in ,

15 історій про усиновлення, які варто прочитати всім, хто вже повністю розчарувався в людях

Сім’єю для покинутої дитини можуть стати будь-які люди, серце яких досить велике для того, щоб взяти на себе відповідальність за маленьке життя. Це судження сповна підтверджують як ті, кого доля скерувала у дбайливі руки, так і ті, хто ті руки має.

Тутка щиро захоплюється тими, хто дарує нове життя забутим дітям, і хоче познайомити вас з історіями таких сімей.

  • Ніколи не розумів людей, які хвилювалися, коли їм казали, що вони прийомні… Я сам прийомний у батька. І що? Ви просто не усвідомлюєте одного простого моменту: якщо вас усиновили, то вам пощастило, тому що вибрали саме вас. І саме це робить вас більш улюбленим. Вас терпіли, дарували свої сили, турботу, своє життя людині, яка не є рідною для себе. Щоразу, коли у мене запитують: «Це ж не рідний твій батько?» – я відповідаю, що для мене він — рідний і єдиний батько. Адже він навчав мене, виховував і терпів усі мої витівки. Хіба він може бути прийомним?
  • Коли Катя вперше побачила Івасика в дитячому будинку, подумала: «Ну як горобчик — маленький, худенький, рухливий». Відразу вирішили забрати. У них вже була 1 прийомна дівчинка і 2 рідних. Треба хлопчика. Повела його у 6 років в музичну школу — замучив просто її проханнями навчити грати на баяні. Після першого ж прослуховування педагог здивувалася: у дитини абсолютний слух! Отак Івасик і почав займатися. Педагог не натішиться — і грає, і співає. Одне погано — дуже він був маленький. На звичайному баяні грати важко. А потрібний інструмент дорого коштує — сім’я такого доходу не має. Що робити? Катя розповіла: «Сіла я якось увечері і почала писати артистам, чиї адреси знайшла. І вже наступного дня мені відповіла співачка Віра Брежнєва! Запитала, як передати баян в наше селище. Через кілька днів інструмент був у нас. Хлопчик займається лише 2 роки, але вже світиться на конкурсах, а я плачу, коли чую його гру. Ось так горобчик виявився справжнім соловейком!» А ось той самий баян від Віри

«Іванку! Нехай музика і любов завжди живуть в твоєму серці. Віра Брежнєва».

  • Коли вчилася в молодших класах, була у нас вчителька. У неї був син, якому на момент цієї історії було 15 років. Поклали його в лікарню, з ним в палаті лежав 5-річний хлопчик з дитбудинку. За 2 тижні вони так звикли один до одного, що син поставив умову батькам — усиновити хлопчика. Всиновили! Потім виявилося, що у нього ще й сестра є, за якою він дуже сумував. Удочерили і дівчинку. Живуть щасливо. Достойна поваги сім’я, яка змушує вірити в добро!
  • У 5 років мене усиновила сімейна пара. Останні 15 років я думав, як віддячити своїм прийомним батькам, але зрозумів, що не можу дати їм більше, ніж вони мені. Тому просто запитав, про що вони мріяли все життя. Тато сказав, що вони мріяли подарувати хоч одній дитині справжню сім’ю. Завтра ми з дружиною їдемо в дитбудинок, щоб якась дитина змогла знайти сім’ю, як і я багато років тому. Батьки схвалили мою ідею.
  • Коли дізналися з чоловіком, що не зможемо народити дитину, взяли 5-річну дівчинку з дитбудинку. Розумничка, розважлива, розуміє, де вона жила і хто її забрав. Нещодавно за вечерею каже: «А якщо я донечка, яку вдочерили, як я називаюся? Вдонечка?» Сміялися до сліз. Якщо в майбутньому не забуде, що з дитбудинку, буду їй нагадувати.

  • Була в мене подруга дитинства. Танечка. Росла просто копія мами. І тільки в 14 дізналася, що вона — нерідна. Пережили все: крики, підліткові істерики, образу… Зараз їй 45. Мама двох дітей. Дуже любить своїх батьків і не перестає їм дякувати за те, що забрали її з дитячого будинку. Згадуючи свої дитячі істерики, каже: «Яка ж я була дурна!»
  • Забирали сина з садочку, і одна дівчинка чекала свою бабусю. Попросила чоловіка допомогти одягнути їй колготки, поки бабуся йде. Через кілька хвилин підійшла вихователька і сказала нам, що її бабуся щойно померла, а батьки загинули кілька років тому в аварії. Син все почув і сказав: «Давайте її заберемо до себе». Оформляємо документи на удочеріння…
  • У мене є сестра. А у сестри 9 дітей. 7 з них прийомні. 4 з них інваліди. 3 з цих інвалідів «ніколи не зможуть ходити» і «будуть дебілами». Зараз вони ходять (!) до школи (!). Дивлячись на свою сестру, я розумію, що вона змінює цей світ на краще. Вона врятувала 7 осіб — стала їм мамою і вірним другом на все життя.

  • Я був усиновленим незабаром після народження і дізнався про це, коли мені було 6 років. Мої батьки посадили мене поруч і розповіли мені, що у них не виходило народити дитину і вони вирішили взяти мене. Вони дали зрозуміти, що будуть на 100% відкриті та чесні зі мною в усьому і навіть допоможуть мені зв’язатися з моєю рідною сім’єю, якщо захочу. А я сказав їм у відповідь щось на кшталт: «Добре, а тепер повернемося до того, про що ми говорили». Адже ця новина нічого не змінила для мене. Вони — моя сім’я, і не має значення, хто мене народив.
  • Я усиновила свого сина, коли йому було 10 років. Коли процедура була завершена, він розплакався і сказав, що це найкращий день у його житті та що він любить мене. Мені зараз за 80, і кілька років тому я почала підшукувати собі будинок престарілих. Але син зупинив мене і наполіг на тому, щоб я переїхала до нього з сім’єю, і сказав, що відповідь «ні» він не прийме.
  • Мого найкращого друга і його дружини не стало. У них залишилася дочка. Я не могла кинути дитину, удочерила дівчинку. Не обманювала, сказала все як є: що батьків більше немає. 2 дні вона не виходила з кімнати, не підпускала до себе нікого і тихенько плакала. Я снідала на кухні, коли побачила її в дверях. Вона підійшла до мене, обійняла своїми крихітними ручками і прошепотіла на вушко: «Якби матуся з татусем могли розмовляти з нами, вони б сказали тобі дякую, що ти забрала мене до себе». З того часу збігло 2 роки. Нещодавно моя маленька дівчинка вперше назвала мене мамою. Я не змогла стримати сліз.

  • Ми з дружиною ходили на курси прийомних батьків в дитячому будинку, і там психолог обмовився, що коли малюків забирають в сім’ю, старші дуже довго не можуть оговтатися: розуміють, що їх навряд чи хтось захоче забрати. І нас цей момент підштовхнув, ми взяли під опіку 13-річну дівчинку. Так, було непросто, але ми взагалі не шкодуємо. Їй вже скоро 19, і вона виходить заміж. А ми збираємося повторити свій досвід.
  • Мій найкращий друг — усиновлений. Коли йому було 10 років, його батьки намагалися м’яко донести це до нього, давши йому купу дитячих книг про усиновлення. Але він подумав, що його хочуть ВІДДАТИ на усиновлення. Якось за вечерею вони сказали йому: «Друже, нам треба поговорити». А він розплакався — думав, що вони збираються сказати, що віддають його на усиновлення. Що батьки, зрозуміло, спростували. Він сказав мені, що відразу відчув полегшення і йому було все одно, що вони нерідні. Він боявся втратити свою родину.

  • Я досить рано дізнався, що усиновлений. Коли мені було 4 роки, до нас в гості прийшла вагітна мамина подруга. Коли вона пішла я сказав мамі, що ця жінка дуже товста. Мама пояснила, що вона не товста, просто у неї в животику росте дитина. А я запитав, чи виріс я в животику в мами. Мама відповіла, що я виріс в іншому животику, але через це став ще більш особливим. Я погано пам’ятаю, але, по-моєму, я розповідав про це майже всюди.
  • Сестра: «Та ти прийомна!»
    Я: «Як і ти, дурненька!»
    Так і живемо. Нас просто обох удочерили.

А у вас є класні історії про життя прийомних сімей?

За матеріалами

Сподобалось?

28 липня – яке сьогодні свято та чого не можна робити. Іменини, традиції, заборони, прикмети та визначні події

Більшість людей не можуть вгадати, хто з малюків – дівчинка. Перевірте інтуїцію