Всі таємниці виховання дітей у Італії очима слов’янки. І деякі їх традиції не завадить перейняти всім батькам
Скільки цікавого та корисного можна перейняти у інших народів і почати жити трошки краще. Журналістка-слов’янка помічає місцеві звичаї і ділиться своїми спостереженнями з читачами. Вона і сама виховує двох дітей, тому може порівняти свій досвід з досвідом італійських матусь.
Нас в Тутка зацікавили публікації жінки, тому ми вирішили поділитися з вами деякими з них.
- Найбільше в італійських батьків мене, напевно, дивує запас спокою і вміння зайвий раз не драматизувати. Дитина з’їла печиво, яке впало на землю? Нічого страшного! Температура 39 у грудничка? Дамо жарознижувальне і почекаємо. Ніякої швидкої і бігання по стелі. Ніхто не трясеться над немовлятами, і з народженням дітей всі продовжують жити звичним життям. 6-річне дитя влаштувало істерику в гостях? Розуміюче посміхнутися іншим дорослим і взяти свою дитину на руки: з усіма буває. Італійці не тиснуть на дітей і в більшості випадків не намагаються розв’язати питання силою. Горезвісні пустунець і підгузник до 3 років нікого не дивують. Батьки зазвичай чинять так, як зручніше їм та їхнім дітям, не зважаючи на те, що люди скажуть.
- Вагітним в Італії живеться добре. Лікарі над ними не трясуться і майже нічого їм не забороняють. Ну хіба що просять утриматися від ковбаси, сирів з цвіллю, сирої риби і контактів з котами — розсадниками токсоплазмозу, що, загалом, відповідає загальносвітовим рекомендаціям. Інших суворих обмежень немає.
- Почула недавно в розмові з місцевими: «Ой, ти ж вагітна! Не буду розповідати, що ми вчора їли, раптом тобі теж захочеться». У селах італійці старшого віку досі вірять, що якщо майбутня мати захоче чогось такого і її гастрономічна примха НЕ буде вмить виконана, то дитина з’явиться на світ з родимкою.
- І ще про суворі звичаї сільських жителів. У відповідь на новину про те, що вагітна чекає на дівчинку, тут говорять: «Non fa niente» («Нічого страшного»).
- Італійці — дуже «зворушлива» нація. Помацати мимохідь чужу собачку, живіт вагітної жінки, дитину — це для них норма. Наполовину залізти у візочок, щоб краще розгледіти сонне немовля — теж нормально. Спочатку це мене напружувало. Настільки, що я навіть призвичаїлася використовувати москітну сітку для «захисту». Добре, що справа була влітку. Але після одного випадку я перестала тривожитися і переглянула своє ставлення до особистісних кордонів. Як то кажуть, when in Rome, do as Romans do («Коли ви в Римі, робіть те ж, що і римляни». – прим. Тутка). А що ще залишається робити? Доньці було близько 2 місяців. Ми на кілька днів зупинилися в готелі і вранці спустилися до ресторану на сніданок. Я залишила візок з дитиною біля нашого столика і пішла за їжею. Повертаюсь і бачу, як до нього підходить якась чужа мадам і чомусь чіпає мою дитину за щоки. Далі більше. Мадам безцеремонно піднімає поділ сукні малої та з цікавістю розглядає її підгузник. Треба було бачити, з яким звірячим обличчям я мчала назад до них. Мадам все зрозуміла без слів і швиденько пішла. А я увесь ранок не могла вгамуватися: як можна підійти до чужої дитині та задерти тій сукенку?! Що у неї взагалі в голові? Розгадка прийшла пізніше. За обідом я побачила все ту ж мадам з дівчинкою трохи старшою від моєї на руках. Бінго! Мадам здорова, просто її увагу привернув яскравий підгузок і вона проявила цікавість ось таким способом.
- З 20 дворічних діток в нашій групі дитсадку на горщик ходить — барабанний дріб! – 1!
- Італійські діти навіть вироби в дитячому садку роблять з пасти.
- Італійська мама про те, чому віддала свого 6-місячного сина в ясла: «Коли він сидить зі мною вдома зранку до вечора, мені здається, це обмежує його когнітивний розвиток». Італійці взагалі дуже багато уваги приділяють дитячій соціалізації. Тут часто можна почути від бабусь фрази на кшталт «Так, я буду сидіти з онуком, але тільки за умови, що зможу водити його в ігрові кімнати, на дитячі майданчики і так далі». І неважливо, що до 2 років діти зазвичай сприймають собі подібних як перешкоду на шляху до іграшки. Спілкування необхідне всім, навіть немовлятам, — впевнені італійці.
- Прекрасне з книги про те, як бути щасливими батьками спокійних дітей: «З народження укладайте немовлятко спати в окремій кімнаті. Якщо у вас немає дитячої, просто виставляйте ліжечко на ніч за двері». І там же про те, що немовлята сплять по 17-20 годин на добу. Справді? Автор книги — найвідоміша «няня» Італії Лучія Ріцці, ведуча ТВ-шоу «SOS! Нянька».
- Маленьких дітей на півдні Італії називають «мама» і «тато». Або навіть «бабуся» і «тьотя» – в залежності від обставин. Наприклад, літня синьйора говорить внучці: «О, ти хочеш морозива, бабусю? Зараз-зараз, бабусю». Або батько, звертаючись до маленького хлопчика: «Ходімо додому, тату. Ходімо швидше, тату». Збоку може здатися, що батько злегка схибнувся і розмовляє сам з собою. Хоча насправді це досить поширена на півдні фігура мови. Такий собі незлобний спосіб пожартувати над дітьми, які вічно таткають і мамкають.
- Суперечлива новина для любителів викладати фото своїх дітей в інтернет: італійські батьки тепер ризикують отримати штраф в € 10 тисяч за публікацію фотографій своїх дітей в соціальних мережах. Таке рішення прийняв у грудні італійський суд після того, як 16-річний хлопчина з Риму подав скаргу на свою матір, яка публікувала в Інтернеті його фотографії без його згоди. Суд виніс рішення на користь сина і постановив, що в таких випадках батьки зобов’язані будуть не тільки видалити всі фотографії дітей з мережі, але і відшкодувати їм моральну шкоду. Розмір збитку визначається судом. Максимальна сума виплати – € 10 тисяч.
- Що мені подобається в італійців — відсутність надриву. Вони все, ну або майже все роблять в задоволення. Або не роблять взагалі. Особливо це помітно по дитячих спортивних секціях і гуртках. Там немає ніякого «треба» і «через “не можу”» – діти розважаються і отримують задоволення. І, що найдивніше, таки вчаться. Хочете приклад? Моя дочка майже 2 роки щотижня ходила в басейн, і весь цей час вона, здається, тільки й робила, що гралася і поливала тренера з лійки. Наша бабуся, побачивши якось все це неподобство, почала обурюватися: за що ми взагалі платимо гроші, якщо її там нічого не вчать? Якийсь час дочка взагалі хотіла сидіти на краю басейну і гратися. Ну ось так їй хотілося. Тренер м’яко пропонує їй приєднатися до решти, але особливо не наполягає. Одним словом, увесь цей час вона з радістю ходила в басейн і їй там подобалося. Так вона таки навчилася плавати, не боїться води і спокійно стрибає з узвишшя на глибину. І все це без драми, сліз і надриву. Якось само собою вийшло. Чесно? Я в захваті від такого підходу!
- Моя дочка — та ще забіяка. За 2 роки в садочку мені не раз доводилося вибачатися перед батьками постраждалих від її рук (і зубів) дітей. Щоразу почуваюся жахливо ніяково. Батьки зазвичай реагують нормально, типу «це ж діти, все буває» (що вони насправді думають, я не знаю). Але одна італійська мама мене особливо здивувала. Моя тоді ще 2-річна дочка вдарила її сина, між іншим, свого доброго друга. Реакція його мами: «Я пишаюся, що він не дав здачі». Для мене, що виросла в парадигмі «вдарили — дай здачі», це «пишаюся» стало одкровенням.
- Скільки витрачають італійці в за перший рік життя дитини? Згідно з даними Асоціації споживачів Federconsumatori, перший рік життя дитини обходиться італійській родині в € 7-15 тис. Жах, правда? Я довго не могла зрозуміти, на що вони витрачають ці гроші, поки не дізналася про існування спеціальної ложечки для годування, яка змінює колір, якщо їжа занадто гаряча. А якщо серйозно, крім ложечки є ще віз і малий візок всякої непотрібної дурні на кшталт підігрівача для серветок, які нам продають як «необхідне для немовлят».
- Мені здається, мій підхід близький до італійського, принаймні, я цього вчуся. З першою дитиною у мене десь до року був вираз обличчя людини, яка щойно навчилася кататися на велосипеді і вперше їде на ньому з крутої гори: руки мертвою хваткою вчепилися в кермо (в моєму випадку — у візок), плечі напружені, на обличчі — відчай, в очах — жах. З другою донькою вже було легше: я надивилася на італійок, розслабилася і стала до всього ставитися простіше. Єдине, напевно, в чому мій підхід розходиться з італійським, — це питання харчування. Ні, я не за супи, навпаки, рада, що їх тут не вважають обов’язковими для дитячого раціону. Але я проти того, щоб напихати маленьких дітей цукерками і солодощами з супермаркету. А цим грішать багато італійців, особливо старшого покоління.
Поділіться своїми принципами виховання дітей. Вони відрізняються від італійських?
