in , , ,

Перевіряємо 7 методів угамування дитячої істерики — котрі дієві, а котрі — ні?

Здається, немає таких батьків, які б хоч раз у житті не стикалися з дитячою істерикою. От мале падає на землю, і розпочинається концерт! Як поводитися в такій ситуації родичам? Що робити? А воно далі ридає і стукає кулаками.

Тутка перевірив 7 методів припинення дитячих криків та плачів. Які з них дієві, а які ні, — читайте далі.

1. Погрожувати й кричати

Матусі, що скажете? Чи бували у вас такі моменти, що під час дитячих плачів ви самі починали кричати, топтати ногами, погрожувати, що зараз надаєте малому ременем по м’якому місцю? Знаємо, що бували такі зриви, і не раз, і це цілком нормально. В нашому випадку крики з боку дорослих не давали бажаного результату: дитина плакала ще гірше, істерики стали більш довготривалими, а дитина важче заспокоюється після них.

Висновок: абсолютно не дієвий метод. Страждають обидва учасники конфлікту, і опісля мама почувається чудовиськом.

2. Пропонувала піти плакати до іншої кімнати

Метод залякування не допоміг, і ми змінили тактику: дозволили дитині плакати, лише в іншій, сусідній кімнаті. “Хочеш плакати? Іди до своєї кімнати, поплач, а потім прийдеш, і ми будемо гратися”.

Дитина справді здивувалася, та пішла до своєї кімнати. Плачі дуже скоро припинилися — а хто плаче без глядачів? Малий прибіг і захотів улюблену іграшку.

Висновок: метод дієвий, але для діток, старших 4-ох років. Менші діти не зрозуміють, якщо ви посеред їх “горя” відправите їх до іншого приміщення переживати проблему наодинці.

3. Шкодувати дитину і давати все, чого вона хоче

Коли істерика стається вперше, і завжди — в людному місці, — мама чи тато не знають, як поводитися. Дитина верещить, стукає ногами та руками, лежить чи сидить на підлозі чи на землі, а довколишні спостерігачі дивляться на всю цю картину чи то зі співчуттям, чи то з презирством, чи з осудом.

І матусі чи татусі інстинктивно підбігають до чада, намагаються його заспокоїти, але парадокс життя — син чи донька починають ще сильніше ридати. Батьки не витримують такого, і дають малюкам все, чого ті вимагають.

Висновок: не діє. Діти розуміють, що плачами можуть добитися всього, і плачуть якомога частіше.

4. Мовчати й ігнорувати

Нарешті всі вдаються до цього плану: мовчки виходять з кімнати, де верещить дитина, не звертаючи уваги на її вимоги.

Та різновікові діти по-різному реагують на таку поведінку дорослих: якщо трохи старшого віку швидко затихають, шукають маму і просять пробачення, то молодші біжать за вашими ногами та ридають ще сильніше.

Висновок: працює, та не з усіма дітьми. Батьки вважають такий метод дуже жорстоким.

5. Запобігти вибуху емоцій

Звісно, запобігти біді легше, ніж потім розгрібати наслідки після неї. Що таке істерика? Це — буря емоцій, з якими маленька дитина не може дати собі ради. Ви — мама чи тато — найрідніші люди для дитини, ви найкраще знаєте і розумієте свого малюка. І коли ви бачите, що насувається буря, постарайтеся її попередити: візьміть дитину на руки, притуліть до себе, пограйтеся чи розвеселіть, адже сміх — найкращі ліки проти сліз.

Висновок: працює, але не завжди. Треба бути дуже уважним до всіх перепадів настрою дітей, а батькам іноді буває важко за всім встежити.

6. Навчитися розповідати свої плани наперед

Можна застосувати таку методику: говорити з дитиною про все, що ви плануєте робити. До прикладу: “Зараз ми збираємося гуляти. По дорозі зайдемо до магазину, купимо продукти та цукерку, одну! Іграшку ми не будемо купувати — ми купили їх минулого тижня. Потім підемо на майданчик, і коли я скажу, що треба йти додому, — підемо додому”.

Якщо дати дитині вказівки наперед, дозволити попередньо морально підготуватися до всієї послідовності дій, вона легко вас послухається і плачі вдасться обійти.

Висновок: зазвичай такий прийом працює з різними дітьми.

7. Спробуйте стати на місце дитини

Якщо розібратися у психології дитини, мамине категоричне “Ні” сприймається нею майже як кінець світу. Дійсно, такою є дитяча уява і її світ, тому дійсно можна зрозуміти малюка, поспівчувати йому, що все стається не так, як він хотів. Та не варто спускатися з місця батьків і знову потурати всім примхам. “Так, я тебе розумію, це важко, але сьогодні ми цієї іграшки не купимо, але купимо тоді, коли ти допоможеш мені прибрати свої іграшки й будеш чемно поводитися”.

Висновок: Працює. Якщо дитина, навіть із найскладнішим характером, побачить, що ви з увагою та повагою до неї ставитеся, вона почне вам довіряти. Нехай дитина знає, що поруч із нею мама — людина, яка завжди буде на її боці. І ви маєте їй це довести.

А чи траплялися істерики у ваших діток? Як ви собі давали з ними раду? Розкажіть усім нам.

Всі ілюстрації та фото з відкритих інтернет джерел

Сподобалось?

“По щасті не залишається шрамів. Мирні часи нічого не вчать”, – влучні цитати Чака Поланіка

Діти одержують те, що в дитинстві мала їх мама