Я на власному досвіді перевірив, чи може чоловік впоратися з обов’язками дружини в декреті

Молоді матусі, ви тут? І як вам “сидиться” в декреті? Мабуть, цілими днями відпочиваєте і валяєтесь на дивані, ну бо декрет — це свято, еге ж?

Насправді відпустка з догляду за дитиною — це постійна важка праця, котру дехто не розуміє, поки не опиниться на місці матусі з немовлям на руках. І герой нашої розповіді Дмитро теж зважився на експеримент. Він на тиждень помінявся з дружиною ролями — вона працювала, а Дмитро доглядав за дитиною і порався вдома.

Цікаве
Loading...

Що в нього вийшло і чи вийшло взагалі — Тутка поділиться.

Умови експерименту

Я взяв відпустку на роботі та 7 днів збирався присвятити домашнім клопотам. А дружина буде ходити на роботу і лагодити все, що у нас вдома зламається. Вона — фрілансер, і їй для початку робочого дня досить сісти за комп’ютер. Для чистоти експерименту цей тиждень вона працювала поза домом: їхала з ноутбуком до подруги. Це було зроблено спеціально для того, щоб не було спокуси мені допомогти.

Декрет: Очікування vs. Реальність

Я планував вирішувати ділові запитання з дому і попередив колег, що буду на зв’язку: «Пишіть листи, я на все відповім». У перший день я був невимовно щасливим: мені більше не треба було збиратися на роботу, витрачати час на дорогу, а це 3 додаткових вільних години на добу. Крім роботи й турбот про малюка, я планував нарешті пограти в PlayStation. А то після народження дитини я не торкався до приставки, і вона встигла припасти пилюкою.

Отож, вирішальний день настав: ми з малюком проводжаємо нашу маму. Попереду — довгих 8 годин удвох. Дружина докладно розписала весь список дій на день, залишивши на кухні аркуш формату А4: як гуляти, чим годувати, коли вкладати спати. Решту залишила на мій розсуд.

Запланував собі вивчити інструкцію за вранішньою кавою, але малий почав так ревіти, що стіни тряслися. Захотів погодувати — син перекинув увесь сніданок на себе. Заспокоював, гойдав на руках, марно — кричав, мов різаний. Плач супроводжував і його переодягання, і процес прибирання. Дружина переживала, хотіла вернутися додому, але я відмовив її. Так загартовував свій характер.

Щоб покласти край цьому божевіллю, я вирішив піти на прогулянку: в цьому у мене був досвід, і я рішуче почав упаковувати дитину в комбінезон. Я чув, що діти не люблять одягатися, але крик Кирила був за межею дозволеного. Чесне слово, я думав, що сусіди викличуть поліцію.

Заледве я зібрав його, накинув на себе куртку і вибіг на вулицю, навіть не вмиваючись. Прогулянка дійсно заспокоїла нас обох, але треба було розв’язати питання з моїм харчуванням. Я з’їв шаурму, поки син спав у візку. Це і стало моєю єдиною їжею протягом дня, поки ввечері я не приготував вечерю, проявивши весь свій кулінарний талант.

До вашої уваги — страва дня. Забігався з дитиною, не встежив за часом приготування, і все вибухнуло в духовці.

Вже до кінця другого дня я зрозумів, як я помилявся

На мої плечі лягло все: придбання продуктів, всі справи з дитиною, прибирання, приготування їжі, відвідини дитячого лікаря. Дружина була непохитною і поблажок не робила: пельмені ми не варили — їжа мала бути свіжою, підлогу треба було мити щодня, адже малюк усюди повзав.

Ще я відчував свою безпорадність: коли починаєш жити з жінкою, вона настільки бере все у свої руки, що приходиться у неї питати, де твої шкарпетки. Що стосується нашого сина, то тут теж все було в її владі. Ну самі подумайте: якщо я у неї про свої шкарпетки питаю, то звідки мені знати, де стоять шкарпетки дитини? І взагалі, у чоловіків є одна дивна особливість не помічати потрібних речей, навіть якщо вони знаходяться прямо перед очима. Тому я постійно телефонував дружині й розпитував, де що лежить.

Дружина швидко адаптувалася

Вона часто скаржилася, що втомлюється і відчуває себе ізольованою від суспільства. На цьому тижні вона просто гуляла з дитиною ввечері, поки я готував вечерю. Вона була задоволена, що я насолоджуюся всією красою декретного життя. І, повертаючись додому, питала у мене, що далі робити: коли купати, чим годувати й о котрій годині на ніч вкладати спати. Добре, що малюк до школи не ходить, а то я б ще вночі дописував прописи й робив поробки.

Дружина віджила на очах — настрій чудовий, стала навіть красивішою. До того ж за тиждень вдома нічого не зламалося, не треба було пересувати меблі, вкручувати лампочки та щось лагодити, тож у неї після роботи взагалі не було ніяких обов’язків. А тим часом мене все ще мучило запитання: коли ж настане час PlayStation?

«Все було трохи не так. Увечері я все одно допомагала, виймала з пральної машинки одяг, який він там регулярно забував, розбирала безлад в домі. Крім того, писала режим кожного дня, давала вказівки цінні, а потім все одно протягом дня кожних 5 хвилин відповідала на дзвінки: “А де шкарпетки з зайчиками?”, “А що робити, він кашу їсти не хоче!”, “Він не засинає!”. І ввечері знову: безлад, все розкидане, чоловік поїдає дитячі супчики, дитина їсть заборонене печиво і вся замурзана. Відразу тягла малюка в ванну, потім спати вкладала. З глузду з’їхати можна від такого чоловічого декрету. Але нехай продовжує…»

Дружина Дмитра

Я почав розуміти свою дружину

Дитина плакала, спала, їла, ми змінювали підгузки, — і так до безкінечності щодня. Особистого часу в мене не було взагалі, я емоційно виснажувався, скидався на робота. Іноді просто нерухомо лежав і хотів, щоб мене ніхто не чіпав, поки дитина мене не потребувала — виконував хатні обов’язки.

Режим дня я не виконував взагалі. Всі основні моменти пропускав або забував. Вирішив завести будильники, щоби грали й нагадували за основні моменти. Розклад дещо налагодився, але дитина завжди вносила свої корективи.

Я — охоронець

Син почав активно повзати та намагається ходити. Він всюди лізе, його треба постійно контролювати, ховати всі потенційно небезпечні предмети. Крихітка так вивчає світ: якось я застав його за облизуванням коліс візочка, який я тільки що приніс з вулиці. І ніяк не поясниш, що не можна. «Не лізь до кота!» не працює. Поки не отримає від хвостатого, не відстає.

У поліклініці з сумом відзначив: вже 1,5-річні діти зависають в гаджетах і дивляться мультики. Тоді зрозумів, що я теж подаю синові такий приклад, і вирішив менше сидіти в телефоні чи ноутбуці при синові. А до PlayStation руки все одно не доходять.

День бабака

Підйом о 6:00, погодував, погрався, вклав спати, пішов займатися домашніми справами, виправ речі, прокинулася дитина, знову погодував, погрався, погуляв, зайшов у магазин по дорозі… і кожен наступний день схожий на попередній. Важко уявити всю одноманітність цього «бабака», поки не опинишся в його шкірі. Але такий режим приніс багато нових і корисних навичок: домашні справи й ділова переписка — все це однією рукою, поки друга заколисує малюка.

Я часто турбував дружину — чи то малий плакав, чи не хотів їсти, і завчив одне правило: спить дитина — спи й ти. Саме обідній відпочинок (не завжди щодня) міг допомогти мені вистояти цілий день і ввечері замертво не падати на ліжко.

Зосередженість — моє друге ім’я. Я забув, що таке лінь, все встигав зробити чітко, точно і вчасно, став організованим. Тож скажу вам: дитина справді нас виховує.

За час експерименту я зрозумів, що…

  • Ділити обов’язки на чоловічі та жіночі — це привід для розбіжностей і сварки.
  • Треба намагатися більше допомагати дружині й розділяти з нею всю цю невдячну працю.
  • Опанував ази домашньої техніки: дитячі речі вимагають делікатного режиму прання і спеціального порошку, познайомився з блендером.
  • Татусі, як і матусі, в декреті теж мріють лиш про одне — поспати.
  • Зберігати баланс між доглядом за дитиною і своїм життям — це справжнє мистецтво, якого я не встиг навчитися. За тиждень це просто неможливо.

  • Цей досвід зблизив нас із сином, я відчув, який він для мене рідний і важливий. Догляд за дитиною — відповідальна і важлива справа, тут не можна байдикувати.
  • Прийшло важливе усвідомлення того, яка це важка праця — побутові турботи, залежність від дитини.
  • Як важко цілком і повністю залежати від малюка — його настрою, сну, зубів, що прорізуються.
  • Повноцінно проводити час з сином можна вже зараз. Колись я чекав, коли Кирило заговорить, щоб з ним можна було нормально контактувати. Виявляється, в цьому не було необхідності.

І я запропонував дружині помінятися місцями на довший термін

Але вона відповіла мені категоричним «ні». Я думаю, що це пов’язане з жіночим егоїзмом, який звучить приблизно так: «Не готова віддати нікому перші кроки, першу посмішку, перше слово своєї дитини». Навіть його батькові.

А у вас є діти? Хто у вашій родині більше ними опікується?

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close