Українські імена – чи наші вони?

Як кажуть в народі, наше ім’я – наймиліше звучить для нашого вуха. Ми в Тутка сьогодні задумались про наші ймення взагалі та їх зв’язок з нашою вірою. Думаєте, між ними немає зв‘язку? Хочу переконати, що є, і великий. Нехай це буде стаття-роздум про наших дітей, про новаторські погляди на світогляд, і найперша наша мета сьогодні – мотивувати нас усіх до пробудження самобутності, нашої української гідності. Отож, ходімо.

Кожен з нас має потребу краще пізнавати свої джерела. В більшості випадків ми, молоді батьки, маємо пізнавати нове і передавати це у спадщину нашим дітям. Тим більше, що тема розмови: «Наша віра – наше ім‘я» є темою вічною. Хтозна, а може, таке питання нам дадуть в майбутньому не лише діти, а й онуки чи правнуки. Давайте краще над нею, цією темою, роздумуємо.

Якось я мимоволі стала свідком однієї розмови. Знайомилися хлопець та дівчина:

– Я – Павло, – каже хлопець.
– А мене Оксаною звуть, – відповідає дівчина. А ти знаєш, що означає твоє ім‘я?
– Так. Воно має латинські корені і в перекладі звучить як «малий». А що скажеш про себе?
– «Чужинка, чужоземка», – не програла дівчина. До нас прийшло через Візантію, а саме – грецького походження.

І ще один приклад:

– Мене звати Андрій.
– А мене – Вишня.
– Як, як тебе звати?
– Вишня.
– На тобі! Цікаве ім’я. А звідки воно до нас прийшло?

Як думаєте, котрий із діалогів буде більш властивий нашій молоді та дітям? Погоджусь з вами – другий. Бо саме в ньому хлопця здивувало дивне звучання імені, яке, на ваш і мій подив, є справді українського походження (Вишня). А в першому варіанті обидва слова були іншомовного походження, хоча і юнак, і юнка знали походження та значення їх імен. І це насправді тішить, бо не кожен зможе цим похвалитися.

Буває і гірша ситуація – людина, проживши усе своє життя, так і не дізнається таємницю свого ймення, звідки воно походить та що означає. Спитайте дітей: «Які ви знаєте українські імена?», малі без вагань називають: Андрій, Галина, Іван, Оксана, Петро… або починають шукати інші: Горпина, Христя, Федір, Кирило, Явдоха та інші. Зауважте: з чисто українськими народними асоціюються переважно давні (а хтось вважає їх взагалі негарними) сільські імена.

В деякій мірі це дійсно так, адже запропоновані імена ще доволі довго використовувались в Україні, хоча вже давно вийшли з мовного вжитку серед інших народів. Історія тут дещо суперечлива – церковнослужителі нав‘язували такі варіанти ймень нижчим, біднішим верствам населення, бо останні через свою вбогість не могли заплатити священику, аби охрестив маля більш красивішим ім‘ям. Згадаймо повість Івана-Нечуя Левицького «Микола Джеря»: Минодора назвали дочку небагатого кріпака.

Отож, дитину колись найчастіше нарікали ім‘ям, котре обирав священик. Були ще варіанти присвоєння імені відповідно до святого у церковному календарі, чиє свято підходило або на чий день канонізації припадав день народження маляти. Зараз здебільшого імена дітям дають батьки, вибір цей належить найближчим родичам. Але чи багато з нас зараз дійсно дають дитині наближені за християнським календарем імена? Якщо б ваша дитина народилась на іменини Єремії, Параскевії, Сильвестра, ви нарекли б так дитину? Більшість відповідей буде однозначно ні. То від чого насправді належить вибір імені? Відповідь кожен дасть сам для себе.

На щастя, традиція відродити традиційні українські імена зараз повертається в нашу державу. Хоча ми часто і досі запозичуємо чужі імена, варто пошукати їх значення, знати, що вони означають, це насправді важливо. В наш час ЗМІ масово пропагують чужоземні імена, тоді як необхідно було б зупинитися на нашому, рідному. Ніхто нікого не змушує називати дітей стародавніми чи застарілими іменами, але знати їх водночас і цікаво, і корисно. Це формує нашу ментальність та самобутність. А забуваючи своє зараз, чи шукатимемо рідного через сто років? Не робимо ми – і діти наші, і онуки не будуть. Сьогодні імена наші стають чужими, нерідними для нас – значення їх не підходить для дитини, ми не цікавимося його походженням.

Мене часто люди запитують: «Звідки ви знаєте, котрі імена – наші, а котрі – ні». І дійсно, звідки знаю – сама не знаю. Пригадую один яскравий приклад, як люди, а себто діти, можуть точно відчути звучання нашого, рідного. У мене в класі тоді навчалося 24 учні, з них лише одна дівчинка називалась справді по-українськи – Ярослава. В радянський час жодного значення цьому не надавали, про українське взагалі мова не йшла. Ми почали з дітьми розглядати слово за його будовою, шукали корінь, бо діти знали, що корінь – це серце будь-якого слова. Всі корені: Ларис-, Юр-, Серг-, Микол- були невідомими для дітей, проте коли почули ім‘я Ярослава, розгледіли в ньому два корені: Яра – молода, весняна, і слава, – все всі зрозуміли одразу. Мої учні зрозуміли, що це ім‘я – наше, рідне, а Ярославочка втішилася ще більше – яка то радість носити направду автентичне ймення.

Хочу запропонувати вам декілька чистих наших українських імен:

Болеслав, Володимир, Всеволод, Гордій, Зорян, Мирослав, Святослав, Ярчик, Ростислав, Дій, Доброслав, Ярослав

І жіночих:

Людмила, Мирослава, Віра, Лілія, Роксолана, Веселка, Вишня, Мальва, Орися, Зоряна, Надія

Звісно, українських імен значно більше. В чому ж причина того, що вони почали витіснятися іншомовними словами? Річ в тому, що запровадження християнства принесло свої корективи в іменослов. Наші імена потрохи відмирали, зі звичаями і традиціями язичництва, хоча в різні часи були активні поборники всього українського палко намагалися їх відродити. Одними з таких були «Руська Трійця», засновник якої Шашкевич у першій половині XIX століття активно виступав за збереження всього автентичного.

Давні звичаї тісно переплітаються з релігійними. Воно й не дивно – тодішні народи не уявляли свого існування без віри. Десь маємо відроджувати і черпати давні етнічні спогади і в своїх пращурів, не забувати своє, і таким чином, сприймати інше. Пам’ятаєте Шевченкове: «…учітесь, читайте, чужого научайтесь, і свого не цурайтесь»? Кобзар ще далеко до нас розумів більше за нас. Будьмо українцями і будуймо в собі Україну!

За матеріалами: kyiv.ridna.ua

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close