Ми відібрали у своїх дітей свободу: сильний текст про труднощі сучасних батьків

Ольга Нечаєва – підприємець, письменник і екс-віце-президент компанії 20th Century Fox. А ще вона терпляча, мудра, чуйна і ніжна мама, яка довіряє. Ольга веде популярний блог «Жінка з Марсу», де пише про своє життя і виховання дітей.

Тутка публікує важливий текст Ольги про те, як важко бути батьками в сучасному світі.

У 1985 році в моєму рідному місті я приходила зі школи і займалася, чим хотіла. Читала, лежала зі смаколиками в ліжку, гуляла з подружками в нашому районі, бігала в парк лазити по деревах і цупити яблука, лазила через паркан на будови, крала смальту з сусідньої фабрики, стрибала в снігові замети, палила багаття, бігала по під’їздах і дзвонила в двері сусідам, кидала «Капітошки» з балкону, билася, раз на тиждень ходила на гурток малювання, який мені подобався. Починала в різний час займатися бадмінтоном і лижами, але кинула – не моє.

Мої батьки працювали, приходили ввечері. Вони не дуже контролювали те, як я проводила час, але допомагали, коли я просила. Вдома було багато книг, ввечері ми багато розмовляли, на вихідних гуляли, іноді ходили до театру або музею.

Те, чим я наповнювала свої дні, вважалося нормальним, а батьки – «досить гарними». Назвемо такий спокійний, самостійний, автономний розвиток і батьківство базовим, нульовим рівнем.

Рівень № 0: Дитина зайнята тим, що її цікавить. Батьки допомагають їй за потреби. Захотіла малювати – купили їй альбом. Захотіла танцювати – записали у гурток. Захотіла кинути – кинула. Не захотіла – бігай у дворі або стирчи вдома з книжкою. Намагайся не вбитися і приходь о 19:00 вечеряти.

Звичайно, рівні є ще вищі й нижчі.

Рівень № -1: Батьки не беруть участі, їм начхати. Дитина росте сама. Чим вона там займається – всім байдуже, аби не було звуку від неї чути. “Іди звідси, не плутайся під ногами!”

Рівень № +1: Коли батьки спланували, відвели, де треба, наполягли, де треба – змусили, вмовили, простежили, добилися. Музична школа, танці, спорт, корисні розвивальні відвідини консерваторії замість того, щоб сидіти вдома або стирчати у дворі незрозуміло з ким.

Я росла в чудовій свободі рівня № 0 і хочу так само виховувати своїх дітей.

Але тут починаються проблеми.

Те, чим я заповнювала дні свого дитинства, не вважалося «шкідливим, токсичним, руйнівним». Моїх батьків не бомбардували статті й громадська думка: «Я-а-а-а-к, ваші діти гуляють у дворі?!» Вони не сиділи на форумах, де 9 з 10 мам розповідали, як вони засікають час для читання книг на таймері, і щоб не більше години на день.

Для того, щоб бути «досить гарними батьками», їм не треба було буцатися, стежити, контролювати, забороняти, боротися і конкурувати. Їм досить було дозволити мені робити те, що я виберу.

Але зараз дітей цікавлять інші речі. Замість лазіння по будовах вони будують в Minecraft, замість балаканини в під’їзді базікають в WhatsApp і замість козаків-розбійників граються в Fortnite.

Все, що цікаво дітям, тепер вважається токсичним злом.

І тепер «досить гарні батьки» більше не можуть дати дітям свободу і автономію. Вони зобов’язані йти на рівень № +1, контролюючи, засікаючи, відбираючи, створюючи всілякі заборони і перешкоди, торгуючись, ловлячи за руку, конкуруючи і влізаючи в життя дитини.

Якщо іти за загальними правилами, після школи я зобов’язана вступити в боротьбу з дітьми, не допускаючи їх до того, що їх цікавить.

Це якщо би у 1985 році моя мама не приходила з роботи о 19:00, а нависала б наді мною після школи і говорила: «Олю, на книжку – 45 хвилин, ставлю таймер, а то зіпсуєш очі», «Олю, не можна їсти в ліжку, а то зіпсуєш харчову поведінку», «Олю, не можна бігати і лазити по деревах – виростеш дурненькою і станеш двірником», «Олю, ти вже годину гуляєш у дворі – це шкідливо, зіпсуєш мозок», «Олю, що за тупість ці ваші “вишибали” і козаки-розбійники! Краще повтори гами».

І це не тільки досить сумнівна радість дитинства, це ще й сумнівна радість батьківства. А я не хочу бути своїм дітям  наглядачем, який контролює, і розважальним клоуном за сумісництвом.

Так, напевно, у віртуальному світі повно небезпек, шкоди і комусь це може зіпсувати життя. Так, як в під’їздах і дворах нашого дитинства було повно небезпек, шкоди і комусь це зіпсувало життя. Страх, що дитина виросте залежним геймером, порівнюється зі страхом, що вона виросте двірником-п’яничкою.

І я, так само переживаючи постійне відчуття страху і провини, яке дбайливо плекає громадський невроз «Діти підуть у віртуальний світ» (що б це не означало), проте інтуїтивно відчуваю, що життя, наповнене системою заборон і контролю, – це ще страшніше. Що невроз «скільки часу можна проводити перед екраном» гірший шкоди від екрану, невроз «не більше 1 500 калорій на день» гірший шкоди від зайвих калорій, а невроз «не більше 50 хвилин в день на гаджети» гірший за шкоду від гаджетів.

А ви згідні з думкою Ольги? На якому рівні перебуваєте ви як батьки?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker