишаються глибоко нещасними.

Життя з образою в принципі і з образою на батьків зокрема, схоже на існування з постійно ниючим болем. Це означає навмисно позбавити себе впевненості і любові до себе. Якщо ми не приймаємо своїх батьків (якими б нелюдами вони не були), по суті ми не приймаємо частину себе – генетично це саме так. Спершу зрозумійте, що позбавлення від цієї образи – дуже важливе, хоча і нелегке завдання. Поставте собі таку мету, інакше виходить, що Ви страждаєте і цим робите гірше тільки собі. Образа позбавляє щастя.

Інакше не могло й бути

У ваших батьків також були батьки. Вони могли виховуватись в агресивному і гнітючому середовищі. В них могли бути свої глибокі травми, які призвели до того, що у результаті заподіяло Вам у дитинстві біль. Класична історія, яку я безкінечно зустрічав у консультації – мати або батько, які ображали дитину, могли прикрикнути, сказати гидоту. Потім з’ясовувалось, що їх в дитинстві взагалі били, аж до переломів…

Звичайно, це їх не виправдовує. Але, з іншого боку, зрозуміло, що ці люди нещасні, зламані і вони просто не могли бути іншими по відношенню до своїх дітей.

Вони любили Вас, як вміли

Ніхто не здатен любити “за замовленням” – саме так, як цього хочеться нам. У когось батьки намагались бути друзями, але при цьому нехтували базовою турботою. У когось були занадто холодними, хоча виконували потрібні функції: вчасно годували, одягали, водили до лікарів.

Потрібно сприйняти як факт, якщо Ви живі, батьки, безумовно, Вас любили. Вночі вони вставали на ваш крик, підскакували, коли ви падали з ліжечка, доглядали за вами як могли, інакше Ви б не вижили. Але з іншого боку це люди із своїми “тарганами”, з тим характером, який у них є.

Ви вже не дитина

Не буває ідеальних людей, але багато хто зупиняється в інфантилізмі, і як раніше дивляться на батьків знизу догори, вимагають від цих живих людей зі своїми тарганами бути ідеальними і ображаються, засмучуються і зневіряються, коли вони просто не можуть бути іншими.

Потрібно “перерости” своїх батьків. Стати внутрішньо зрілою людиною, яка розуміє, що тато з мамою – живі люди із своїми проблемами. Такі, які є. Припинити порівнювати їх з вигаданими ідеалами, з батьками друзів чи партнера. У кожної людини – своя сімейна історія, в якій уже нічого не перепишеш.

Навчіться вибудовувати стосунки з татом і мамою так, щоб вони Вас не ображали і не приносили Вам біль. Це означає, якщо Вам роблять зауваження, знецінюють Ваші плани і досягнення, потрібно вчасно сказати, що Ви не будете це слухати. Вчіться будувати розумні межі і спілкуватись таким способом, який Вас влаштовує.

Фото заголовку
Переклад Тутка за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: