Дитяча істерика… і наших 7 найбільших помилок

Не знайдеш батьків, яким не знайома проблема дитячих істерик. І часом не вистачає ніяких сил, просто сам відчуваєш, що будеш кричати та дубати ногами так само, як розтривожене чадо. Але важливо пам’ятати, що батьки — ми, і нам нести відповідальність за емоційний стан дитини, коли вона в істериці. У кожного є свій метод відволікання, але в цій статті ми хочемо розглянути фрази, які в жодному разі не можна казати малюкові, як би ми не нервували й не злилися в цей момент.

Тутка сподівається, що наша стаття допоможе вам зберегти самовладання навіть в найскладніших ситуаціях і не нашкодити дітям своїми необдуманими висловами.

Цікаве
Loading...

«Припини, бо залишу без мультиків!»

Ви для дитини — незаперечний авторитет, і якщо ви забираєте телевізор, ігри та інші важливі для неї речі, вона розуміє, що щось робить не так. Але ж істерика не виникає на рівному місці, дитині погано, і вона так висловлює своє горе, не дивлячись на те, що для нас це занадто голосно. Виходить, якщо вона ще раз висловить емоції, у неї можуть забрати щось важливе?

Через такі установки діти стають дорослими, у яких заморожений весь спектр негативних емоцій, і тому виникають хвороби серцевої системи, гіпертонія та неконтрольовані спалахи гніву.

«Чому ти сумуєш через дурниці?»

Коли ми промовляємо такі слова, нам здається, що ми допомагаємо дитині, але насправді тільки шкодимо. Навіть якщо нам здається, що привід для сліз — дрібниці, це не означає, що малюк так само сприймає свою трагедію.

Знецінюючи її почуття, ми даємо дитині зрозуміти, що те, через що вона сумує чи радіє, — неважливе. І крім суму через цю подію малюк починає ще й відчувати образу на нас за те, що ми його не розуміємо. Надалі це може привести до зворотного ефекту: підліток буде знецінювати вже нашу думку.

«Якщо ти не припиниш, я зараз піду геть, і ти залишишся сам»

Це теж погроза, але іншого ґатунку. Страх залишитися самим — один з базових, і кажучи таке малюкові, ви підриваєте його довіру до світу. Тобто, він засвоює таку установку: зробив щось не те (і сам не розумієш що) – залишишся сам. Довіряти після такого улюбленим мамі й татові стає важко.

Після пережитого стресу, якщо погрозу втілили в життя, дитина може замкнутися в собі, і вам вже важче буде повернути її довіру не лиш до себе, але і до світу. Надалі з цього «виростають» неврози, тривожні розлади та панічні атаки.

«Я тебе караю заради твого ж блага»

Якщо ви вважаєте, що дитина дійсно розуміє, чому її карають, то глибоко помиляєтеся. Малюк не запам’ятає виховного моменту, а запам’ятає тільки те, що йому роблять боляче дорогі люди. Він або буде боятися зробити щось не так і виросте вкрай невпевненою у собі людиною, або сам вибере для себе агресивну модель поведінки.

Образи теж є емоційним насильством: маленька людинка, запам’ятавши ваші слова, не лише може вживати їх сама, а ще і буде думати, що заслуговує такого ставлення, якщо авторитетні батьки так вирішили.

«Ну скільки можна? Я вже не знаю, що з тобою робити!»

Коли дитина бачить безсилля своїх батьків (а це саме так, адже ви не знаєте, що робити), вона втрачає відчуття безпеки. Як це так: ви, найсильніші істоти на світі (в її сприйнятті), стаєте безпорадними перед її емоціями?

Дитині важко контролювати свій гнів, вона тільки вчиться давати собі раду з такими складними почуттями, як злість, образа, страх (саме це ми спостерігаємо, коли у малюка істерика), а тут ще нове випробування — батьки, які не можуть їй допомогти.

«Зараз прийде дядько поліцай і забере тебе»

Крім погроз, які ми розглядали вище, ці установки небезпечні ще й тим, що формулюють негативне уявлення дитини про лікарів, поліціянтів і всіх тих професіях, якими ми залякуємо нещасного малюка.

Як їй не почати істерити в поліклініці, коли вона сто раз чула, як злісний лікар зробить їй укол, якщо дитятко не з’їсть кашу/помиє руки (потрібне підкреслити). Про Бабая, Бабу-Ягу та іншу нечисть — окрема історія, з такими залякуваннями енурез і страх темряви — найменше, що може статися.

«Ось тобі планшет, тільки заспокойся»

Коли ми спочатку заборонили, а потім, побачивши перші «зачатки» сліз на дорогому личку, дозволили, то тим самим підготували ґрунт для подальших маніпуляцій. Дитина — не дурень і в міру дорослішання зрозуміє, що якщо ви не витримуєте її криків і готові відкупитися чим завгодно, то навіщо винаходити велосипед? Досить постійно ридати — і жаданий планшет/гра/похід в кафе у неї в руці.

Така дитина звикне маніпулювати довколишніми та буде дуже засмученою, якщо на перший її схлип дорослі не побіжать виконувати її бажання. Соціалізуватися потім такому малюкові буде дуже важко.

Бонус: Що ж робити під час істерики?

Навчіть дитину висловлювати злість і гнів прийнятними способами, наприклад:

  • побити подушку;
  • пробігтися звідси до лавочки;
  • якщо бачите, що істерика ось-ось почнеться, попросіть пояснити, що вона відчуває (якщо вже може розповісти);
  • дайте їй пластилін або глину і попросіть виліпити те, що вона зараз відчуває;
  • якщо дитина молодшого шкільного віку, станьте навпроти, упріться долонями в долоні та спробуйте «поборотися» з нею трохи, щоб дитина вихлюпнула накопичену напругу.

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close