13 життєвих історій про бабусь, які будь-якого за пояс заткнуть

Вчені припускають, що існування бабусь в нашому світі закладене природою. Вони позитивно впливають на розвиток онуків, їх емоційну стабільність, допомагають матерям виховувати дітей і продовжують їм життя. Лише у небагатьох представників тваринного світу є свої бабусі, тож нам неймовірно пощастило. Адже окрім усього іншого, бабусі роблять наше дитинство яскравішим, а світ добрішим.

Ми в Тутка любимо наших бабусь за винахідливість, кмітливість і почуття гумору. А деякі історії, пов’язані з ними, безумовно запам’ятаємо на все життя.

• Працюю (я травматолог). Заходить бабуся 85-ти років десь, далі — такий діалог:
  – На що скаржимося?
  – Та щось коліна болять, любчику.
  – Давайте свій рентген, глянемо.
  Простягає зроблений рентген.
  – Для вашого віку непогані суглоби. Зараз мазі напишу, пігулки, і вам полегшає.
  – Ні, голубчику. Мені треба, щоб взагалі не боліло. Я екстрим люблю. З трамплінів стрибати на лижах взимку.
  – Напевно, ви хотіли сказати «стрибали»?
  – Ні-ні, в минулому я спортивною гімнастикою займалася, з парашутом стрибала, з 10 метрів з тросом летіла, з гвинтівок любила стріляти! А ось зараз я взимку люблю з невеликих трамплінів на лижах стрибати.

 

• Бабуся співає в церковному хорі. Телефонує і розповідає: «Сьогодні був важкий день. Аж 5 концертів на могилах. Ми так добре співали, що цвинтар буквально ожив! Хотіли танцювати, але хто б це побачив? У мертвих немає очей». Змагання історій жахів: Стівен Кінг – 0, бабуля – 1.

 

• Бабуся: «Нарешті вихідний, можна налити наливки!»
  Я: «Сьогодні вівторок, бабусю».
  Бабуся, меланхолійно, з легким звуком відкорковуючи закіптявілу бутлю: «Вихідний моєї душі».

 

• Лікар: Вам взагалі не можна вживати цукру.
  Бабуся: “Добре, а шоколад?
  Лікар: Не можна взагалі нічого солодкого.
  Бабуся: Ну а зефір?
  Лікар: Ні, бо він солодкий.
  Бабуся: А просто цукор? Пресований в кубиках?
  Лікар: Ви гадаєте, що в цукрі немає цукру?
  Бабуся: Звідки там цукор? Тепер все із сої.

 

• У моєї бабусі торік виявили проблеми з серцем, лікар попросив обмежити навантаження і виключити (о Боже!) роботу в городі. Бабуся пройшла курс лікування, стало краще. І що вона зробила? Посадила розсаду. Коли мама до неї приїхала, бабуся розсаду сховала за диван.

 

• У мене старенька і примхлива бабуся. Скаржиться на здоров’я: тиск, серце, ноги, слух, зір, задишка. Просить привозити їй їжу. Ми живемо за 30 кілометрів і приїжджаємо тільки на вихідних. Вона лежить, плаче, що все погано, а ми миємо підлогу, готуємо їсти і розважаємо її. Якось чоловікові дали відгул, і ми приїхали в будні. Вдень. Зустріли її на вулиці: вона спокійно собі гуляла. Здалеку нас помітивши, спробувала втекти. На 4-й поверх вона піднялася швидше за мене і без задишки.

 

• Приятель у мене профі з ботаніки. Середина літа, йдемо ми з ним по базарі, кругом купа продавців, всі намагаються щось продати. І одна бабуся заманює нас: «Беріть мою картопельку, на своєму городі вирощувала, своїми руками, з любов’ю, як для себе».
  Приятель, оглянувши бульби, каже: «Треба брати. Так ми хоч трохи допоможемо цій бабусі. У неї ділянка дуже далеко».
  Цікавлюся: «Ти знаєш цю жінку?»
  Відповідає: «Ні. Я знаю цю картоплю, вона з Єгипту».

 

• Працюю в міськгазі. Сьогодні на прийом прийшла бабуся, з яким питанням не пам’ятаю, але вирішили швидко. Запитує:
  – А мені більше нікуди не треба?
  – Ні.
  – Ну, може, мені ще куди піти?
  – А навіщо?
  – Та ось діти фітнес-браслет подарували, треба 8 тисяч кроків на день проходити, ось я і ходжу.

 

• Моя 72-річна бабуся завжди схвильовано зустрічає нові епізоди «Ходячих мерців» щопонеділка. А потім надсилає мені моторошні повідомлення типу «Чи здатен ти розглянути промінь світла в непроглядній пітьмі?».

 

• Зайшла після пар до бабусі. Бабуся мені: «Катрусю, спробуй кашу. Смачна?» Я: «Смачна» Бабуся: «Ну і добре. Це я собаці зварила».

 

• Дружина сьогодні в лікарні показала бабусю-медсестру і сказала: «Ось ця бабуля робить уколи в вену, заплющивши очі. І шепоче при цьому: “Хто не сховався, я не винна!”».

 

• Йшов сьогодні повз дитячий майданчик, а там ігрова зона з гірками, східцями і так далі.
  Гарна така, не висока і не низька. По ній мляво бродив хлопчисько 3-4 років, а за ним по п’ятах ходила зігнута мамка.
  Поруч на лавочці сиділа бабуся.
  – Алло, Алло? – покликала вона.
  – Що, мамо? – жінка на гірці зупинилася і притримала дитину за капюшон.
  – Ти мені скажи, ким стане Андрійко, коли виросте?
  – Дивне запитання. Виросте і сам вирішить.
  Бабуся дзвінко засміялася:
  – Як же він вирішить щось, якщо ти йому кроку самому зробити не даєш?
  Мати зависла трохи і з небажанням відпустила дитину гратися.

 

• Кілька років тому чекаю чоловіка з роботи. Літо, гуляємо з дитиною. Довго немає його, телефоную, а він бабусю, яка загубилася, до її дому проводжає. Вона не пам’ятає, в якому будинку живе. Він з нею у відділ міліції, там руками розводять, типу швидше буде йому знайти її будинок. Дві години шукають, обійшли весь мікрорайон. Я вже починаю злитися, хоча розумію, що роблять добру справу. Зрештою, вони прийшли до того будинку, біля якого він її зустрів, і вона запрошує чоловіка в гості. Виявилося, у неї внучка самотня, а він — хлопець гарний! Ото звідниця, холера!

А які ваші бабусі? Розкажіть нам про них у коментарях.