Що ж насправді потрібно дітям, а особливо дівчаткам? Чуттєві слова

Дитинство — чудова пора, яку згадуєш з теплом і ніжністю: бабусині теплі руки, літні прогулянки, перші друзі. Але іноді лунає фраза: «У нас вкрали дитинство», і розумієш, що це дійсно так. Діти (а може, і ми) губилися у невизначеності між байдужістю батьків і тривогою наших матерів. Будьте певні — ми маємо право бути іншими. Навіть сьогодні.

Тутка настільки зворушився словами мудрої жінки-психолога, вона пояснила, як батьки передають дітям погляд і навіть смак до життя. Дуже хочемо, щоб і ви з нами зачерпнули з цієї мудрості.

Цікаве
Loading...

«Я пам’ятаю, як мама колись одягнула мене циганкою: хустка, намисто, навіть трохи макіяжу, і ми з нею танцювали циганські танці, — розповіла мені одна доросла жінка. — Не знаю, що тоді на неї найшло. Вона і сміялася рідко, я звикла бачити її пригніченою. А в той вечір я сама собі не вірила: невже вдома може бути так добре, так спокійно?»

Чи знаєте ви, чого хочуть діти, особливо маленькі дівчатка?

Вони потребують задоволеної мами, задоволеної своїм життям, роботою, собою… і яка вміє цим поділитися.

Щасливої жінки тут замало. Щасливою може бути й жінка, яка залишила дітей на няньку, і з телефоном сидить щаслива деінде, сама, без них. Дитина має входити у картину того життя, де мама — щаслива.

Досить задоволена мати дає неймовірний приклад своїм дітям. Через неї дитина дізнається, що в цьому недосконалому світі можна не просто виживати, а й отримувати задоволення: від дружби, розмов, квітів на клумбі, від подорожей поїздом і прогулянок за руку. Якщо мама вміє так жити — отже, світу можна не боятися. Отже, можна не витрачати сил на приборкання тривоги, а просто рости, у мирі та спокої.

Депресивна мама у психологів асоціюється з «померлою людиною». Вона не пропускає через себе енергію великого світу, концентрується лиш на своєму болю — чим тоді дихати дитині, яка так з нею пов’язана? А дитинка старається оживити свою матусю, їй спекотно, рухи її обмежені. Згодом дитина, втомившись, розуміє, що таке — безпорадність.

Неспокійна мати вчить хвилюватися. Їй навіть не треба нічого пояснювати, щоб тривога стала тим базовим табором, з якого зиркаєш навсібіч в пошуках наближення лиха. Ти не дихаєш — ти завжди напоготові, тому що якщо сьогодні був безхмарний день, то до вечора з луків потягне не медом, а порохом, і мати кивне стомлено: «Я ж казала». І кожний світлий момент буде сприйматися як провісник нового нещастя, яке вже причаїлося за рогом і вищиряє рідкуваті зуби.

Світ ворожої матері складається з супостатів, і кожна гарна на перший погляд людина колись поповнить їх ряди. Довіряти — нерозумно, помиритися — неможливо, прив’язуватися всією душею — небезпечно, тому що, прив’язавшись до потенційного ворога, ти й сам стаєш трохи чужим, а мама чужих не любить. Та й своїх — не завжди. Тільки якщо дуже лояльні, якщо не показують свого підозрілого нутра, а лиш маску милого і чарівного зайченяти.

Нещастя у нещасної мами завжди різне: мама плаче, побивається, її так шкода, але плакати — зась, щоб мамі ще гірше не стало. Мамі найгірше за всіх. Веселий настрій треба залишити ще в коридорі, зодягнутися в суміш співчутливості й послужливості — маму не можна своїм щастям ображати.

І уявімо, коли мати задоволена, радісна, й готова цим ділитися. Вона може варити борщ, отримуючи задоволення від процесу, а дитина буде бавитися поруч, і це буде найкращий на світі час і найкраща любов. Чи ось прибирання, яке крутіше за свято. Помити підлогу справжньою шваброю, розсадити плюшевих ведмедів, і мама скаже: «Ну поглянь, як класно, як мені подобається з тобою прибирати!» Не розвивати моторику, не готувати до школи, а просто плавати у своєму щасті — розслаблено, ніжно, довіряючи тому, що світ не дасть потонути. Повірте, жоден інший досвід на світі не дарує стільки права бути собою і самостверджуватися.

Дитина бачить світ через матір — поки лиш так, і її погляд, її вираз обличчя — це метафора, що твориться за стінами будинку. Якби дитина мала можливість назвати словами те, що відбувається в її душі, вона б, напевно, сказала ось що: «Мамо, мені по-справжньому добре, коли добре тобі. Тоді я відчуваю себе стійкою і сильною, готовою до великого світу».

Та жінка, яка згадувала свій несподіваний «циганський» вечір, сказала, що ціле своє дитинство намагалася зробити маму задоволеною. Приносила п’ятірки, замовчувала свої дитячі розчарування, слухалась її у всьому — так хотіла, щоб мама усміхалася. Але ні… мама не хотіла. Потім дитина пройшла важкий шлях, сама вчилася бути задоволеною, не «мучити» себе за те, що найрідніша людина не стала щасливою… через неї.

Втім, жодній дитині це не під силу. Бути задоволеним — це завдання дорослої людини.

Досить задоволена мати дає досвід того, що:

  • Можна хворіти й видужувати, і це нормальна частина життя.
  • Можна сваритися і жахливо сердитися одне на одного, але любов при цьому нікуди не проминає.
  • Можна бути великодушним.
  • Можна стикатися з великими проблемами, не втрачаючи себе.
  • Можна любити несхожість.
  • Можна сміятися над тим, що лякає, і тоді страх стає стерпним.
  • Можна сьогодні розкошувати, а завтра пити чай без цукерок і це теж нормальний перебіг життя.
  • Можна переживати втрати та ридати, а потім знову знаходити причини для радості.
  • Можна мати різні погляди і все одно бути близькими.
  • Можна бути недосконалим і життя все одно буде до тебе милосердним.

Як гадаєте, чи ми зараз не забираємо у дітей їх дитинство?

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close