Це варто прочитати кожному з батьків! Це як ножем по живому…

– Мамо, ми бідні?

– Ну що ти? Ми дуже багаті! Подивися, у тебе є я і Антончик, а у мене – ви обидва. Мені більше і не треба нічого.

Цікаве
Loading...

– А мені сьогодні здалося, що ми дуже бідні… І що ти говориш мені неправду.

Вона підійшла до вікна, обережно відсунула фіранку і почала дивитися на вогники нічного міста, на машини, що діловито снують туди-сюди. Все це було ніби якесь інше життя, інший світ і сьогодні їй довелося стати частиною його, а потім довелося повернутися в свій. І вона раптом зрозуміла, що він перестав її радувати. І ця лялька з тропічних обрізків, яку вони з мамою шили, здається їй тепер зовсім простою і непривабливою. А ще вчора вона з нетерпінням передчувала, як мама її дошиє. Їй так хотілося скоріше з нею погратися. Вона уявляла, як принесе її до дитсадка, як здивуються всі дівчатка, як навперебій будуть просити подивитися і пограти. І вона, звичайно, дасть їм її, свою ляльку, вона ж не скнара. Віддасть тому, що їй буде приємно, щоб вони погрались. Віддасть тому, що ввечері лялька ця знову стане тільки її.

А сьогодні вона раптом зрозуміла, що не попросять дівчатка цю ляльку. І навіть можуть носики зморщити і сказати на неї: «Фу!». А вона це «фу» пережити точно не зможе. І вона навіть зрозуміти не могла, чому, але тільки лише знала, це через те, що мама сама її шила. Шила тому, що у них не було грошей купити нову ляльку. Шила тому, що тата у них не було зовсім і не було кому прийти з роботи до них з Антончиком і сказати: «Ну що, діти, їдемо в Дитячий Світ? У мене сьогодні зарплата!».

І вони б скакали на одній ніжці, радісно повискуючи, а потім брали б тата за руки, вона з лівого боку, а Антон з правого, і йшли б купувати нові іграшки. І там, в магазині, тато б не посміхався винувато, не розповідав би їм про оплату світла і газу, і скільки у них боргів, а просто купував все, що вони б попросили.

Вона часто мріяла: що якби у них було багато грошей ?! Які гарні сукні можна було б купити! І джинсову спідничку і нові лакові туфлі. І лялькову коляску, як у Ані. І самокат, як у Лери. І щоб Дід Мороз більше не приносив на Новий Рік шкільну форму, а приніс би справжній подарунок. І щоб перед школою їй купили новий портфель, а не віддавали старий, сусіда Вітька, яким він після уроків грав у футбол, від чого той пошарпався. Та й був до того ж синім, з намальованою машинкою на великій кишені. Хлопчачий був він і все тут.

І найголовніша мрія її – гарна сукня на випускний. Така, від якої б дух захоплювало. Як у справжньої Попелюшки. Вона бачила її в магазині, але вона коштувала так дорого, що про неї годі було й мріяти. А ще вона купила б Антончику пожежну машину, в яку можна наливати воду і вона ллється потім з шланга, як справжня.

Вона скривилася, згадуючи, як прийшли вони з мамою за Антоном в ​​дитячий садок. Її брат сидів на стільчику нещасний і заплаканий, з величезним, червоним вухом. І як схлипував потім, трясучи плечиками, розповідаючи мамі, що побився з хлопцями через те, що Вовка приніс в садок свою нову пожежну машину. І Антон хотів погратись, а Вовка йому не дозволив. І сказав, що це йому тато купив. І що у Антошки такої машини не буде ніколи, тому що тата у нього немає.

А Антошка відповів, що мама йому скоро купить багато таких машин, і він жодною з Вовкою не поділиться, бо Вовка – скнара. А Вовка відповів, що нічого мама йому купувати не буде, тому що вони бідні, і всі ходять в чужому одязі. А потім Антошка, звичайно, налетів на Вовку і врізав йому. А Вовка відповів. І ввечері вихователь довго казала мамі, щоб вчила сина не махати кулаками.

А мама слухала її і дивилася на Антончика сумно. І, вже вдома, нагодувавши їх смачною смаженою картоплею і напоївши солодким чаєм, довго розмовляла, пояснюючи, чому погано битися через таку дурницю, як пожежна машина. А Антон шмигав носом і упирався, що пожежна машина не дурниця…

Перервавши її думки, підійшла мама, обняла за плечі, уткнулась носом в її плече, щоб погойдати, як маленьку, потім запитала:

– Поговоримо, доню?
– Про що?
– Ти запитувала про багатство і правду. Чому ти вважаєш, що я тебе обманюю?
– Знаєш, мамо, сьогодні у Ліки був День Народження. Приїхала її мама на машині, забрала нас на дитячий майданчик. Там були гірки, басейни з м’ячиками, батути! І дівчатка розповідали, що вони часто ходять на цей дитячий майданчик і все там знають. А я була перший раз і нічого не знала. І всі дівчатка були такі ошатні, а я в цьому платті. І їй подарували стільки подарунків! Й іграшкового Поні Іскорку, і лялечок з «Холодного Серця», і всі так захоплювалися кожним новим подарунком, а я подарувала тільки браслетик, який сама сплела, і каблучку… і вони навіть не подивилися на мій подарунок.

І там, на майданчику, був фотограф. Він нас усіх фотографував, а потім віддав кожному маленьку фотографію на згадку про день народження, а я запропонувала Ліці помінятися, щоб я їй свою картку, а вона мені – свою. Тому що скоро випускний, вона піде в гімназію, а я в нашу школу, і мені так хотілося, щоб у нас залишилися фотографії одна одної. А вона відмовилася мінятися, їй хотілося, щоб у неї залишилася її фотографія в новій сукні. А я їй сказала, що у неї ж буде багато інших фотографій в цій сукні і що дружба важливіше сукні. А вона відповіла, що її фото буде у випускному альбомі, і я завжди зможу там на неї подивитися. А потім ми поїхали до неї додому. У неї є своя, окрема кімната. І вона така красива, як кімната справжньої принцеси. І в ній стільки іграшок! І був такий гарний торт! Ліка сказала, що його робили на замовлення. І дівчатка говорили, в яких сукнях прийдуть на випускний. А мені чомусь було так сумно, мамо. Мені здалося, що ми зовсім небагаті, а дуже навіть бідні. У нас така маленька квартира. Ми з тобою і Антончиком живемо в одній кімнаті. Й іграшок у нас зовсім немає. І ти не водиш машину. І уроки я буду робити за нашим кухонним столом. Так які ми, мамо? Бідні чи багаті?

– Багаті, донечко, дуже багаті. Ми є одне в одного, ми здорові і любимо одне одного – це і є багатство. А все інше – це не так важливо. Страшно втратити близьку, рідну людину. А гроші втратити не страшно. Ви ще трохи підростете, я зможу вийти на роботу на повний день, і все у нас буде добре, повір.

Але голос мами здригнувся, вона обернулася подивитися на неї і побачила, що обличчя мами раптом стало сумним і тужливим, яким було, коли вислуховувала вона нотацію від Антонової виховательки. І їй раптом захотілося якось маму підтримати, щось таке важливе їй сказати, але вона не знала, що казати, і просто притулилася до неї, як притискалася зовсім маленькою, вдаривши коліно. Наче в такі моменти не існувало в світі нікого, крім неї і мами.

І мама обняла її у відповідь теж, посопівши їжачком, чому стало лоскотно і смішно, а потім раптом сказала: «Я не хотіла тобі заздалегідь говорити, але мені підвернувся гарний підробіток. Пам’ятаєш, я весь минулий тиждень сиділа за комп’ютером по ночах? Якраз сьогодні, мені, нарешті, заплатили, і завтра ми підемо купувати тобі нову сукню і туфлі на випускний! Ти будеш найкрасивішою принцесою! Я обіцяю!”.

На наступний день, після дитячого садка, вони прийшли в той самий магазин. Продавщиці разом з мамою метушливо закрутилися навколо неї, допомагаючи одягнутися. Вона стояла перед великим дзеркалом, не вірячи, що все це відбувається з нею. Мама застібала їй блискавку, розпрямляла спідницю. Вона ходила по магазину стукаючи маленькими каблучками нових туфель і відчувала себе найошатнішою дівчинкою в світі. Проходячи повз Антона, підморгнула йому, запитала: «Ну як?». А він не відповів нічого, тому що було йому сумно. Він знову побився з Вовкою, і знову йому влетіло від вихователів, і білий світ був немилий. Яка вже тут сукня?

Вона подивилася ще раз в дзеркало, як би намагаючись запам’ятати себе такою напрочуд гарною, а потім рішуче підійшла до мами і попросила допомогти переодягнутися. Уже вдома, коли влігся Антон, а вони з мамою перемили посуд, ввімкнули настільну лампу і затишно, поруч, сіли шити ляльку, мама обережно запитала:

– Чому ти відмовилася купувати плаття? Ти ж так мріяла!

– Я просто подумала, мама, що у Антошки скоро День Народження. А купімо йому пожежну машину? Зробимо сюрприз! Уявляєш, він прокинеться вранці, а у нього перед носом справжній подарунок. І він як заволає! Так, що всі сусіди почують! Коли я думаю про це, мені хочеться сміятися, мамо. І я відчуваю себе навіть більше, ніж багатою!

За матеріалами shodenno.com.ua

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker