«Ти» чи «Ви»? Коли доречно вживати кожне зі слів?

То «ти» чи «Ви»?

«Батьки – наші кращі вчителі»

Григір Сковорода

В української нації одвічно діють народні закони звичаєвого права, яких українці (орії-арії, трипільці, укри, роси, русичі, скити, сармати…) дотримувались тисячоліттями. Від них – і повчання князя Володимира Мономаха своїм дітям: «Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі. Старих шануйте, як батька, а молодих – як братів. Премудрих слухатися, старшим підкорятися, з рівними й молодими мати згоду. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові…».

Наші предки особливу увагу приділяли слову: його шанували, обожнювали. Себто Слово вважали Богом. Тому-то така шанобливість була перед ним. Думали, щó сказати і як сказати. Величали Слово і величали Словом людину. Навіть найближчу, найріднішу. Та що там «навіть»?.. Все йшло з родини. Тож насамперед найближчих людей годилося величати гарним словом. І тим словом був займенник «Ви», з яким звертались і до батьків (дідів, прадідів…) і до будь-кого зі старших людей, і навіть до старших сестер чи братів.

Як у відомій пісні на вірш Бориса Олійника (муз. Ігоря Поклада):

Куди ж це Ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.

– Куди ж Ви, бабусю? – онуки біжать до воріт…

Правічна криниця народної педагогіки – глибока, бо прадавня, одвічна, бо велична, правдива, бо праведна і справедлива. Тож усіма фібрами душі усвідоммо велику силу народного Слова. Вивчаймо і впроваджуймо його у власне мовлення, а отже – у життя родини, дитсадка, школи, вишу…

Літа з сумом відлітають,

Ваші внуки підростають,

Віддаю їм Вашу ласку і тепло, –

звертається до матері поет Петро Запотічний у вірші «Ніби вчора», який став піснею (репертуар Оксани Білозір).

Народна педагогіка завше віддавала перевагу ввічливим словам. А із займенником-звертанням «ти» важко поєднати ввічливе слово, надто ж – якщо ми у гніві.

Про шанобливість у давніші часи – у народному переказі про малого Т. Шевченка: «Мамо, таки нема в попа штанів! Он тато наші в штанах, то спідниці не носять, – усміхнувся Тарасик розсудливо».

Коли Тарас Шевченко був на засланні, княжна Варвара Рєпніна прислала йому листа, в якому прохала: «Тарасе Григоровичу, напишіть, як ви живете»…

І в сучасній пісні:

І тоді мені батько сказали,
Щоб я вже збирався в дорогу, –

співає гурт «Кому вниз» у пісні «Пам’яті генерал-хорунжого Тараса Чупринки».

Пригадую, в дитинстві хтось, бувало, скаже: «Моя баба». А дорослі тут же виправляють його: «Баба – це та, що з торбою ходить, а наші – бабуня». Отак діти змалечку й казали, у множині, – і про тата, і про маму, і про дідуня чи бабуню: «дідуньо прийшли», «тато дозволили», «мама казали».

І таких прикладів – безліч.

То чому ж тепер цього не чути? Взагалі! Якщо ще дехто й звертається до батьків чи дідусів на «Ви», то не поєднує його із множиною і каже: «Тату, Ви…», але «Тато йде», «Дідуньо сказав». А так – втрачається шанобливість і краса, навіть магія Слова, та й на повагу – лише натяк.

Нерідко у пресі можна побачити, що у звертанні до однієї особи пишуть «ви», але чомусь із малої літери. А це – аж ніяк не повага, а так… для галочки: лише звукова передача звертання, а на письмі, як бачимо, – це те саме, що й звертання до гурту людей.

І вже зовсім неприпустимим було звертання на «ти» до старшої людини. Це неповага, якої годі було й уявити. Це сором, гріх і ще щось більше, що означити важко, бо такого не було.

Часи змінюються. Точніше, люди змінюються. І, на жаль, не в кращу сторону. Однак усі ми таки погодимося з фактом, що мораль народу падає. Ми маліємо як люди. Але чому? Чи не тому, що нехтуємо звичаями рідного народу?..

А у вашій родині як запроваджено звертатись до старших: на «ти» чи на «Ви»?

«Ти» і «Ви» – це не просто слова, якими можна замінити одне одним. Ці форми звертання споконвіку у мовній народній моралі й педагогіці мали окреме, особливе, місце.

Деякі дорослі згадують свою юність, коли у старших класах учителі звертались до них на «Ви». З якою гордістю вони це згадують! Вони справді пишаються цим! Очевидно, таке звертання до школяра сприяло його дорослішанню, виховувало почуття відповідальності за свої вчинки: мовляв, ти – вже не дитина, тож будь серйозним. Сама помітила: коли до незнайомого підлітка звертаюсь на «Ви», навіть якщо роблю зауваження, одразу  замовкає. У такому випадку «ти» – це неповага до незнайомої людини, навіть якщо вона – ще не доросла. Проте нерідко зустрічаєшся із ситуацією, коли старші люди вважають, що можуть дозволити собі звертатися до молодших на «ти». А це – теж неповага. І не до честі їм, старшим…

Отож, звертання на «ти» зазвичай доречне у мовленні між дітьми, зокрема, ровесниками, або у звертанні старших дітей до молодших. А ще – між закоханими та подружжям. Втім, бували випадки, коли чоловік і дружина звертались один до одного з особливою пошаною: на «Ви». Згадаймо, напр., взаємини письменника Юрія Яновського та його дружини, актриси Тамари Жевченко-Яновської, які, 26 років живучи у щасливому шлюбі, тільки так і звертались одне до одного: на «Ви».

Кожен погодиться, що звертання начальника до підлеглих (чи підопічних) на «ти» відгонить пихою і зневагою, фамільярністю, зухвалістю і приниженням. Ви теж відчували? Отож…

То чому ж і самі вживаємо оте «ти», якщо кожному так приємно чути шанобливе «Ви»? Чому соромимося високоповажної форми звертання? Мода? Чи тому, що в якогось народу «Ви» не запроваджене? А Вам що, так хочеться бути схожим на той нарід?.. Гадаю, негоже спрощувати одвічні, до того ж – гарні, правила людського спілкування на догоду чужинській моді чи ваді якогось народу або смакам (несмакові) окремих людей. Це не лише негоже, а й шкідливо: бо втрачається краса спілкування, від чого страждаємо всі.

Мамо, мамо, вічна і кохана,

Ви пробачте, що був неуважний,

Знаю, Ви молилися за мене

Дні і ночі сива моя нене, –

звертається до неньки поет Микола Луків. І таке звертання мені природне.

Мудро спостерегли наші предки: «Як не навчиш дитини в пелюшках, то не навчиш і в подушках». І хоч перевчитися зазвичай важче, ніж навчитись, а проте варто-таки.

Отже, ЗВЕРТАННЯ на «ти» до чужого або до старшого себе – це неповага, пиха, зневага, приниження, зухвалість, гординя, фамільярність, комплекси меншовартості і зневага до рідної мови та народних звичаїв, врешті – невихованість. В цьому випадку «ти» – холодне, далеке, чуже, зверхнє.

ЗВЕРТАННЯ на «Ви» до чужого або до старшого себе – це пошана, вихованість, повага до людини і до народних та родинних звичаїв, шанобливість, висока культура, краса слова, збереження кращих народних звичаїв і людських стосунків. Тут «Ви» – шанобливе, культурне, красиве, шляхетне.

Обирайте: які риси хочете культивувати, те слово і вживайте й поширюйте у своєму мовленні. Все залежить від родинного виховання та власної вихованості. Запровадьмо гарну звичку в життя, щоб не дивуватися, чому це наші діти тепер такі невиховані…

Автор Любов Сердунич

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker