Джон Марсден про пандемію токсичного батьківства: “В наш час вона набула неймовірного розмаху”

Австралійський автор статей і директор школи зазначає, що в наш час стало значно важче забезпечувати освітній процес через гіпертурботливих батьків, які шкодять своїм дітям.

Джон Марсден десятиліттями писав про навчальний процес та школу, але нещодавно він висловив своє занепокоєння. Велике занепокоєння.

Цікаве
Loading...

Марсден, відомий своїм твором “Завтра, коли почнеться світ”, в новій книзі про виховання і сприйняття дітей автор розмірковує про те, що не треба захоплюватися батьківством сьогодні. “Нині батьки дуже вироджуються”, – зазначив він.

Джон Марсден: “Тобі не можна бігати, торкатися до інших людей, ділитися їжею… Рівень проблеми високий…” Фотограф: Кріс лє Мессюр’є

У книзі “Мистецтво зростання”, своєрідному маніфесті, чоловік описує, що сьогодні батьки закохані в дітей замість того, щоб їх любити. Він просить батьків не бути “адвокатом диявола” для своїх дітей — останні можуть бути не такі обдаровані чи здібні, як ми того хочемо. Автор попереджує про “синдром батьків-вирівнювачів” – скандинавський термін, який описує дорослих, котрі вирішують за дітей всі проблеми. “Токсичне батьківство” сьогодні дуже шкідливе.

– “Токсичне батьківство” – масові випадки чи поодиноке безумство?

– “Ні, гадаю, явище вже досить поширене”. “Батьківство, яке шкодить” не завжди емоційне насилля, воно радше неправильно орієнтований підхід, який спричиняє емоційну шкоду.

“Я більше веду мову про середню школу і не про окремих людей, а про загальний деструктивну, неправильно орієнтовану і викривлену манеру батьків ставитись бо школи та своїх дітей”.

Як директор чоловік зізнався, що в наші дні дуже важко керувати школою (він заснував дві), а його книги читаються втомленими й виснаженими директорами шкіл.

Вчитель зазначає, що сьогоднішнє покоління підлітків значно перевищує своїх попередників за рівнем навчання, розуміння політичної ситуації й так далі. Його насторожує лиш їх емоційне здоров’я — останнє за статистикою з кожним роком лиш погіршується.

“Розміри проблеми вражають. Наслідки проблеми загрожують пандемією”, – розповів він виданню the Guardian. “Не знаю, як можна подолати таку проблему сьогодні”.

“Батьки так сильно хвилюються за дітей, що цим і завдають їм непоправної моральної шкоди”.

Джон Марсден

Педагог переконаний, що такий високий рівень тривожності батьків і їх дітей спричинений сприйняттям довколишнього світу як дуже небезпечного, де звичним “надійним людям” не можна довіряти. Це, разом із перетворенням дітей на інфантильних, нездатних собі допомогти, створінь, змушує батьків розпещувати своїх дітей, вимагаючи того ж і від шкільних інституцій.

“Більшість батьків боїться фізичного насилля”, – продовжує спеціаліст. “Звісно, хто б цього не побоювався? Але якщо такі страхи перевищують все решту, тоді ви повільно вмираєте всередині, емоційно виснажуючись. Таке дуже важко визнати”.

Марсден завідує двома школами у Вікторії, розташованими на базі колишніх літніх таборів. Діти в його школах лазять по деревах, катаються на велосипедах, сплять в наметах і не носять шкільної форми. Навчання в них доволі дороге, але директор переконаний, що кожна школа має змінити “нудне”, “недосконале” життя сучасного школяра — чи молодшого віку, чи підлітка, — на нову реальність.

“Мене дивує, що в Австралії, яка має набагато більше простору, ніж будь-яка інша країна, учні буквально зачинені у шкільних гуртожитках. Останні не більші, ніж кілька баскетбольних майданчиків. Правила суворі: не можна бігати, не можна зачіпати інших людей, не можна ділитися їжею… навіть звичайну гілку не можна підняти, навіть на дерево не можна вилізти”. Навіть не віриться.

Чоловік переконаний: обмежуючи можливі небезпеки для дитини, обгороджуючи її від потенційних загроз і страхів ми обмежуємо її здатність подорослішати, розвивати витримку й незалежність. Чоловік не розуміє батьків, які не дозволяють 4-річній дитині почистити мандаринку. “Вона вже сама може це зробити. Батьки, переступіть себе і дайте дитині свободу”.

Вчитель не хоче ділити все на чорне чи біле. Немає нічого поганого в тому, що батьки хочуть зробити якнайкраще для своєї дитини. Але з такими “поблажками” в дитинстві, під впливом суспільства діти стають дуже вразливими підлітками. Вони й пальцем не хочуть поворухнути, бо за них все можуть зробити дорослі.

Марсден не хоче вішати ярликів, не хоче критикувати суспільство чи батьківство на різних рівнях, але вважає, що ситуація справді важка і складна.

“Так чи інак, але ми руйнуємо своїх дітей”, – резюмує автор.

А як ви вважаєте?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close