in , ,

Вирішили допомогти — і пошкодували про це потім, або як ваша доброта може вилізти вам боком

Люди настільки різні, настільки різні… що в голові не вкладається. І звичайна людська доброта може стати шкідливою для самого благодійника, якщо він вчинив добро токсичній людині.

Тутка відшукав правдиві розповіді людей, які пошкоджували про своє відкрите серце.

  • Мій чоловік та його друг дружили ще з гуртожитку. Поженилися: мій — зі мною, корінною мешканкою столиці, він — на дівчинці з провінції. Ще поки навчалися у вузі, гарно дружили, часто зустрічалися. Та після розподілу на роботу наш дім став безкоштовним готелем: “друзі” в нас і жили, й іноді ночували. Навіть донька їхня, коли до вузу вступала, жила в нас. І вони разом з нею — звісно, все нашим коштом. Отака дивна дружба: ми вже давно про них нічого не чули. Мабуть, з’являться, коли знову знадобиться допомога.

 

  • Подружка колись просила мене дати їй вибрати з моїх рум’ян кульки того відтінку, які їй дуже пасують. “Мої — дорогі, а твої — задарма”.

 

  • Розмова з сусідкою:
    – Позич мені $ 300. На декілька місяців. Не хочу свої міняти поки росте курс.
    Я був шокований:
    – Я теж маю долари!
    Відповідь добила:
    – То розміняй завтра і занеси мені, добре?

 

  • Ми з напарницею працюємо разом диспетчерами. Якось я її пригостила вечерею. І вона додумалася до того, що кожного разу тепер бере без дозволу мою їжу, розігріває в мікрохвильовці собі, а мені нічого не залишає. І ще приговорює: “Могла б і смачніше приготувати, собі готуєш!”

 

  • Познайомилася з чоловіком, в якого від першого шлюбу залишилася дочка. Отож, він шукає дружину, яка би була такою собі хатньою робітницею: зварити їсти, прибрати, випрати/випрасувати все, відводити дитину до школи та на гуртки та забирати її звідти. Я пояснила, що хотіла б спочатку певний час з ним зустрічатися, пізнати як його, так і його дитину, і для всіх обов’язків дружини можна найняти хатню робітницю. Висновок: я — меркантильна егоїстка. Мене кличуть в сім’ю, а я ще й свої правила диктую!

 

  • Нарешті купила мрію — власне авто. Всі відраджували, називали безліч плюсів та мінусів, але я жодного разу не пошкодувала, що тепер маю її. Але біда в іншому: всіх друзів і родичів тепер я зобов’язана возити всюди, куди б вони не забажали. І їм відмовити мені важко.

 

  • Якось до нас додому заїхали друзі чоловіка й попросили “попрати кілька речей по дорозі з моря”. Чоловік, звісно, погодився, а вона випрала УСІ свої речі в нас вдома! От вам і пральня!

 

  • Пошкодувала про своє рішення допомогти малозабезпеченій сім’ї. Вирішили віддати їм шафу, якою не користувалася, сама найняла вантажників, і ще й була змушена заплатити за перевезення своєї ж шафи. Більше не спілкуюся з такими зухвалими людьми.

 

  • Маю я одного друга. Він ще пів року тому позичив у мене 2 тисячі гривень, і досі не повернув. І завжди, коли я йому телефоную (насправді борг не суттєвий, я можу зачекати з грішми) і питаю, як справи, як життя, він одразу вигадує причину, чому досі не може віддати позичене. Востаннє таке придумав: “Мою картку переїхала автівка, тепер її не приймає банкомат, тому і грошей ще не можу віддати”. Вже тиждень згадую і вмираю зо сміху.

 

  • Ми з чоловіком живемо, як два лебеді, в повній гармонії й завжди радо приймаємо гостей. Та одна моя незаміжня подруга, здається, занадто буквально сприймає нашу гостинність. Вона чи не щодня до нас приходить (про вихідні мовчу), поводиться, як у себе вдома, нишпорить по речах і сидить напівроздягненою. Я вигнала її, хоч і подруга: так поводитися негарно.

 

  • Я — власниця ресторану, і часто запрошую подруг посидіти у мене в закладі: мені не шкода, а їм приємно. Недавно одна моя подруга оголосила всім, що виходить заміж. Коли я підрахувала їй ціну зі знижкою, яку вона мала б заплатити мені за святкування своєї урочистості, та лише зі здивуванням вирячила на мене очі: панянка збиралася гуляти в моєму закладі задарма.

А які ваші добрі вчинки стали для вас не надто “добрими”?

Сподобалось?

10 points
Upvote Downvote

У бідній лікарні лежало двоє невиліковних людей…

Ми перестали вміти цінувати життя…