Чи можливо закохатися після 40-ка років?

Чи можливо закохатися після сорока? Як в юності — гостро, до болю в грудях, до завмирання подиху. Дивитися та провалюватися крізь землю … Падати від запаморочення, «випадково» доторкнувшись до руки або плеча, крадькома милуватися, ловити його запах, а, спіймавши аромат його подиху, обпікатись як вогнем… засинати та прокидатися з його ім’ям на вустах…

Кохання оживляє. Воно активує почуття, переживання давно минулих днів. Так наче і не було всіх цих років. Так, наче ці почуття, свого часу випробувані, були законсервовані або видруковані як відбиток на бляшаному блоці музичної скриньки — поворот ручки, і ось полилася чудова музика…

Кохання оживляє. Воно наповнює світ звуками, яскравими кольорами й запахами. Одночасно все дихає і живе… І водночас, — мало що має значення, якщо не пов’язане з об’єктом любові.

Кохання надає життю сенсу. Такого відчутного, живого сенсу. Після сорока дуже важко переконати себе, що є заради чого жити. Щоб віддати іпотеку, ще раз поїхати на море, поставити на ноги дітей, побачити онуків, написати книгу, зробити щось грандіозне, спокійно і гідно зустріти старість? Смішно. Здається, що найяскравіше, цінне в житті вже сталося. Воно і сталося — молодість. Пік життя, її розквіт залишився за спиною.

Кохання омолоджує. Закоханість — це ризикова справа, яку можна собі дозволити лише дуже молодим.

Кохання і душевні страждання. Кохання не приходить саме. З приємним любовним томлінням (почуттям, які можна випробувати лише закохавшись, більше ніяк), ейфорією, підйомом енергії, солодким стражданням. Приходиться переживати неможливість, повне безсилля, відчай, гіркоту і тугу… нескінченну тугу.

Кохання — це прекрасний досвід прийняття. Іноді життя дає або сопілку, або глечик. Біль того, що не можна мати і те, й інше, перекривається радістю мати хоч щось. Якщо у вас є сопілка, у вас є можливість хоча б побачити ягоди, навіть якщо ви не можете їх зібрати.

Кохання — це скарб. Згадайте, коли ви кохали востаннє. Яким він був? Або вона. Його очі, руки, волосся, посмішка, колір очей… Голос, музика, під яку ви були разом… Де ви зберігаєте в душі цей скарб? Напевно, це те, що ніщо не здатне у вас відняти. Це те, що залишається назавжди, скільки б років не пройшло.

Кохання — це рубіж. Є події в житті, які ділять життя на «до» і «після». Кохання, сильна яскрава закоханість здатна стати тим перевалом, за який ви переходите на інший етап.

Кохання — це життя. Коли ще, як не під час закоханості, так повно і яскраво можна відчути, що живеш.

Страх душевного болю, нерозуміння, а що з усім цим робити, якщо раптом не можна буде застосувати, зупиняє від занурення у вир з головою. Але «кохання прийде тоді, коли його зовсім не чекаєш», тобто річ ця несвідома і мало контрольована. За бажанням неможливо закохатися. Може в юності у вас був досвід, коли дивишся на розумного, доброго хлопчика і всіма силами намагаєшся закохатися, але нічого не виходить … або в молодості, коли б і варто закохатися, він гарний хлопець і всіма якостями підходить, але нічого не відбувається…

Кохання — це дар. Можливо, варто ставитися до цього дивовижного подарунку долі дбайливо, з повагою до своїх почуттів, і вдячністю собі та долі за те, що це сталося.