in , ,

Цінуйте бабусю, поки вона ще жива…

Бабуся — це наше дитинство, смачна випічка й домашнє варення, це те, що відгукується в душі теплом і нагадує про безтурботність. Щоправда, виростаючи, ми все частіше забуваємо зателефонувати й відвідати бабусю, приїжджаючи в кращому випадку на свята. Але ще сумніше, коли старенька, яка присвятила все життя сім’ї, живе з рідними й при цьому відчуває себе тягарем.

Ми в Тутка перейнялися зворушливим текстом Анни Кір’янової, що нагадує про найголовніше, найцінніше, але, на жаль, не вічне. Обійміть свою бабусю, поки вона ще поруч.

Одна жінка середніх років привезла до себе свою бабусю, яка від старості осліпла. Їй було 90 років: сухувата старенька з натрудженими руками. Вона цими руками все життя копала город, доїла корову, годувала овечок і курей, прала, мила, готувала… Ручки як пташині лапки висохли.

І цими лапками бабуся смикала хустинку; сиділа на дивані й хусточку смикала. І з незрячих очей сочились скупі старечі сльози. Начебто її перевезли в кращі умови: туалет теплий, диван, столик з тарілкою… Будинок продали в селі й живність теж. Як сліпа бабуся буде одна жити? Ось внучка і взяла її до себе.

Бабуся працювала все життя. Зараз може на дивані відпочити! Але старенька трудівниця не звикла сидіти без діла; вона гинула без роботи. І стало відбуватися ось що: бабуся навпомацки мила посуд. Жінка приходила з роботи й перемивала тарілки. Самі розумієте, що там вимиє сліпа людина 90 років. Але доводилося робити це таємно від бабусі. Та ж думала, що добре посуд миє, допомагає. І просила залишити їй роботу на день: посуд для миття… Мовляв, ти не мий, я помию сама!

Посуд залишався брудним. А на підлозі були калюжі й бризки на стінах. І втомленій після роботи жінці доводилося все перемивати й прибирати. Подвійна праця виходила. Але вона все робила тихенько. Перемивала посуд і мила підлогу. Кожен день. Вірніше, щоночі, коли бабуся засинала й не чула, як тече вода і гримлять тарілки.

А бабусі внучка говорила, що посуд вимитий відмінно, спасибі, ти мені так допомогла! І старенька посміхалася, кивала… Їй так важливо було бути потрібною і не їсти хліб задарма. Вона потрібна внучці, вона ще на щось годиться! І бабуся брала ганчірочку і на дотик протирала пилюку або прибирала речі. І запитувала, чи не накопичився ще посуд — вона помиє!

Це маленьке терпіння. Невелика самопожертва, не велика заслуга, але ж? 6 років бабуся прожила у внучки й до останнього дня мила посуд. Не злягла; жодного дня не пролежала. Тому що могла працювати та відчувати себе потрібною. Вона по-іншому не вміла жити.

А внучка любила свою бабусю. Любила всім серцем. Іноді любов — ось в цьому: не в митті посуду, а в перемиванні. В терпінні. Ця маленька самопожертва, навіть крихітна; не великий подвиг. Але це любов.

Сподобалось?

РЕЦЕПТ: Як вам варіант такої холодної закуски -голубчики в маринаді

12 речей, які не варто робити перед польотом (Спойлер: краще не запаковувати валізу)