«Я не сильна, ти просто не залишив мені вибору». Відверте зізнання жінки своєму чоловікові

Привіт, коханий. Знаєш, я страшенно втомилася. Таке відчуття, що у мене всередині спрацював якийсь стоп-сигнал і організм почав відмовлятися працювати на високих оборотах.

Але ж у нас з тобою все так добре починалося. 10 років тому я вийшла заміж за чоловіка у формі. Чомусь мені здавалося, що слово «військовий» автоматично означає «сильний, надійний і відповідальний». Перші сумні висновки довелося зробити вже через пів року спільного життя: за сім’ю повністю відповідаю я. Розлучитися? Ні, мені це навіть не спало на думку. Ми ж так любимо одне одного, а я сильна й обов’язково впораюся!

Цікаве
Loading...

Ти відразу поділив наші домашні обов’язки на «чоловічі» і «жіночі». І начебто все було по-чесному: чоловік заробляє, а дружина підтримує домашнє вогнище. Тільки грошей катастрофічно не вистачало, і я з немовлям на руках почала брати підробітки: ночами писала статті для місцевих газет. При цьому обов’язків у мене не зменшилося, і ти сильно ображався, якщо я наливала тобі вчорашнього супу.

Зараз модно говорити про те, що в природі жінки спочатку закладена багатофункціональність. Хай так. Але це зовсім не означає щоденну роботу до виснаження.

Не сперечаюся, ти пробував налагодити партнерські стосунки. Тільки для тебе це виглядало приблизно так: прийшов з роботи — відпочив — погрався з сином — завис біля комп’ютера з «танчиками» — покупав дитину — намертво заліг біля телевізора.

Начебто так, ти допомагав мені, але чомусь у мене зовсім не було пауз на відпочинок. Ти вважав, що я легко можу зробити перерву в роботі та піти вкладати сина спати. А потім знову всістися за клавіатуру, не забувши між справами нагодувати тебе вечерею.

Вибач, рідний, після життя в такому режимі я вже не можу витворяти в ліжку африканські пристрасті. Мій робочий день починається о 6:00 з підйомом дитини, а закінчується приблизно в 00:00 здачею робочих звітів. І я не хочу красти у себе ні години сну, інакше я просто не зможу функціонувати в нормальному режимі.

І так, я не хочу другої дитини. Вгадай чому.

Ти запитаєш: як же справлялися наші мами? Здається, саме про їх покоління був придуманий анекдот: «У чоловіка на шиї краватка, а у дружини — дім, робота, діти та… чоловік в краватці». Тоді це було звичною справою. Але ти тільки поглянь на світлини 60-70-х років. Ми зараз інтелігентно кажемо: «Зовсім інші люди». Вони й справді інші, ці дівчата і жінки, — серйозні, напружені, а багато хто з них виглядають набагато старшими за свій вік.

Вони роками крутилися, як муха в окропі: працювали, прали, прасували, бігали на батьківські збори, виховували дітей і доглядали за чоловіком, який для них теж був великою дитиною. Ці серйозні жінки могли виховати тільки таких, як ми, — надто відповідальних, сильних, які прагнуть зібрати всіх під своє крило.

Але одночасно ми — перше покоління, якому вдалося усвідомити, що так жити неправильно. Так, ціною власних помилок (думаю, можна пробачити для 20-річних дівчаток, якими ми колись були). Так, нескінченно озираючись і вибачаючись, тому що тільки ледачий не кине в нас камінь — ми ж «зобов’язані» бути ідеальними дружинами та матерями.

Прости, але я просто перегоріла. Час минав, ти звільнився з військової служби та влаштувався в офіс. Але в нашій родині особливо нічого не змінювалося: я як і раніше працювала (вже повний день), чесно готувала їсти, прала, прибирала, водила дитини в школу і на гуртки. Навіть керувала бригадою робітників, коли ми (я) вирішили, що вдома потрібен ремонт. Все заради того, щоб не відволікати тебе від трудових буднів.

Стрижка, манікюр, масаж, щоб упорядкувати затерплу біля комп’ютера спину — навіщо всі ці «надмірності»? Заплела волосся у хвостик і вперед! Поскрипую, але не розвалююся ж.

Чи не розумієш, що стало останньою краплею? Твоє бажання завести собаку. Ти завжди про це мріяв і нарешті зважився, почав шукати оголошення про продаж лабрадора. Я ледь не завила з болю, тому що в результаті мені довелося б дбати ще про одну живу істоту.

Нам обом було погано. Ти відчував, що шлюб тріщить по швах, але казав, що так живуть усі й немає чого робити з себе мученицю. А я уявляла собі наше срібне весілля і зловтішні посмішки гостей: «Ми знаємо, скільки ви крові одне в одного попили, дорогі».

Найскладніше було зважитися розірвати це замкнене коло. І все-таки я це зробила.

Я знаю, що ти ніколи не прочитаєш цього листа. Адже все ж ми вже розлучені. Просто іноді буває треба виговоритися.

І, знаєш, я як і раніше сильна. Але тепер мені значно легше.

***

Нам в Тутка здається, що тема поділу домашніх обов’язків між партнерами, як ніколи, актуальна. Можливо, завдяки цій практиці вдалося би зберегти багато шлюбів. А ви що думаєте з цього приводу?

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close