Як поводитися з людьми, які вас знецінюють

«Був би справжнім чоловіком, давно б поличку прибив», «Це твоя зарплата чи поблажка від керівника?»,

«Ти дійсно думаєш, що тобі це пасує?»

«Ось коли будеш заробляти стільки ж, скільки і я, тоді й поговоримо»

«Нові штори? Вони що, зі старого простирадла пошиті?»

«Ось у Леськи груди – то груди, а у тебе що?»

«Що означає, знайди нову роботу? Я ж нічого не вмію. Кому я потрібен?»

Ви, напевно, допишете сюди ще сотню знецінювальних фраз, які колись звучали у вашому житті.

Час від часу ми всім цим грішимо – принижуємо або ігноруємо чиїсь (або навіть свої) плюси, перебільшуємо недоліки, когось десь «опустимо», когось до землі приб‘ємо.

Але живуть такі люди, для яких знецінення – практично єдина модель спілкування. Такий спосіб мислити і спосіб жити. Причому вони цього не помічають, не усвідомлюють і навіть не уявляють, що можна і по-іншому.

Знецінення – це захисний механізм від негативних переживань. Панцир, простіше кажучи. Він товстий, важкий, не дуже затишний, зате надійний. Броня.

Навіщо вона?

Знецінення – це спосіб зберегти власну позитивну самооцінку. Самооцінка людей, які не поважають інших, нестабільна і вразлива. Вона вимагає підтримки ззовні.

Люди-знецінювачі, як правило, не розуміють мову любові, вони розуміють лише мову сили і поваги.

Поважати в першу чергу потрібно себе. За що? Поважати себе можна або всіляко розвиваючись і домагаючись значних успіхів (конструктивний шлях), або «опускаючи», принижуючи, знецінюючи інших (і на фоні цих «нікчем» відчувати себе сильним, компетентним, правильним, владним). Що простіше? Звичайно, друге.

Знецінення – це (як би дивно це не звучало) спосіб зберегти власну низьку самооцінку. В цьому випадку люди знецінюють не інших, а себе – свої знання, вміння, цілі, досягнення.

Природно, що не просто так, для чогось: щоб в черговий раз не розчаровуватися в собі в разі неуспіху (ну я ж нездара, що з мене взяти? Які у невдах можуть бути досягнення?).

Або реагувати не так болісно на критику навколишніх, а може, навіть зовсім її уникнути – коли сам попереджаєш всіх про свою неспроможність, від тебе нічого і не чекають.

Знецінення – це захист від почуттів. «Всі жінки – дурепи, всі чоловіки – козли».

Знецінюють зазвичай тих, кого сильно потребують і кому сильно не довіряють. Знецінюють, щоб не зближуватися, не прив’язуватися і не відкриватися. І щоб потім, коли вдарять (а вдарять неодмінно – весь минулий досвід про це говорить), не було болісно.

Знецінення – неминучий зворотний бік ідеалізації. Як говорила психоаналітик Ненсі Мак-Вільямс, «всі ми схильні до ідеалізації. Ми несемо в собі залишки потреби приписувати особливі переваги і владу людям, від яких емоційно залежимо».

Як в дитинстві, коли ми вважали своїх батьків мешканцями небес, здатними на будь-які чудеса.

В загальному, чим менш зрілою і самостійною є людина, тим більше вона схильна до ідеалізації. А оскільки в нашому світі немає нічого досконалого, пошуки або очікування чогось повністю відповідного, що задовольняє, бездоганного завжди закінчуються розчаруванням.

«Чим сильніше ідеалізується об’єкт, тим радикальніше знецінення його чекає; чим більше ілюзій, тим важче переживання їх краху».

Я вже якось писала: є певні типи людей (сильно травмованих, не до кінця дорослих, з дитинства позбавлених любові та прийняття), в житті яких пара ідеалізація-знецінення йде в тісному зв’язку стабільним нон-стопом. Такі собі американські гірки – вгору-вниз.

Захоплюючись кимось, такі люди надають об’єкту обожнювання статус винятковості.

На етапі залицянь він (якщо це чоловік) буде обожнювати, носити на руках, купати і колисати в своїй турботі, розповідати всім, яка ви чудова і най-най.

Але щойно трепет обожнювання вщухне, щойно він побачить у вас реальну (і в чомусь дуже звичайну) людину, ви раптом з подивом виявите, що почалося жорстоке і тотальне знецінення – вам будуть вказувати на недоліки, висувати претензії, ображати і посилено перетворювати з принцеси на попелюшку.

Отже, не купуйтеся на турботу, не вступайте в стосунки, перш ніж добре не пізнаєте людину.

  • Дивіться не тільки на те, як вона зараз відноситься до вас.
  • Дивіться, як вона ставиться до інших людей (батьків, друзів, своїх колишніх, колег). Що про них говорить, як з ними спілкується.

А то таке стається – обожнював, а як тільки стали жити разом (одружилися, народилася дитина) – він раптом перетворився на скотину. Він не перетворився, він завжди нею був.

Звідки росте знецінення?

Природно, що з дитинства.

Батьки – теж люди зі своїми ранами і травмами. Їм хтось колись сказав, що дитині потрібно вічно вказувати на недоліки, говорити, що вона може краще і крутіше, і тоді дитина буде ворушити лапками, зі шкіри пнутися і з неї вийде Людина. Їх самих так виховували.

Дуже часто самі батьки будують своє спілкування і взаємодію на знеціненні. І дитина цю модель, як рідну і єдину, де вона вміє існувати, забирає з собою у доросле життя.

Батьки – теж люди. З низькою самооцінкою, невпевненістю в собі й відчуттям, що у них в житті все складається якось не дуже добре.

Їх може пожирати несвідоме, але пекуче небажання, щоб хтось був кращим (красивішим, розумнішим, забезпеченішим) за них самих.

Навіть (і тим більше) якщо цей хтось – той, кому вони подарували життя.

Плюс до всього, якщо за рахунок інших дорослих якісно підняти себе в своїх же очах не вдається, злити негатив і відчути себе більш вагомим допоможе дитина. Вона беззахисна і завжди під рукою.

Потреба в підтвердженні власної значущості, бажання бути незаперечним авторитетом, «господарем в будинку», «центром землі» – вона нам про що говорить? Про досвід приниження в дитинстві. Що тут виправиш? Вже нічого.

Що ж ми отримуємо?

«Всі діти як діти, а ти!..»

– Дивись, мамо, який я замок побудував!
– А що кривий такий? Він же розвалиться!

«Знову цілий день модельки свої збирав. Краще б уроки вчив!»

«Бовдур! Ідіот! Нічого путнього з тебе не вийде!»

І виростає потім озлоблена на цілий світ «дитина» замість впевненого в собі дорослого, який знає, чого він хоче.

Друзі у нього стають зрадниками, подружки – курками без мозку, колеги по роботі – нікчемними дурнями і неробами, керівник – ідіотом.

І тільки потім людина розуміє, що навколо люди щасливі й тільки вона одна дурень, тільки вона без мозку, тільки вона неуспішна, тільки вона самотня і повністю нещасна.

Як поводитися з людьми, які вас знецінюють?

Знецінення – це форма психологічного насилля. Тому, якщо є можливість – не зв’язуватися з ними, втікати, викреслювати їх зі свого життя.

Якщо це близька людина і викреслити не можна, то можна говорити про свої почуття, реакції на її слова і вчинки – що вам це неприємно, прикро, болісно.

Просити більше так не робити, говорити, якого ставлення до себе ви чекаєте і будете вимагати.

Якщо і це не працює, але ви хочете продовжувати стосунки з цією людиною (подумайте, навіщо це вам?), чітко спіймайте момент знецінення, розпізнайте його і ні в якому разі не «ведіться на нього», не беріть близько до серця, а дивіться глибше – що за цим стоїть.

А за цим ховається, як правило, несвідомий, панічний, захований в товстому кам’яному панцирі страх (близькості, поглинання, відкидання, болю) і невротична (тобто незадоволена) потреба в любові.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: