5 секретів виховання, які роблять японських дітей мрією будь-кого з батьків

Японські діти викликають захоплення – вони зазвичай добре виховані, привітні, доброзичливі та рідко втрачають контроль над своїми почуттями. Ви навряд чи побачите в Японії малюка, який починає істерику в магазині через іграшки (хоча, зрозуміло, з усього бувають винятки).

Ми в Тутка подумали, що й нам варто дещо перейняти у японців, і зібрали основні принципи їх виховання.

В Японії мама і дитина дуже близькі. Ця близькість виражається і в побуті: мати і малюк сплять разом, вона досить довго носить дитину на собі – за старих часів в чомусь на зразок слінгу (онбухімо), а сьогодні – в сучасних його аналогах. І про спільний сон, і про носіння на собі дитини можна зустріти багато згадок в японській художній літературі. 

Зв’язок «мама – дитина» виражається і на емоційному рівні: мама приймає все, що вона робить, з любов’ю, терпінням і турботою: дитина для неї ідеальна. 

Основне правило вчить, що поки дитині не виповниться 5 років, вона може робити все, що їй заманеться. Інші народи вбачають в такому вседозволеність та надмірну поблажливість, однак це не так. Цей принцип виховання навчає показати дитині, що вона – добра людина.

Гравюри японських художників кінця XVII – початку XIX ст. Справа: мама і дитина, прив’язана у неї за спиною, милуються золотими рибками.

Таке ставлення сприяє формуванню «Амае». Аналогів цьому слову немає в інших мовах, і його можна перекласти як «залежність від любові ближніх», простіше кажучи, прихильність. «Амае» – фундамент стосунків між дітьми і батьками, і це означає, що діти можуть повністю покладатися на батьків і їх любов, а люди похилого віку – отримати те ж саме від дорослих дітей. І матері, огортаючи дітей любов’ю, і з ласкавою поблажливістю приймаючи їх прогріхи, формують це саме «Амае» – серцевий зв’язок.

Велике і серйозне дослідження японських і американських вчених підтверджує прямий зв’язок між схвальним стилем виховання і поведінкою дітей. Дослідники переконують, що позитивне батьківське ставлення не лише зменшує кількість забаганок та бійок, але й знижує частоту виникнення синдрому дефіциту уваги і гостроту розладів аутистичного спектру. А ось суворе і вимогливе, навпаки, збільшує ризик відхилень і проблем.

Напевно, всі чули про систему виховання «ікудзі» (дитина до 5 років – Бог, з 5 до 15 – слуга, з 15 – рівний тобі), але багато хто розуміє її дуже поверхнево: мовби до 5 все можна, а потім нічого не можна, і це дивно.

Насправді філософія «ікудзі» спрямована на те, щоб виховати члена колективного товариства, де інтереси людини відходять на другий план. Це в певному вигляді стрес, і японські батьки прагнуть виховати в таких умовах гармонійну особистість, яка знайде своє місце в системі та при цьому не буде принижувати свою цінність.

На першому етапі («Бог») вони оточують дитя безумовною любов’ю і підтримкою. На другому етапі («слуга») ця любов нікуди не зникає – дитина активно вчиться жити за правилами суспільства і прагне зайняти в ньому своє місце. При цьому великий вплив на дитину робить сильна прихильність до мами, яка сформувалася в перші роки – вона буде намагатися правильно поводитися, щоб нізащо не засмутити її.

Цікаво, що в японських освітніх установах важлива роль припадає не тільки освіті, а й вихованню, і в них відсутня конкуренція: ніхто не кращий і не гірший за інших.

Всі рівні. Японська принцеса Айко (друга праворуч) виступає разом зі шкільними друзями на атлетичному фестивалі в Токіо.

«В Японії намагаються не порівнювати дітей одне з одним. Вихователь ніколи не буде відзначати найкращих і сварити гірших, не буде скаржитися батькам, що їх дитина погано малює або повільніше за інших бігає. Виділяти когось із групи в Японії не прийнято. Конкуренція відсутня навіть в спортивних заходах – “перемагає дружба” або в крайньому випадку одна з команд», – йдеться в книзі «Виховання по-японськи» (автори – фахівці з культури та історії Японії, які жили і працювали в цій країні).

На третьому етапі («рівний тобі») дитина вважається сформованим членом суспільства. Виховувати її вже пізно, і батькам залишається лише пожинати плоди своєї праці.

Вихованням дітей, зазвичай, займається мама. Вона проводить з дітьми багато часу – японці вважають, що раніше 3 років дитину віддавати до садочка не варто. І в основному не прийнято «звалювати» малюків на бабусь або користуватися послугами няньок.

Але при цьому велике значення надається «розширеній» сім’ї: діти активно спілкуються з бабусями-дідусями та іншими родичами. Стосунки між поколіннями повні чуйності та уваги, і до думки людей похилого віку тут прийнято прислухатися. Сім’я – це найближче оточення, в якому панує «Амае» і де завжди підтримають і подбають.

Дівчата в традиційних кімоно на святі дітей Сіті-го-сан .

Ікено Осаму, автор книги «Японія. Як її зрозуміти», пише про цікавий експеримент. Матусь-японок і європейок попросили зібрати разом з дітьми пірамідку. Японські мами спочатку самі збирали пірамідку, а потім просили дітей повторити. Якщо у малюків щось не виходило, вони починали все спочатку.

Мами з Європи частіше вибирали іншу тактику: вони детально пояснювали, як необхідно робити і в якому порядку блоки повинні іти один за одним. А потім пропонували дитині спробувати. Виходить, що мами з Японії закликали «роби як я», а західні змушували все робити самостійно, даючи теорію, але не показуючи на особистому прикладі.

Тому японський спосіб навчання і виховання ще називають «пояснювальним». Матері рідко вимагають від дітей чогось безпосередньо, наполягаючи на неодмінному виконанні, як в Європі. Вони діють поволі, показуючи на прикладі та підводячи дитину до бажаної поведінки.

Щоб навчити дитину жити в колективному суспільстві, потрібно перш за все показати їй, що означає бачити і поважати почуття та інтереси довколишніх.

Тому японки, в свою чергу, поважають чутливість дітей. Вони не тиснуть, не соромлять їх надмірно, а скоріше волають до емоцій малюків або навіть неживих предметів. Якщо, наприклад, дитина ламає машинку, японська мама скаже: «Машинці боляче, вона зараз заплаче». Європейська ж, напевне, зробить таке зауваження: «Припини, не гарно так робити». Та ще додасть, скільки їй довелося працювати, щоб купити іграшку.

Самі японці не стверджують, що їхні методи правильні. Та й західні цінності останнім часом дуже впливають на їхні традиції. Але на чолі японського підходу – спокійне, терпиме і повне любові ставлення до дітей. І цього справді варто навчитися.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close