in ,

У бідній лікарні лежало двоє невиліковних людей…

Маленька 5-річна дівчинка і 45-річна жінка ділили невеличку палату бідної лікарні.

Дівчинка лежала з задавненою 4-тою стадією раку головного мозку. Туди її, сироту, привезли з дитячого будинку працівники, які втомилися від безупинних стогонів, криків і болей сердешної. Тому вирішили: віддати її сюди доживати останні дні, в місце, куди звозили всіх непотрібних і розбитих недугою людей, хворих, від яких відвернулися рідні очі.

Дитині залишалося жити щонайменше тиждень, коли до неї в палату підселили 45-річну пацієнтку з раком легень та супутніми метастазами. Жіночка теж була самотньою… Тобто, і була, і не була…

В молодості вона мала нареченого, і коли він дізнався, що вона чекає на дитинку, наполіг на аборті, бо обрав кар’єру, а не продовження роду. Наслідком останнього стали пошкоджені дітородні органи й подальше безпліддя. А майбутній чоловік в найближчі місяці зник, мов той хірургічний шрам: болісно та не безслідно. Мама жінки померла, батька вона не знала — отак і потягнулися важкі роки ненависті до світу, всіх жінок, особливо вагітних та малих дітей. Постійні стреси й надмірне паління стали призвідниками страшної недуги.

І от сьогодні вона доживає останні дні у цьому закладі для безнадійних, і не розуміє одного: чому її розмістили поруч із цією дівчинкою, яка плаче, стогне і постійно кличе маму? Хіба не було інших палат?

Назавтра болі малої лиш посилилися, і пані вже цідила крізь зуби: “Як я маю це витримати? Навіщо мені це все? Коли це мале вже сконає?! Господи, вже забирай її до себе, мені своїх мук досить!” — жінка завила від приступу і провалилася в забуття.

Вночі третього дня жінка встала з ліжка і вирішила від’єднати дівчинку від апарату, який ще підтримував у ній життя. Вона хотіла звільнити дитинку від мук і собі полегшити останні дні. Мале тихо стогнало, і коли вона нахилилася до шиї малечі, щоб вийняти трубку, сталося непередбачуване. Дитина прокинулася зі сну, і зі словами: “Матусю, мамочко, ти прийшла” обійняла оторопілу жінку, обхопила її за шию і без єдиного стогону заснула.

Жінка заклякла, довго стояла в напівзігнутому стані та не змогла поворухнутися. Дитина так міцно стиснула руки, що їй довелося лягти поруч посеред усіх трубок і катетерів. Сльози безшумно стікали з очей, і так вони разом і заснули.

Вранці жінку розбудив прискіпливий погляд малих очей. Незачесана дівчинка, нашпигована крапельницями, озвалася першою:

– Мамо, ну де ти так довго? Я тебе вже тут зачекалася.

“Тепер я маю щось відповісти”, – подумала жінка. – “Але що?”

– Твоя мама мала дуже багато роботи останнім часом. Може, нарешті припиниш допит і ми гарно обіймемося?”

Мале личко просяяло і дитинка кинулася їй на шию:

– Мамочко, я знала, я завжди знала, що ти прийдеш за мною! А всі казали, що тебе немає, що я не маю мами… але я вірила і завжди знала, що ти колись по мене прийдеш! А ще всі кажуть, що я скоро помру! Ну що вони таке кажуть, правда? Лиш лякають нас усіх!

Дитина лепетала свої слова й притискалася до грудей жінки, а ту не полишала одна думка: “Ні, малюк, хвороба близько, вона причаїлася в грудях і чекає своєї години, а тобі лиш на кілька днів доля подарувала стомлену, розбиту твоєю ж хворобою маму! Боже, це твій сарказм, чи що?” – і не припиняла гладити дитині пухнасту голівоньку (через бідність хіміотерапії маленькій не зробили, дали ворогу вільно пожирати худеньке дитяче тільце).

Дитину знову задушив приступ болю. Бідолашка лежала, мовчки мучилася, але очей не зводила зі своєї матусі й усе примовляла: “Яка ти в мене, мамочко, красуня! Навіть спати не хочу, але лиш на тебе дивитися!”

Так маленька і заснула, в болях постогнувала. Вночі настав критичний момент — терпіння стали нелюдськими, мале крутилося і місця собі не знаходило. Лікарі, розвівши руками, лиш співчутливо помахали головами — вже скоро кінець… А жінка не відходила від своєї нової донечки, всі її муки десь відійшли на периферію і вона бажала б усе на світі віддати, щоб оце дитя, її дитя! так не страждало! Пані спробувала помолитися, але де той язик пам’ятав молитви? Лиш нарікання, образи й дорікання… Та нині молитва лилася сама, з серця — просила, молила, обіцяла любити; перепрошувала за все життя, за кожну провині, і благала лиш одного: “Збережи життя моєї дитинки!”

На ранок дитинка затихла. “Померла”, — подумалося жінці. Тишина панувала і в палаті, і в серці: вона не нарікала на Бога, але дякувала, що її донечка вже не мучиться. Раптом страждальниця розплющила очі та попросила:

– Мамусю, ти знайдеш мені альбом для малювання та кольорові олівці? Мені так треба щось намалювати!

– Дитинко, як ти почуваєшся? – вона говорила і сама себе не чула.

– Мамусю, мені зараз як ніколи добре! А вночі мені наснився таки дивний сон: прилетіло два дракони й один хотів мене спопелити. А я йому сказала, що тепер маю маму! І знаєш, що він мені сказав? “Мені більше немає тут чого робити. Тут немає чого їсти — тут почала жити любов”. І ще додав: “Намалюй мене і мого брата, а потім потрохи починай нас стирати, і ти підеш додому здорова. Зі своєю мамою!” Тому я мушу негайно їх намалювати.

Мама знайшла все, що просила дитина, залишила її на медсестер, а сама хутко поїхала додому, прибрала, вимила все, бо знала: вона приїде додому! Дуже скоро! І не сама!

Дитина вже намалювала драконів, а безнадійні хворі все не помирали. Лікарі зробили всі аналізи та не могли приховати здивування: хвороби відступали, а онкохворі жили… всупереч усьому. А дитина помаленьку стирала ґумкою ненависних страховиськ: свого — чорного і лискучого, і маминого — сірого і старого. Коли аркуш залишився чистим, лікарі засвідчили: пухлини та метастази повністю зникли!

Дитина та її мама повернулися додому!

Мораль цієї притчі-казки проста: люди! Всі хвороби відступають перед любов’ю, яку можна поселити й носити в серці навіки! Подаруйте її тому, хто зараз її дуже потребує, і світ зміниться! Не бійтеся любити! Любов творить дива!

Всі ілюстрації та фото з відкритих інтернет джерел

Сподобалось?

129 points
Upvote Downvote

20+ цікавих фактів, які поповнять ваш арсенал знань

Вирішили допомогти — і пошкодували про це потім, або як ваша доброта може вилізти вам боком