5 кращих книжок весни

Весняний настрій не завжди співпадає з тематикою книжок, які виходять цієї пори. Тим не менш, нові видання, які побачили світ саме сьогодні, позначені свіжістю сюжетів і вірою у кращі часи, які у деяких з цих книжок все-таки настають.

Поет, драматург, публіцист і арт-критик Ігор Бондар-Терещенко поділився з Тутка своїм списком з п’яти книг, на які обов’язково потрібно звернути увагу цієї весни.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Кім Тхюї. RU. – Видавництво Анетти Антоненко, 2018

Цей роман, який вже встиг отримати велику кількість літературних нагород – белетризована біографія його авторки, відомої в’єтнамської письменниці. Десятирічною дівчинкою вона разом із родиною втекла з В’єтнаму до канадського Квебеку, але життя склалося не так просто, як здавалося. Тож недаремно в’єтнамською «ru» означає «колискову», а французькою, крім «струмочка» – «потік (сліз, крові, грошей)». Таким чином, маємо філософськи осмислену та детально описану історію втікачки, що змогла перемогти всі труднощі нового життя, а разом із нею – більшість «людей з човна», як називають втікачів з азіатського раю для туристів, якою залишається у спогадах батьківщина авторки. «Багато іммігрантів реалізували американську мрію, – пише вона. – Тридцять років тому місто не мало для нас ніякого значення, був це Вашингтон, Квебек, Бостон, Рімускі чи Торонто, ми перетинали цілі квартали, всіяні трояндовими садами, величезними столітніми деревами, кам’яними будинками, але на жодних дверях ніколи не фігурувало адреси, яку ми шукали. Сьогодні моя тітка Шість і її чоловік (вуйко Шість) мешкають в одному з таких будинків. Вони подорожують першим класом, їм доводиться приколювати записку на спинці своїх сидінь, щоб стюардеси припинили приносити шоколадні цукерки й шампанське».

Джерард Стембридж. Що ж вона бачила. – К.: Нора-Друк, 2018

Вічно весняного та святкового Парижу героїні цього роману, яка втекла до світової столиці мистецтв з рідного Дубліну, побачити так і не довелося. Ані виставок з модними клубами, ні ресторанів з кав’ярнями, прогулянками вулицями і відвіданням крамниць і художніх галерей, про що мріялося, не було в її пригоді. Натомість довелося весь час тікати, рятуючись від переслідувачів, після того, як вона випадково стала свідком жорстокої сцени насильства в готелі, і навіть розмови з інспектором поліції не зарадять становищу, в якому опинилася дівчина. «Закінчивши, Фіше каже: – Якщо ви не проти, мадам, опишіть, будь ласка, дуже точно, що саме ви бачили, коли двері ліфта відчинилися на сьомому поверсі. А що саме вона бачила? Цього разу Лана зосереджена на подробицях і зважує кожне слово. Підкреслює, з якою люттю чоловік схопив дівчину, а потім вона простягнула руку, й почалася боротьба за сумочку. Й хоча погляд Фіше і досі приязний, Лана відчуває в ньому застереження: «Не брешіть мені, бо я вас викрию».

Анрі Гідель. Коко Шанель. – Х.: Фабула, 2018

Героїня цієї книжки, чиє життя неодноразово екранізувалося, завжди віддавала перевагу роботі, оскільки без неї, за її словами, вона була просто Габріель, а з нею Коко Шанель, відома і неповторна. Гордовита і неприступна француженка, яка так і не стала дружиною герцога. Свого часу їй навіть ставили в провину, що вона продовжувала працювати за німців, дивуючи світ все новим модельним вбранням. А як інакше? Спідниці у жінок в цій історії «настовбурчуються, роблячи їх схожими на гусок, довгі подоли метуть пил на тротуарах, парфуми заглушають запах поту». І в цьому світі, пройшовши шлях від простої модистки до ікони стилю, саме Коко Шанель належало навести свій лад. Упродовж останніх днів перед презентацією колекції вона здатна проводити на ногах по дев’ять-десять годин, у той час як виснажені манекенниці ледь не непритомніють. Під час таких робочих сеансів вона не їсть («На це немає часу!») та випиває лише декілька ковтків води: вона не знає, що таке перерва». Книжка перекладена чотирнадцятьма мовами, нагороджувалася національними і міжнародними преміями. У 1991 році її автор став володарем Гран-прі Міжнародного союзу літературних критиків за свою творчість.

Олександр Денисенко. Тарас. Повернення. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

Роман про життя Шевченка, засланого на Арал, вражає «живими» документальним подробицями. З одного боку, знущання начальства та важкі умови служби в каспійському степу не залишали місця для сентиментів, але, з другого боку, спогади про рідну Україну можна назвати рятівною панацеєю на пекло царської муштри. Принаймні у цьому романі саме так описана служба Шевченка – наче у революційному прориві образу поета до джерел, тобто без зайвих прикрас, але й не без правди життя, в якому траплялися різні ситуації, випадки та історії. Поет постає перед нами не патріотичною «іконою в засоплених рушниках», як писали футуристи 1920-х років, а «живою» людиною, яка ставила водевілі в казармі, не корилася начальству, напинаючи на себе рятівну машкару дурнуватого вояка на зразок Швейка. «Першим, кого він побачив, був припнутий до стовпа колодник, який чи то ридав, чи сміявся від гуготу солдатів і танцювального шалу, – описує побачене прибулий з Петербурга чиновник Третього відділення. – По губах його текла кров, а очі насилу скошувалися на середину казарми, щоб роздивитися, як солдатня витинала гопки. Серед усіх найбільше вирізнявся Шевченко. Ще молоде обличчя контрастувало з посивілими вусами і голомозиною на півголови, а в непідробній пристрасті зачаїлася насмішка. – Этот Шевченка? – Ферт спитав Пєтрова, не обертаючись.- Этот, — відповів писар».

Євген Лір. Підземні ріки течуть. – К.: Видавництво Жупанського, 2018

Анотація до цієї незвичайної книжки – дебютної збірки оповідань у жанрі «екзистенціального хоррора», як іменує її автор – відразу попереджає, що її читачеві буде нелегко. На самому початку в темному підвалі запалюється свічка, і нас залишають сам-на-сам з безликими картонними фігурами, дивними порцеляновими головами і довгорукими істотами, попереджаючи, що тіні на стінах – ще страшніші за того, хто їх відкидає, оскільки в кінці всі вони зійдуться в одне потойбічне ціле. Справа в тому, що книга сповнена символів і знаків, які належить розшифрувати, щоб дістатися фіналу, в якому нас чекає заключна, дев’ята новела. За кожною з фігур таїться своя історія – наприклад, подружжя, яке вирушило в небезпечну подорож в самісіньке серце пітьми («Минуло три роки відтоді, як опустилася Темрява. Селище, де мешкали Дум (скорочено від Думен) і Хона, опинилося поза радіусом її поширення, як і майже вся решта світу. Накрило лише Місто та кілька клаптиків прилеглих полів»). Або художниці-криміналістки («Там, де я бачив об’єкти, вона впізнавала символи; де я оцінював простір, вона захоплювалася порожнечею»). Або, нарешті, ігри в Кита, Острів і Тьму («– Може, ми пограємо у щось інше? – ніяково пролепетав Тен, але один лише погляд дівчини змусив його заховати решту думок з цього приводу якомога далі. Бажано назавжди»). Хай там як, але пастки підстерігають читача на кожному кроці, а метафізика та інфернальні страхи не відпускають до самого кінця. Варто відзначити, що автор збірки відомий своїми текстами про предтеч «літератури жахів», а також перекладом культового «Короля в жовтому» Роберта Чемберса, тож нас чекає зустріч з справжнім майстром «темного» чтива.

Автор: Ігор Бондар-Терещенко

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

facebook
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: