Тиха трагедія з нашими дітьми, про яку всі мовчать

Вікторія Прудей (Victoria Prooday) має ступінь магістра з працетерапії в Медичній школі при університеті Торонто. У неї великий досвід роботи з дітьми та батьками.

Я закликаю батьків, що піклуються про майбутнє своїх дітей, почути те, про що я пишу в цій статті. Навіть якщо ви не згідні з моєю точкою зору, будь ласка, дотримуйтесь рекомендацій вкінці цієї статті. Після того, як ви побачите позитивні зміни в житті вашої дитини, ви зрозумієте, чому я кажу те, що кажу!

Вікторія Прудей (Victoria Prooday)

Саме зараз в наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка зачіпає найдорожче, що у нас є: наших дітей!

Наші діти знаходяться в жахливому емоційному стані!

Ба більше, за останні 15 років статистика психічних розладів у дітей жахає:

кожна п’ята дитина має розлади психіки;

поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%;

поширеність підліткової депресії зросла на 37%;

частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%.

Що ще нам треба, щоб поглянути правді у вічі?

Ні, відповідь не в поліпшенні діагностичних можливостей!

Ні, вони не народжуються такими!

Ні, це не вина школи та системи!

Так, якби боляче нам не було це визнавати, в багатьох випадках саме ми, батьки, повинні самі допомогти своїм дітям!

Що не так:

Сучасні діти позбавлені основ здорового дитинства, таких як:

Емоційно доступні батьки.

Чітко окреслені межі й настанови.

Обов’язки.

Збалансоване харчування і достатній сон.

Рух і свіже повітря.

Творчі ігри, спілкування, вільне проведення часу.

Замість цього діти мають:

Абстрактних батьків.

Батьків, які дозволяють дітям все.

Відчуття, що їм всі винні.

Незбалансоване харчування і недостатній сон.

Сидячий домашній спосіб життя.

Нескінченну стимуляцію, технічні забави, миттєве задоволення.

Хіба можна виховати здорове покоління в таких хворих умовах? Звичайно, ні!

Людську природу обдурити неможливо: без батьківського виховання не обійтися! Як ми бачимо, наслідки жахливі. За втрату нормального дитинства діти розплачуються втратою емоційного щастя.

Як це виправити?

Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими та здоровими, нам треба прокинутися і повернутися до основ. Ще не пізно! Я знаю це, тому що сотні моїх клієнтів бачили позитивні зміни в емоційному стані їх дітей протягом тижня (а в деяких випадках навіть днів) після реалізації цих рекомендацій:

Встановлюйте обмеження і пам’ятайте, що ви — батьки дитини, а не її друзі.

Забезпечте дітям те, що їм потрібно, а не те, що їм хочеться. Не бійтеся відмовляти дітям, якщо їх бажання розходяться з потребами.

Давайте здорову їжу та обмежуйте перекуси.

Проводьте вдень час на природі.

Щодня влаштовуйте сімейні вечори без електроніки.

Грайте в настільні ігри.

Щодня залучайте дитину до справ (складати білизну, прибирати іграшки, розвішувати білизну, розбирати сумки, накривати на стіл і т. д.).

● Вкладайте дитину спати в один і той же час, не дозволяйте брати в ліжко гаджети.

Навчайте дітей відповідальності та незалежності. Не захищайте їх від дрібних невдач. Це вчить їх долати життєві перешкоди:

● не складайте і не носіть за дитиною портфель, не приносьте їй в школу їжу/домашню роботу, яку вона забула, не очищуйте банан для 5-річної дитини. Навчайте їх самостійно робити все це.

Навчіться бути терплячими й дайте можливість вільно проводити час, щоб у дитини була можливість занудьгувати та проявити свої творчі пориви:

Не оточуйте дитину постійними розвагами.

Не підсовуйте техніку як ліки проти нудьги.

Не заохочуйте використання гаджетів за їжею, в машині, в ресторані, в магазині. Нехай мозок дитини вчиться самостійно розганяти «нудьгу».

Будьте емоційно доступними, вчіть дітей соціальним навичкам:

Не відволікайтеся на телефон, спілкуючись з дитиною.

Навчіть дитину справлятися зі злістю і роздратуванням.

Навчіть дитину вітатися, поступатися, ділитися, співчувати, поводитися за столом і в розмові.

Підтримуйте емоційний зв’язок: посміхайтеся, цілуйте, лоскочіть дитину, читайте їй, танцюйте, стрибайте й повзайте з нею разом!

Ми мусимо змінити своїх дітей, інакше отримаємо ціле покоління на пігулках! Ще не пізно, але часу залишається все менше…