Я готувався до народження дитини 5 років, але не думав, що всі мої очікування розіб’ються об батьківську реальність

Привіт! Мене звати Антон, і у мене є дочка Олександра, якій зовсім недавно виповнилося півтора року. Я одружений вже 10 років, і половину цього часу ми з дружиною планували народження дитини. Складали списки та схеми, заздалегідь пройшлися по пологових будинках і поліклініках, проштурмували левову частку дитячих магазинів міста… Ця історія про те, як все пішло не за планом.

Ось перелік моїх батьківських очікувань, яким так і не судилося здійснитися. Сподіваюся, він допоможе іншим краще підготуватися до народження дитини.

Цікаве
Loading...

12. Ми намагалися підготуватися до всього відразу, і десь до 35-того тижня в голові була тільки каша

Отож перше, що довелося зробити після народження дочки, — все забути. І багато забулося, слава гормонам! А решта відсіялося за кілька перших днів. Зараз можемо сказати, що насправді корисними виявилися лише певні знання.

  • Про першу допомогу. Дитина подавилася, випила хімікат, захлинулася, обпеклася, алергічні реакції, укуси комах, висока температура. Нехай це краще не стане в нагоді, але знати корисно й антитривожно. Тепер в будь-якій небезпечній ситуації в голові відразу виринає інструкція — і жодної паніки.
  • Про організацію грудного вигодовування. У пологовому будинку, звичайно, покажуть, як треба прикладати дитину до грудей, але далі не завжди вдається діяти правильно, особливо якщо раніше нічого такого не бачив. В 1,5 місяці донька почала вовтузитися під час їжі, а ми не могли зрозуміти чому. Виключивши недосипання, кольки й нові враження, ми звернулися до консультанта. Виявилося, треба просто прикласти малечу до грудей на кілька сантиметрів нижче й обійняти за сіднички. Не завжди питання вирішується так само просто, але, на щастя, професіонали можуть допомогти.
  • Про фізичну активність дитини. Дочка практично відразу ж після народження початку тримати голову, за тими мірками, зазначеними в інтернеті, рано сіла, встала, почала повзати та ходити. Через велику кількість страшилок в мережі про криві ніжки, слабкі м’язи та інше ми з тривогою кидалися до ортопеда, який кожного разу нас заспокоював і підтверджував готовність дочки до нового етапу.
  • Про нормальний стан маленької людини. Акне новонароджених, токсична еритема, стілець найрізноманітніших кольорів і консистенції. Тут найголовніше — не психувати й запам’ятати одне просте правило: нежить нізвідки, рідкий стілець або температура не привід одразу панікувати. Але якщо щось стається з вашою дитиною вперше, не гріх звернутися до педіатра, якому довіряєте.
  • Про те, що витривалість дітей обмежена і приблизні рамки їх часу неспання можна знайти в інтернеті. Хоча насправді всім в нашій родині стало краще, коли ми припинили кожного дня звірятися з таблицями (дивись наступний абзац) і прийняли той факт, що дочка спить по-іншому.

11. Ми були впевнені, що можна знайти відповідь на будь-яке запитання в Інтернеті; виявилося, їх там дуже багато

Як і, мабуть, кожна сучасна мама чи тато, в будь-якій незрозумілій ситуації ми відразу ж ліземо в Інтернет. І там дійсно багато інформації, але її треба відбирати. Адже, як виявилося, несподівано — всі діти різні й те, що працює для однієї дитини, не завжди підійде для іншої.

10. Ми думали, що те, що зараз дізнаємося, вже найсучасніше і воно точно не зміниться, але зміни неминучі

За ті півтора року, що ми виховуємо доньку, змінилися позиції лікарів і громадських діячів відразу за декількома пунктами:

  • кропову воду (вважається, що вона допомагає від кольок) назвали потенційно токсичною для дітей;
  • сон в русі на мамі в слінгу або у візку перестали називати шкідливим і навіть визнали, що один такий сон не зробить нічого поганого з ЦНС дитини;
  • лікар Спок був частково реабілітований, зараз визнають, що він не такий звір і першим замислювався про важливість потреб дитини та необхідність батьків підлаштовуватися.

9. Ми сподівалися, що бабусі добре пам’ятають, якими були діти, і у них точно є відповіді на запитання

Якщо не Інтернет, то бабусі з дідусями напевно знають все. Ні. Як виявилося, вони не дуже пам’ятають, що відбувається з дитиною в перший рік життя. Просто запитайте своїх мамусь і татусів, що ви робили, коли народилися. Впевнені: у їх спогадах немовлята майже відразу розмовляють, бігають і ходять на горщик, куди ж без нього. Так, звісно, з часом вони щось пригадають і навіть дадуть кілька корисних порад, але позаду залишаться пропозиції купати дитину в кип’яченій воді, не дозволяти плакати, щоб пупок не розв’язався, і до рук теж краще не привчати.

8. Ми розраховували, що під час вагітності будемо багато гуляти й дружині вдасться утримати вагу

Пам’ятайте, як у Булгакова Воланд дивувався планам Берліоза? Так ось, над нами він би сміявся вголос. Посередині вагітності Катя сильно пошкодила ногу — так, що потрібна була операція. У підсумку — милиці, фіксатор коліна і прощавайте, піші прогулянки. Звичайно, зовсім не обов’язково, що так буде у всіх, але не варто занадто сильно сподіватися на те, що ви зможете реалізувати всі свої задуми. Скажемо відразу: нам не вдалося погуляти й після народження дочки, але про це пізніше.

7. Ми не сумнівалися, що треба купити гарний одяг найменшого розміру

І взагалі, купити купу всього і якомога раніше. Що ж, більшість з тих покупок нам не знадобилося. Ось наш рейтинг найбільш непотрібних речей для дитини.

  • І на першому місці — милі крихітні футболочки, комбінезончики та шапочки. Сюрприз: дочка народилася на розмір більш ніж половина заздалегідь куплених речей. І нам довелося терміново оновлювати гардероб.
  • Красиві стильні іграшки пастельних тонів, гірлянди того ж кольору для візочка за ціною крила літака. Нам треба було прийняти це відразу, але для людини, яка щойно навчилася бачити, чим яскравіше — тим краще. Отож в результаті дочка гралася з ляльками та мобілями яскравезних кольорів з «Ікеї». Решта перебралося на антресолі.
  • Красивий дорогий візок. На жаль, ні ціна, ні відгуки в інтернеті не гарантують, що дитина погодиться на багатогодинні прогулянки. Наша дочка, наприклад, майже відразу відмовилася спати у візочку.

  • Дитяче ліжечко. Люди з заплющеними очима розбирають автомати Калашникова, а ми, не дивлячись, можемо за кілька хвилин зібрати ліжечко. За ці півтора року ми встигли поставити та забрати його зо 10 разів, не менше. Знову і знову надіючись, що дочка погодиться в ньому спати. Але з першого дня в пологовому будинку і по сей день улюблене місце для сну дитини — між мамою і татом.
  • Соска і пляшечки. Можете нас висварити, але ми з тих, хто жодного разу не давали своїй дитині пустунець або пляшку (мова про такі баночки з силіконом). Хоча придбаних, про всяк випадок, було дві, й кілька ще подарували.

6. Ми були впевнені, що не будемо ревниво стежити за іншими дітьми й батьками

Виявилося, батьківські амбіції дуже важко контролювати, а дитячий майданчик — справжній полігон для суперництва. І навіть навушники й улюблений подкаст в телефоні не допомагають відмежуватись. Здавалося б, просто слухаєш розмову батьків про те, чого дитина навчилася минулого тижня, але буквально одразу ловиш себе на думці, що намагаєшся навчити доньку робити так само. Так Олександра почала давати п’ять і закінчувати останні рядки пісеньок.

5. Ми вірили: педіатр — людина, яка лікувала динозаврів і обов’язково буде говорити грубості

Скільки в інтернеті знаходимо історій про те, що педіатр виявився некомпетентною, пасивно-агресивною людиною, яка з певних причин спирається виключно на те, що колись давно вивчила у ВНЗ, і відмовляється знайомитися з сучасними протоколами лікування. Ми знали, що нам не по дорозі з лікарем, який на перший пчих призначить антибіотики в компанії з імуномодуляторами. Ми вирішили взагалі не відвідувати районну поліклініку, але коли на патронаж додому прийшов наш педіатр, ми змінили свою думку про безкоштовну медицину. На дільниці працюють компетентні люди, позбавлені недоліків, які приписують лікарям. А ще лікар дуже сподобалася Саші.

4. Ми думали, що нарешті обійдемо з візочком всі улюблені місцини в місті

На цей раз нам завадила не травма, а чергова помилка. Коли замислюєшся про своїх дітей, мимоволі починаєш придивлятися до молодих батьків. Як вони поважно походжають з візочком по місту, як дитина всередині мирно спить. Виявляється, так буває не завжди. Наша дочка відмовилася лежати у візочку і вже тим більше в ньому спати. І все, що нам залишилося, — короткі, 15-хвилинні пробіжки до сусіднього парку. Саме стільки часу потрібно дочці, щоб вилізти з візка на ручку, а з неї — на нас. Згодом ми, звичайно, знайшли вихід.

  • Ергорюкзак. Переноска для дитини, в якій вона знаходиться в зручній і не шкідливій для здоров’я позі. Можна і слінг, по суті довгий шматок цупкої тканини, але його складніше одягати. Закріпив дитину на собі — і можна йти, куди очі дивляться.
  • Купа іграшок. Чим довше зможемо відволікати дитину, тим більшу відстань пройдемо. Головне, щоб запасів вистачило на зворотну дорогу.
  • Місця, де можна зупинитися. В основному це кафе і ресторани, лояльні до відвідувачів з дітьми. Там можна дати дитині поповзати по дивану, перекусити, змінити підгузок в чистій просторій вбиральні.

3. Ми сподівалися, що недосипання в перші місяці не зробить з нас нервових зомбі

І ми перебували в солодкому невіданні доти, поки не посварилися вночі через підозру на недостатню чисту ложку для кропової води. Після цього на сімейній раді було вирішено пожертвувати частиною занять і хобі на користь здорового сну.

2. Ми збиралися приділяти собі стільки ж уваги, скільки до народження дитини

Майже ніхто не викладає в Інстаґрам або в Фейсбук світлини того безладу, який може влаштувати навіть піврічна дитина за годину в ідеально прибраній квартирі. А скільки накопичується справ, поки ти сидиш і спостерігаєш, як ваша малеча складає з кубиків свою першу пірамідку. І коли дитина нарешті нагодована, помита і вкладена спати, перед вами постає вибір: швиденько розібратися з домашнім господарством і зайнятися всім, що відкладали протягом дня, чи поспати. Вгадайте, яким буде рішення?

1. Ми побоювалися, що з маленькою дитиною може бути нудно

Але перші 3-4 місяці, незважаючи на те, що майже весь час сидиш вдома, немає часу нудьгувати. У перервах між їжею, сном Сашуні й зміною підгузника треба було і викладати її на живіт, не забути покупати, і зробити якийсь массажик, встигнути розслабити і укласти спати знову. Десь там ми ловили момент і самі їли, приймали душ, переодягалися.

Все це не означає, що останні півтора року нам було погано. Ні, це найщасливіший час у нашому житті. Ми готувалися абсолютно не до цього і отримали величезний сюрприз, але це найбільш крутий сюрприз на світі.

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close