11 порад з виховання дитини від відомого психолога і мами п’ятьох дітей

Всіх матусь дратують дитячі істерики. Всі вони втомлюються і зриваються на рідних. І всі переживають через дрібниці. А Лариса Суркова живе в гармонії з собою і вміє знайти спільну мову з дітьми, а їх — увага! – п’ятеро. А річ у тім, що Лариса — відомий психолог, коуч, автор книг. Вона знає, що криється за дитячими істериками й забаганками, чи можна зробити так, щоб діти слухалися, і які хитрощі допомагають мамі не збожеволіти від такого прекрасного, але такого виснажливого явища, як материнство.

Тутка сьогодні ділиться з вами порадами відомого психолога і блогера, які будуть корисними будь-якій мамі.

Цікаве
Loading...

Порада №1: Мама мусить відпочивати

Дарма вам розповідати про любов до себе, відпочинок… Тому що самі жінки перші кричать: неможливо. Можливо. Нумо розгляньмо варіанти.

  • Відпочинок — це зміна діяльності, він може бути короткотривалим. Змінюйте щодня дрібниці. Один день гуляємо з візочком наліво, наступний — направо.
  • Рух — будь-який: трохи присідань, з дитиною зробити спеціальну зарядку, фітбол або йогу.
  • Вмійте зупинити час. Спробуймо зараз? Ваше завдання — відкласти телефон, заплющити очі й уявити, наприклад, апельсин. Ви його очищуєте від шкірки, тече сік, у нього кислуватий смак! Це може зайняти 3-5 секунд, але дозволяє одразу перевантажитися.

Порада №2: Майже завжди в примхах й істериках дітей винні батьки

Істерика — це потужний емоційний сплеск, спрямований на вихід тих чи інших переживань. Вона швидко проходить без уважних очей і спроб заспокоїти. Що ще важливо: істерика — це розвантаження. 5-10 хвилин у 4-5 років можна дати прокричатися, а більш тривалий плач може спричинити проблеми.

Що робити?

  • Найкраща боротьба — профілактика. Якщо день був багатим на емоції, покупайте дитину, раніше вкладіть спати. Якщо ви знаєте, що істерика виникає в торговому центрі, перестаньте туди водити дитину.
  • Істерику роздмухують глядачі. Нехай з дитиною буде одна, найближча людина. Нічого не говоріть, будьте поруч. Через 2-3 хвилини починайте говорити тихо і твердо, намагаючись перемкнути увагу.
  • Відволікати увагу важко, але можна намагатися. Говорити можна те, що спонукає до дії: піти, побачити, змінити обставини.
  • Самотність. Після 2 років в знайомій атмосфері можна залишити дитину саму на кількість хвилин, що відповідає віку дитини: 2 роки – 2 хвилини.
  • Тримайте себе в руках. Пам’ятайте: малюкові важко, він росте, змінюється, істерика викликана тим, що маленька людина просто не вміє жити з потоком емоцій.

Майже завжди в дитячих істериках і примхах винуваті батьки. Ми спочатку все дитині дозволяємо, а потім раптом починаємо її виховувати. Один з факторів примхливої поведінки — невідповідність позицій мами й тата. Це породжує внутрішню тривожність в організмі дитини, вона намагається встановити комфортні правила життя методом маніпуляції — істерикою.

Порада №3: Дошкільнятко просто не вміє робити щось на зло вам

«Вона робить мені на зло!», «Я не розумію, чого вона від мене хоче», «Їй просто подобається мене діставати!» – як часто можна почути скарги від батьків, особливо якщо дитині 1-5 років. Які можуть бути причини?

  • У цьому питанні ваша дитина — це ваше зображення. Вам сумно, страшно, немає грошей, ви злитеся, посварилися з чоловіком? Дитина буде віддзеркалювати вас, а отже… Бінґо! Дратувати вас ще більше! Прошу, аналіз поведінки дитини у віці до 5 років завжди починайте з себе і своїх емоцій. Дитина лише кричить вам: «Мамочко, я тебе розумію, я тебе підтримую!» Тільки, звичайно, ми такої підтримки не хочемо.
  • Дитина погано почувається фізично. Діти важко це описують, навіть ті, хто вміє говорити. Вони будуть просто нити та, як вам здається, виводити вас. Спробуйте обійняти, пожаліти, приголубити малюка.
  • Хоче уваги. Коли «не до неї» сьогодні, завтра і через тиждень, це все підсумовується. І терпіння дитини закінчується. Так вже закладено природою, що вона — центр Всесвіту. І малюк не розуміє і ніколи не зрозуміє, чому ваші справи важливіші й потрібніші.
  • Ви її навчили так спілкуватися. Якщо на дитину підвищують голос, вона теж навчиться так робити. Якщо ви завжди раді їй, то вона буде рада вам. Все просто.

Якщо ви справді не знаєте, що робити і як впоратися, сядьте поруч і мовчіть… Знаєте, це мій улюблений метод. Не треба себе звинувачувати в цей момент або впадати в істерику. Просто мовчки почекайте. Ви не винні, ви просто не розумієте, і це нормально, адже ви та вона — різні люди.

Порада №4: Крик — це нормально

Дитина повинна мати можливість спостерігати різні емоції. Крик як вища форма демонстрації злості нормальний. Ненормально, коли злість — це хронічна емоція. І ось тут треба вже розбиратися і допомагати собі. Дуже важливий момент: я не заохочую крик на дітей! Я веду мову про інше і дуже важливе:

  • Боляче — плачте
  • Смішно — смійтеся
  • Злитеся — кричіть

Але дозволяйте це саме робити дитині. Без фраз «Це не боляче, не ний», «Нічого смішного в цьому немає», «Не кричи! Подумаєш, я викинула твою саморобку!». Заборона проявляти емоції собі та дітям веде лише до придушення почуттів. Це викликає психосоматичні захворювання, апатичні й депресивні стани, а також гіпертрофовані прояви почуттів, коли довго придушували, а в результаті дитина починає тільки кричати, і це її форма спілкування

Порада №5: Дитина, як і будь-яка людина, повинна знати межі дозволеного

Уявіть: вас викинуть на невідомий острів і скажуть: «Роби що захочеш». Але не розкажуть місцеві закони. Так тебе можуть і з’їсти. А дитині — ще важче. Адже вона — чистий аркуш.

Що важливо при окресленні рамок:

  • Вони повинні відповідати віку. У 2 роки довгий текст від вас — це підозра, що мама хоче поговорити про щось, але незрозуміло про що.
  • Треба бути послідовним. Якщо ви йдете в спеку по парку і на заклик: «Ма-а-а-амо, хочу морозиво» – відразу сказали: «Ні», то вже стійте на своєму. Бо якщо ви закричати у відповідь: «Та на тобі два, тільки замовкни», у свідомості дитини швидко клацне: «Треба запам’ятати, що істерика веде до бажаного».
  • Дитина заздалегідь не знає, що таке добре, а що погано. І не треба давати їй запотиличника за те, що вона сказала про вашу подругу: «Ого, яка товста!» Адже дитина не знала, що так не можна, вона всьому навчається через набивання ґуль.

Порада №6: Правила мають стосуватися не тільки малюка, але і всієї сім’ї

Кожен день до мене приходять прохання дати список, як перестати кричати й бити дітей. Є пункти базові, для всіх, а є індивідуальні. Але в будь-якому випадку ключове слово «ми».

  • Ми завжди вибачаємося перед дитиною за нашу неналежну поведінку. Так і вона вчиться аналізувати свої вчинки, і ми починаємо рідше грішити.
  • Розмовляємо про почуття в сім’ї. Не тільки до дитини або дітей, а й одне до одного. Ви навіть не уявляєте, що означають слова любові для дитини будь-якого віку, як і усвідомлення того, що батьки люблять одне одного.
  • На сімейній нараді вибираємо стоп-слова. Це слова, які може сказати кожен член сім’ї, якщо іншого заносить не в той бік.
  • Ми не лягаємо спати посвареними й обов’язково створюємо сімейний ритуал перед сном: тремося носами, обіймаємось і так далі.
  • Що б не трапилося в нашому житті, ми йдемо з цим в сім’ю. Разом ми з усім впораємося.

Порада №7: Знання декількох психологічних прийомів допомагає легше переносити хворобу дитини

Від нашого стану дуже багато залежить. Ось мій алгоритм, якщо діти хворіють:

  • Я беру паузу на 3-5 хвилин і займаюся самотренінгом. Кажу собі, що це нестрашно.
  • Вмикаю «режим спокійного обличчя». Це дуже важливо для одужання дитини.
  • Ніяких танців навколо неї: «Ой, дитино, з’їж це!», «От тобі цукерка і купа мультиків». Так ми показуємо, що хворіти добре і вигідно.
  • Будуємо плани, що буде, коли одужає: чим займемося, куди підемо.
  • Дивіться на хворобу об’єктивно. Не треба вмирати разом з дитиною через кожну нежить. Це важливо для неї. Ми дорослі, і ми зобов’язані бути сильними та розв’язувати свої проблеми заради дітей.

Порада №8. Не обтяжуйте життя сина чи доньки своїми страхами та тривогами

Щоб не проєктувати свої страхи й комплекси на дитину, від них найкраще звільнитися. Коли люди готуються до вагітності, вони проходять велику кількість лікарів, здають аналізи, але я вважаю, що відвідування психолога є не менш важливим. Але, на жаль, цього ніхто не робить.

  • Щойно починаєте панікувати, беріть аркуш паперу, ручку і пишіть: «Мої зриви вже в цей момент погіршують стан моєї дитини». Як в школі, в роботі над помилками, пишіть стільки разів, скільки пишеться. Відновилася віра? Припиняємо писати.

Порада №9: Довіра між дітьми й дорослими — найважливіша

Довіра – це не розхлябаність, не вседозволеність, не слабкість з боку батьків. Це розуміння того, що
якщо вашій дитині колись буде потрібна допомога – вона прийде до вас.

Що вбиває довіру?

  • Агресія з боку дорослих, необґрунтовані звинувачення дитини, особливо на підставі слів чужих дорослих.
  • Обман з боку батьків, особливо якщо ви «забираєте» обіцянку, яку дали до того.
  • Відсутність відповідей на дитячі запитання. Наприклад: «Мамо, чому ти сумуєш?» І відповідь: «Це неважливо» або «Я не сумую». Можна сказати: «Золотко, я просто трохи втомилася на роботі». Так ви показуєте, що треба ділитися всім, що відбувається.

Що ж робити?

  • Починаючи з найбільш раннього віку мудро зважуйте потребу в забороні. Це дуже важливо. Ну, скажімо, чому зовсім не можна бігати по калюжах, якщо на вулиці тепло і хочеться? Побігайте разом! І уникайте форм «Не можна, і все» або «Не можна, тому що я так сказала».
  • Пам’ятайте про обов’язкове спілкування, не закривайтеся від дітей, говоріть і давайте запитання. Пояснюйте все, що можна пояснити.

Порада №10: Кілька фраз, які варто говорити дітям якомога частіше

Фрази, які корисні в спілкуванні з дітьми і точно підуть вашим стосункам на користь:

  • “Я тебе люблю”. Найчастіше це чують діти до 3 років, і то за умови, що немає молодших дітей. А після 7 років майже ніколи ці слова на адресу дітей не промовляють. Важливо, що цю фразу можна розширити, скажімо: «Я люблю тебе, навіть коли злюся або засмучена».
  • «Я чесна з тобою», «Я говорю тобі правду». Брехати дітей вчимо ми. «Не буде боляче», а тут – бац! – і голкою вколють для аналізу. Дитина сприймає це як знак: брехати нормально.
  • «Мені сумно/радісно/погано/добре/боляче…» Говоріть про свої почуття. Спочатку ми привчаємо дитину до поняття «нормально», а потім не можемо слова витягнути і ображаємося, що вона не говорить про свої почуття і наші її не хвилюють.
  • «Спробуй сама. А я, якщо буде треба, допоможу». Не біжіть попереду потяга. Як хочеться часом сказати: «Я зроблю краще/швидше…» А як тоді вчитися?

Порада №11: Любіть свою дитину, а не ідеальне уявлення про неї

Любов до дітей. Базові істини:

  • До 5 років дитина не має внутрішнього відчуття часу, простору і відстані. Тому ваші запізнення, «Давай швидше», «Ще трохи» і «Вже скоро» – це ваша проблема. Дитина не розуміє, чого ви від неї хочете, і це викликає паніку, істерику і протест.
  • Якщо ви постійно шукаєте спосіб, як ефективно покарати дитину, почніть з покарання самого себе! У 99% випадків її поведінка – ваша вина, отож, карати треба себе.
  • Пам’ятайте: 80% успіху дитини, її розвитку та того, якою вона виросте, залежить від соціуму. Діти розквітають від уваги, розуміння і, навпаки, марніють від байдужості до них.
  • Кожній дитині потрібен час на самовизначення. Попередьте її про свої наміри. Навіть якщо малюкові рік і ви просто хочете вийти на прогулянку. Їй треба звикнути до цієї думки, бо в цьому віці у неї можуть бути свої «справи».
  • Любіть свою дитину, а не ваше ідеальне уявлення про неї, і пам’ятайте: це перш за все людина!

Ви згодні з тим, що мама не просто повинна, а зобов’язана відпочивати на благо сім’ї? Ви готові пожертвувати куховарінням і прибиранням заради свого гарного настрою?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close