Шкідлива батьківська турбота або чи добре ми знаємо своїх дітей?

«Як би ми не виховували своїх дітей, вони все одно знайдуть що розповісти своєму психотерапевтові». Справді, є над чим поміркувати. Хоча батьки – найближчі та найдорожчі люди для нас, вони теж втомлюються, помиляються і не зважають на нашу думку.

Тутка поділиться різними дитячими історіями користувачів спільноти Reddit. Вони розповіли про нібито добрі вчинки своїх батьків, які дуже негативно відбилися на їх майбутньому житті. Навіть в дорослому віці такі “ведмежі послуги” не зникли з їх пам’яті.

***

Не кажіть: «Мені все одно, хто це почав». Я ріс з друзями, чиї брати та сестри постійно провокували їх, а потім плакали й вдавали з себе жертву. І в такому випадку дуже важливо, хто починає сварку чи бійку. Батьки повинні донести до дітей, що агресія – це не тільки бійка. Звичайно, діти завжди знайдуть дірки в правилах, через які втечуть і зроблять те, що замислили, але ми мусимо чітко дати їм зрозуміти, що за провокації теж буде покарання.

***

Не робіть зі своєї маленької дитини жилетку, в яку можна поплакатися й нарікати на життя. Це дуже травмує дитячу психіку.

***

Ще дитиною я обожнювала співати в хорі, а вдома розучувати нові пісні. Все ж, я відмовилась від улюбленої справи, бо не знайшла підтримки вдома. З мене знущалися і насміхалися батьки й сестри. Вже дорослою я співаю лише про себе і наодинці. А знаєте, що мене найбільше зранило? Моя сестра спитала мене: “Чому ти не займалася вокалом, якщо це тобі так подобалося?” Мені так гірко стало в той момент.
Люди справді страждають від глузувань. А особливо, якщо чують їх від рідних людей.

***

Коли мені було 4 роки, мої батьки принесли додому кошеня. Я в житті не бачив нічого милішого! Неможливо було втриматися, щоб не погладити його. Через кілька днів я прокинувся вранці й не знайшов тваринки вдома. Коли я запитав батьків, де вона, вони відповіли, що кошеня здохло через мене, бо я грубо з ним поводився. Я був просто нажаханим і ще кілька років навіть не міг подумати про те, щоб доторкнутися до тварин.

А насправді батьки просто повернули кошеня колишнім господарям.

***

“Великі хлопчики не плачуть” – хто придумав таку дурнувату фразу? Діти, які чують ці слова, виростають емоційно закритими людьми, яким важко будувати стосунки в дорослому житті. Ніколи не кажіть такого хлопчикам!

***

Мої батьки колись змусили мене написати листа колишньому хлопцеві. Там мало йтися про те, що я його не кохаю і хочу розійтися.

Боже, як я сильно плакала! Але все ж написала. А потім тато з мамою опублікували листа на Фейсбук, щоб усі могли його прочитати. При цьому поводилися вони так, мовби нічого поганого мені не зробили.

***

Так, постійні запитання дітей можуть дратувати. Але їх допитливі оченята дуже потребують у всіх цих «мамо, тату, чому?». Я зустрічав багато дорослих, які зізнаються, що перестали давати запитання, тому що їх батькам це не подобалося.

***

Моя мама завжди мене дуже контролювала. Рилася в речах, навіть у смітті, знаходила мої особисті речі, малюнки, жваво коментувала моє життя і творчість. Час ішов, контроль тривав. І останньою краплею в чаші терпіння стало те, що вона знайшла презервативи у шухляді зі спідньою білизною. На цьому вона не зупинилися: мама зганьбила мене перед колегами (ми працюємо в одному відділі). Вона виставила на глум те, що я маю статеві зносини зі своїм хлопцем. Мені на той час було 24 роки, і після того інциденту я переїхала жити окремо.

Сьогодні мені вже 31 рік і я нарешті вчуся поважати особисті кордони мого коханого. А до цього я копіювала материну поведінку – копирсалася в його речах і всіляко контролювала.

***

Не душіть дітей любов’ю. Моя мама перестала жити своїм життям після нашого з братом народження. Вона була нескінченно люблячою матір’ю. Але у неї не було друзів, вона не працювала і сиділа вдома аж до того часу, коли я поїхав жити окремо. А це сталося в мої 20 років. Вона дуже легко розчулювалася, і будь-який мій хибний крок відлунювався нападом на неї. За 5 років до того, як я почав жити сам, я ледве можу згадати хоч одну розмову, яка б не закінчилася її слізьми. Справді, я не був таким вже й поганим. Але постійно відчував себе загнаним в кут, та й зараз іноді думаю про те, що я поганий син, який не виправдав материнської любові.

***

Кожен з нас, батьків, хоче найкращого для своєї дитини. Та не вчіть їх, що вони унікальні: колись доля зіграє з ними злий жарт і вони усвідомлять, що це не так. Навчіть їх приймати як перемоги, так і поразки, сприймати життя таким, яким воно є. Донесіть малим, що розчарування має бути в житті, це нормальний бік нашої дійсності. Тоді їм буде легше в дорослому житті.

***

Я виріс в дуже суворій азійській сім’ї. Мої батьки жорстко дотримувалися політики «ніколи нас не буди». Я і до сьогодні намагаюся ніколи нікого не будити. Спогади про те, як вони кричать і зачиняють мене в шафі, досі свіжі, хоча мені вже 22 роки.

***

Не варто розповідати дітям дорослі проблеми. Так і мої батьки – вони нічого від мене не приховували. Я постійно чув, як вони сварилися і сперечалися про те, хто винен в тій чи іншій ситуації, і нормально не спав місяцями. Просто був упевнений, що ось-ось прийде поліція і вижене нас на вулицю. Чому я так думав? Батьки сказали мені, що ми можемо втратити право викупу на наш дім. Ну навіщо ділитися цим з дитиною?

***

Як часто дорослі, коли дитина грається з кимось протилежної статі, кажуть: «О, це твій хлопець/дівчина?» У моєму випадку я довго не міг просто нормально спілкуватися з дівчатками.

***

Мене завжди вчили: «Тарілка мусить залишитися порожньою». Мушу визнати, я роками переїдав, і добряче пітнів, щоб схуднути й змінити свої харчові уподобання.

***

Не змушуйте дітей йти на фізичний контакт, якщо вони цього не хочуть. Дядько Василь і тітка Марина їх лякають? То не силуйте дітей їх цілувати. Важливо навчити діток бути добрими та привітними, але не вчіть їх того, що почуття інших людей важливіші від їх комфорту.

***

Мої батьки завжди казали мені, що їм «байдуже до справедливості, головне, щоб все було тихо і спокійно». І ще: «Життя несправедливе». І я їм вірив. Тому рідко просив про допомогу. А одну з історій, коли я застряг на ґанку й не кликав на допомогу кілька годин, вони люблять розповідати своїм знайомим зі сміхом. Мовляв, я був такою кумедною дитиною. А я просто пам’ятаю, що був занадто заляканим своїми батьками, щоб закричати та покликати їх.

Тепер, коли я виріс, мої батьки кажуть: «Ну що ти, ми зовсім не це мали на увазі». Ні, ви це мали на увазі. Ви хотіли, щоб я був тихим. Це було єдине потрібне для вас.

***

Коли мені було 7 років, я розповів своїй мамі про кошмар, який мені наснився, і спеціально попросив її нікому про нього не розповідати. А потім ми пішли на сімейну вечерю, і за столом вона розповіла усім про мій сон. Більше я ніколи та нічим з нею не ділився.

***

В молодшій школі я виграв стипендію на приватні уроки співу. Але після кількох занять батько перестав водити мене на них. Він сказав, що ми більше не можемо собі цього дозволити. А я навіть не знав, що за всі уроки вже заплатили. Тато вважав, що вони мені просто не потрібні.

Як ви вважаєте, помилки виховання дійсно так сильно впливають на доросле життя? Чи дитячі образи варто залишити в минулому?

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close