“Я дивилася в порожнечу, і вона дивилася на мене”: відверта розповідь про вигорання, яке загрожує кожному


Всім привіт! Мене звуть Марфа, я працюю (працювала) в меблевому салоні і в мене потік дах… Не той, що наді мною, а той, що голова.

Ось вже 7 років у мене свій бізнес. Я працюю в графіці 24/7. Останні пів року безуспішно борюся з безсонням, працюю без вихідних і бачу чоловіка тільки вечорами. Останні пів року кожен мій день нагадує попередній. Ненависний день бабака. Жорстокий у своїй беземоційній сірості. Ранок – душ – кава – таксі – робота – магазин – дім – вечеря – ніч – ранок – душ – робота…

Цікаве
Loading...

Все розпочалось із безсоння. Воно матеріалізувалася з чорного кута моєї спальні, як Чеширський Кіт. Трохи пізніше в нічних посиденьках до нас приєдналась його подруга – мадам Тривога.

Незабаром тривога перейшла з нічного життя в денне, поглинаючи мене. Я хвилювалася завжди: є причина, чи її немає. Іноді доходило до тремора рук і тиску під 180. Буденні труднощі в роботі, з якими я завжди справлялася, тепер здавалися мені непосильним завданням і раз у раз викликали істерику.

Сльози… Вони теж додалися в мій список. Я, колись сильна і вольова жінка, ридала над переглядом мирних мультиків і навіть рекламою. Мені було соромно за це. Я йшла до ванної кімнати, щоб чоловік не бачив, як я божеволію.

Пришли в моє життя сестри Втома і Сонливість. Одна наполегливо закривала мені повіки, інша приковувала по руках і ногах. Будь-який рух давався через силу. Розмови теж стомлювали.

Взяла відпустку на тиждень. Весь цей час не знаходила собі місця. Вдень просто лежала або спала, а вночі почали приходити нові гості – панічні атаки. Стало тільки гірше. Повернулася на роботу. Співробітники починають щось підозрювати. Головні болі мучать щодня.

Зрозуміла, що більше не отримую задоволення: ні від сексу, ні від їжі, ні від віскі, ні від покупок, ні від кіно. Закинула спортзал.

Настав відчай. “Та що з тобою? Депресія? Вік? Хвороба? Є кохана людина, бізнес, квартира, машина й кіт. У багатьох і цього немає, чому ти не рада? Ти зажерлась. Що за апатія, ледарко? Візьми себе в руки”! – говорила я собі. “А якщо далі так і буде”? – запитав у мене відчай і не отримав відповіді.

Настрій став нестабільним. Раптові спалахи гніву мучать мене, співробітників, чоловіка.

Разом з моєю нудьгою справи в компанії йдуть все гірше. Закрила два магазини з трьох. Без жалю, сліз, печалі. Було все одно. Я дивилася в порожнечу, і вона дивилася на мене.
Впіймала себе на думці про суїцид. Почала шукати психотерапевта. Знайшла. Таємно від чоловіка ходила на консультації. Поставив депресію. Приписав антидепресанти.

Місяць стабільності. І знову зрив. Все розпочалося з того, що в темному кутку спальні знову показався знайомий силует Чеширського Кота. Ну, привіт, безсоння, роздягайся, проходь…

Я повернулася у своє особисте пекло.

Якось чоловік прийшов з роботи раніше і застав мене в робочій сукні на кухні. Я пила каву й читала новини. Чоловік почав здалека:

– Що ти їла?

– Не пам’ятаю. Здається індичку з гречкою.

– Індичка з гречкою у нас була два тижні тому. Зараз вдома є суп, пюре і тефтелі, але в мене складається враження, що їм їх тільки я. Зате мелена кава й молоко закінчуються у прискореному режимі. Ти їси на роботі?

– Так. Точно. Їм на роботі.

– На роботі, значить… Добре. Косметичка твоя з собою?

– В сумці наче…

– В тумбочці лежить. Третій або четвертий місяць. Ти давно не користуєшся косметикою.

– Який ти уважний. Ось тому я тобі не зраджую. (Намагаюся посміхнутися, типу пожартувала).

– У тебе б навряд чи вийшло. Ти ходиш з брудною головою, у зім’ятому одязі. Подивися на свою сукню! На ньому пляма, але тобі це не зашкодило піти в нім на роботу. Тепер ти прийшла з роботи і, навіть не переодягаючись, сіла пити свою улюблену каву! Ти нічого не їси, стала мовчазною, ходиш неохайною. Де моя дружина? Куди ти її поділа? Моя дружина красива, весела, галасна, святкова, свіжа. Каблучки, сукні, зачіски, манікюр, веселий сміх. Ти такою 12 років була. Що сталося?!

І я, не витримавши натиску, все розповіла. Найстрашніше моє одкровення. Визнання моєї слабкості. Моя поразка. Навіть лікар не допоміг мені вибратися з цього болота. Дозволила, нарешті, при чоловіку ридма плакати. Запропонувала розлучення. Та жінка, яку він любив, напевно, померла. Сенс мучити одне одного?

Він слухав мене уважно. Пильно дивлячись своїми строгими сірими очима. Я так їх люблю. Завжди хотіла, щоб у наших майбутніх дітей були його очі. А потім обійняв мене міцно-міцно за плечі. Почав цілувати у заплакане обличчя і опухлий червоний ніс…

Говорили ми до глибокої ночі. Він запитав:

– А чим би ти хотіла зайнятися, якщо уявити, що у тебе з’явилася купа вільного часу?

– Хочу отримати другу вищу. Хочу підтягнути англійську. Хочу відвідати Канаду. Хочу переїхати жити в інше місто або країну. Хочу нарешті здати на права. Хочу дітей.

– А що заважає все це зробити?

– Моя фірма… О боже… Почекай… Я зрозуміла! Я давно ненавиджу цей бізнес! Я не хочу цим більше займатися! Ця нудна рутина. Ці меблі. Ці клієнти. Ця податкова. Ці постачальники. Ця божевільна відповідальність. Я так від цього втомилася. Моя робота більше мене не надихає. Я ходжу на неї через силу. Була б у мене каністра бензину і сірник, я б підпалила це все до дідька й танцювала б поруч, весело сміючись! Я боялася собі в цьому зізнатися. Тому на підсвідомому рівні робила все, щоб фірма сама закрилася. Я півроку мучилася, не розуміючи, що просто вигоріла на своїй роботі.

На ранок, після свого одкровення, я подала на ліквідацію фірми. Доббі тепер вільний! Я знову відчуваю життя навколо себе! Ми вже два місяці живемо в іншому місті, де я шукаю собі нове натхнення.

Для мене закінчилася серйозна глава життя. Тепер мене чекають нові пригоди.

А вам доводилося робити вибір між стабільним доходом і емоційним благополуччям? Розкажіть як ви вчинили б у схожій ситуації?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close