19 батьків поділилося незвичайними методами, які допомогли їм знайти спільну мову з дітьми

З одним погодяться усі: виховання дітей — справа нелегка. І щоб успішно її зреалізувати, часто батьки вдаються до нових стратегій, які відрізняються від традиційної практики виховання. Якщо одні виявляються недієвими, то інші дають дуже гарні плоди. І такими порадами гріх не поділитися, особливо з такими самими батьками, як і ви.

Тутка зібрав “одкровення” батьків, які випробували на своїх дітях особливі техніки виховання — і не прогадали.

• О, ці гормони… та з часом все вгамується! Гойдалки із перепадами настрою тривають лише в перші роки. Та будьте з ними суворими. Якщо дитина грюкає дверима, кидається предметами, кричить — заберіть від неї всі цінні речі: телефони, іншу техніку тощо. Одного разу ми записали доньку на відео та показали їй, як вона поводилася, бо дитина вдавала (чи справді так було), що вона нічого не пам’ятає. Це її втихомирило, як і її молодшого двоюрідного братика, який кричав без причини. Їй вже 15, це час від часу повторюється, але вже не так часто. Дитині справді важко дати собі ради з гормонами, тож саме так вона намагається вихлюпнути всі емоції.
• Коли доня була маленькою, то обожнювала фен для волосся. Тож ми вирішили висушувати її волоссячко після купання. Радості дитини не було меж. І коли мала плакала, ми клали її на столик для сповивання та дули на неї феном для волосся (звичайно, з безпечної відстані). Часто вона так і засинала. І настав такий день, коли доньку почав дратувати будь-який шум — тепер вона ридає і через фен, і через порохотяг, і через кухонні прилади… Уявлення не маю, що з нею таке сталося — до цього шум діяв як чарівні ліки…
• Іноді мені допомагало возити дитину у візочку по будинку. Я легко погойдувала її у візочку та створювала ілюзію її перебування у моєму животі. Так мале засинало, і я перекладала його до ліжка.
• Я придбала нічник з імітацією нічного неба та вмикала його на повільний режим. Мій синочок задоволено лежав у ліжечку, із захопленням розглядаючи стіни та стелю. Ми спимо в різних кімнатах, і лише я чую, що він прокинувся, я запускаю нічник і біжу чистити зуби, йду до ванної, варю каву… а він лежить і насолоджується. Не знаю, як довго ще він буде тішитися цією забавкою, але вже тиждень він не може без неї. Зрештою, як і я.

• У кожній кімнаті я розкладаю для дитини іграшки, якими вона могла б гратися. Поки малий зайнятий, я або приймаю душ, або прибираю в кімнаті, або займаюся іншими справами.
• До народження малюка я 7 років працювала у яслах. І найкраще, що можу порадити: попри втому та недоспані ночі, станьте для дитини найкращим вчителем! Вона все бачить і розуміє, і якщо ви будете з позитивом та радістю підходити до важкої роботи “батьківства”, то і дитина вас слухатиметься.
• Дитячий терапевт нашої 10-річної дитини (дипломований спеціаліст з дитячої психології) порадив, як впоратися з істеричною 2-річною дитиною. Він сказав таке: “Визнайте її почуття, вкажіть на погану поведінку, скеруйте її в корисне річище, дозвольте дитині (якщо є така можливість) виплеснути всі свої емоції. Ваше завдання — визнати всі її емоції та допомогти з ними впоратися. Моя 2-річна дитина ще не вміє правильно дихати, але я дозволяю їй виплакатися, “подутися”, пообійматися з м’якими іграшками.
• Мої неймовірні батьки виховали 8 успішних дітей. Певні “неправильні” методи були для нас дуже дієвими: покарання за все, навіть за погані оцінки, не виконав хатніх справ — до школи не йдеш. Так, ми цінували школу понад усе, тому завжди виконували домашні доручення батьків.

• Моя донька часто билася, коли на неї нападав гнів. Я пояснювала їй, що злитися — нормально, а битися — ні. Якщо її дратувала іграшка — ми цю іграшку ховали далеко, обіймали її, казали, що любимо. Коли донька заспокоювалася, ми тихо розмовляли — що МОЖНА, а ще НЕ МОЖНА робити в такому стані. І вона забула про бійки. Час всього навчає.
• Впродовж 5 років навчання в коледжі я проходив практику в яслах для маленьких діток (від 18 місяців до 3 років). Послухайте: 99% дітей починали плакати, коли тато з мамою їх залишали. Батьки поверталися — малі заспокоювалися. Моя порада для батьків: залишили дитину біля входу — одразу ідіть. Вихователь забере вашу дитину, дасть її/його улюблену іграшку, почне гратися і за 10-15 хвилин малеча геть забуде, що плакала, а радісно гратиметься з друзями.
• Коли мій 4-річний син сварився зі своєю мамою, а моєю дружиною, він розлючено біг у свою кімнату та плакав від розчарування. Через кілька хвилин я ішов його заспокоювати. Дитина любила, якщо я пояснював їй всі складові деталі сварки: обурення, гнів, розчарування, сльози. А потім починала сміятися від полегшення.
• А я виступаю за попередження. Кожній істериці передує причина — гнів, поганий настрій, сум, втома, голод, від нудьги (видимої чи ні), нереалістичних очікувань. І якщо цю причину попередити — істерика щезає.

• Лікар якось мені сказав, що моя дитина-підліток просто хоче зі мною посперечатися. Немає значення, через що — просто посваритися. До прикладу ви кажете: “Ти сьогодні до школи не підеш”. Вона — аргумент, а ви — мовчіть. Далі спокійно повторіть: “Ти сьогодні не підеш до школи”. Можете завершити: “І без зайвих слів”, “Чути більше нічого не хочу”. Не розпалюйте словесну перепалку.
• Моя 4-річна дитина часто падає в істерики. Часто — це 15+ разів за день, коли ми не дозволяємо їй робити те, що вона хоче. Вчора я заснула. Мала прокинутися до 8-ої, а встав по 9-тій. Мала жахливо довго збирається — до години часу, одним словом — жахіття. Я вистрибнула з ліжка й пішла її будити, чим вона була не дуже задоволеною. Почалася істерика та крики, що вона ще хоче спати та до садочка не хоче йти. Я її одягнула — вона не припиняла плакати. Мені стало так шкода дитини! Мала ревіла й кричала: “Мамо, я хочу ще поспати”. Мені стало гірко: я взяла дитину на руки та обійняла її та сказала: “Вибач мені. Я знаю, що ти ще хочеш поспати. Мама проспала, і ми мусимо поспішати до садочка. Маємо сьогодні ввімкнути усю нашу швидкість. Добре? Вибач, сонечко!”.
  Дитина поглянула на мене, припинила плакати та сказала: “Мамо, все добре. Я сьогодні буду супер швидка”. Те, що зазвичай забирало в неї 1,30 години, вона виконала за 20 хвилин. Вона поснідала, почистила зуби та вийшла з дому з маленьким скигленням. Я просто хотіла показати вам, як спокійне слово може змінити усе життя дитини. Я пишаюся нею.
• Дитина дала мені гарний урок, коли я втратив контроль та підвищив на неї голос. “Мамо, коли ти на мене кричиш, ми з братиком розуміємо, що кричати можна. І навіть треба”. Дитинко, ти граєш проти мене моєю ж картою!

А які цікаві стратегії були дієвими для ваших дітей?