Емігранти діляться цікавинками життя у своїй новій батьківщині

Традицій у світі так багато, що всіх і не злічити. В цьому і різноманітність світу, в його неординарності й мультизвичаєвості.

Тутка відшукав цікаві розповіді інтернет-користувачів, які розповіли, яке воно — життя на чужині. Їх дивувала і досі дивує тамтешня культура. Цікаво, чи здивує вона і вас. А у бонусі читайте, як усі труднощі можна здолати.

• Індія досі зберегла поділ суспільства на кастовість. У будинку, в якому ми мешкали, жила дуже інтелігентна родина. Їх заможний і освічений син закохався у не менш красиву і розумну дівчину, але проблема виявилася в тому, що дівчина належала до нижчої касти. Мене шокувало те, як уся сім’я інтелектуалів повстала проти цього зв’язку. Та материнські почуття перемогли: жінка не пішла за родиною і дозволила синові оженитися з коханою.
• Риса, притаманна австралійцям, — гарне почуття гумору і жартівливість. Ознакою поганого тону вважається те, якщо ви не смієтеся з їх жартів і не віджартовуєтеся у відповідь. Вас вважатимуть занудою, і наступного разу в компанію не запросять.
• Після життя в Японії переїхав до Великобританії. Мене тут так дратують поїзди: постійно запізнюються, квитки дорожезні, вагони брудні. Ну ви лише подумайте: потяг затримали через опале листя. Після швидкісних японських експресів таке я не розумію.

• Франція здивувала мене свободою щодо прибирання за вихованцями. Песики можуть зробити свої справи на газоні, а господарі навіть за ними не приберуть. Колись спостерігав таку ситуацію в аеропорту — власниця й оком не моргнула.
• В Японії не заведено сякатися у громадських місцях. Звісно, краще “шморгати” соплями.
• Вчуся в американському коледжі, сам родом із Шотландії. У США немає електричних чайників для води! Як вони тут живуть? Чим кип’ятять воду?
• Довгий час живу у Лівані. Я — американець, і з мене сміялися в цій країні за те, що я ввічливо розмовляв із працівниками сфери послуг. Ліванці дуже неввічливі.
• Я важко приймав те, що у США немає звичних нам зошитів у клітинку. Звичний варіант для них — формату А4 у лінійку, з великими полями по боках.

• Після року проживання на Мальті я була здивованою двома речами:
  1. У них немає стічної дощової каналізації: вода калюжами затоплює вулиці, будинки та автівки, особливо в місцевостях з нерівномірним ландшафтом.
  2. Газопостачання забезпечується балонами, які наповнюють легкозаймистою сумішшю. Змінити їх може спеціальна вантажівка, яка вдосвіта розвозить газ по районах. Така процедура відбувається один раз на рік.
• Для тайванців прийнято голосно плямкати під час їжі, приносити з собою в кінотеатр різноманітні продукти.
• Після Штатів прекрасне життя в Німеччині має кілька своїх “але”. Громадські вбиральні тут платні, а у ресторані не принесуть простої води, а газованої, за котру теж потрібно буде заплатити. А я хочу простої води з крана, безкоштовної.
• Кіпр здивував своєю неквапливістю і непоміркованістю. Місцеві жителі нікуди не спішать; пообіцяли щось зробити — невідомо коли виконають, і то не знати, чи взагалі захочуть це зробити. Люди насолоджуються кожним моментом життя і не переживають за гроші. Користуються правилом “сіга-сіга”, що означає “не поспішай, живи так, щоб тобі було добре”.

• У Новій Зеландії, куди я переїхав після США, всі ходять босоніж: лікарі, офісні працівники, вчителі. Досі не можу до цього звикнути.
• У Швеції дуже багато місцевого населення не народжують дітей, навіть до літнього віку. “Вони нам не потрібні”, – розповіли вони мені. “Я усе життя живу для себе, працюю і роблю все, що потрібно для спокійної старості”, – такої думки дотримуються місцеві жителі. Вони живуть на широку ногу, до 80-ти років кермують автомобілем та подорожують світом.
• Як важко розібратися з надписами на упаковках, якщо ти не знаєш мови нової країни. Я тиждень пила чай, а то виявився послаблювальний засіб.
• 1,5 роки проживання у Нідерландах — і я досі не можу звикнути, що у них немає великих торгових розважальних центрів, гіпермаркетів — де все й одразу. Як і критих парковок.

• Японці наполягають на спокої у громадських місцях: телефони повинні бути перемкнені на беззвучний режим, голосно розмовляти телефоном у громадських місцях теж заборонено. Переписуватися можна.
• Якщо ти емігруєш, то мусиш пристосовуватися до тих реалій, в яких живеш. До прикладу, наше Різдво, яке ми звикли святкувати в родинному колі й вдома, в Ізраїлі назвуть “їхнім слов’янським Різдвом”. Ні святкової атмосфери, ні вихідного, ні свята.
• Австралія досі дивує мене дивним розкладом дня. Усі нормально прокидаються о 04:30-05:00 та їдуть на роботу. Спати лягають о 20:30-21:00. На вихідних поспати до 07:00 – це розкіш. Абсолютна протилежність до нашого звичного розкладу: лягати спати коли заманеться і зранку заледве злазити з ліжка.
• Шанхай — місто суперечностей. Ти сидиш у суперсучасному хмарочосі та п’єш каву у StarBucks, а напроти тебе через дорогу бігають кури, де їм відрубують голову та засмажують. Чи бачиш молодих нуворишів, які сидять у своїх дорожезних квартирах в куртках, бо економлять електроенергію.
• Після Люксембургу Німеччина вразила своїми реаліями: німці — не педантичні, як і їх поїзди; кренделі дуже солоні, а з незнайомцем вітатися — табу.

• Після суворого радянського виховання швейцарці заполонили дружністю, товариськістю, привітністю. Всі з усіма вітаються — в транспорті та в магазині, радо хочуть допомогти. Мені іноді так важко постійно посміхатися і бути милою.

Які звички іноземців вас здивували? Поділіться своїми враженнями й, якщо вам відомо, цікавими звичками, які знаєте самі.