Чи можна зважити молитву?

І скільки вона важить? Це питання хвилювало і мого товариша, ньюйоркця, власника магазину з продуктами. І свого часу він майже знайшов відповідь на це запитання.

Ішов 1918 рік, наближалися різдвяні свята. До його магазину зайшла бідна жінка. Вона так хотіла приготувати дітям щось смачненьке на Різдво, а не мала за що. Тож звернулася до нього за поміччю.

— А що ти даси мені натомість, — поцікавився продавець.

— Я — бідна вдова, — озвалася сердешна. Мій чоловік загинув на війні. Я не маю нічого, окрім молитви.

Що було сказати моєму другові? Стати благодійником йому не дуже хотілося: гроші — не вода, в річці не зачерпнеш.

— Нехай — пиши свою молитву, — відмахнувся він. І пішов до іншого покупця.

Жінка сором’язливо простягнула йому аркуш паперу:

— Ось, я вже її написала. Донька вчора вночі не спала — хворіла, часу було вдосталь.

Миттю схопивши її до рук, чоловік опам’ятався аж потім. “І навіщо я це зробив? Треба було ще зачекати. І що тепер мені робити”. Голову осяяла думка. На очі потрапили старі ваги, що тулилися в кутку. “Зараз перевіримо, скільки важить твоя молитва”, і, навіть не прочитавши змісту написаного, він поклав аркушик на одну шальку стародавніх терезів.

На інший бік ваг мій друг поклав буханець хліба. І яким великим було його здивування, коли той навіть не поворухнувся! Ані після другого, ані після третього хліба…

По його лиці стікав піт, а продавця розривало від гніву: “Що за маячня? Як мені її спровадити?” Магазин наповнювався новими покупцями…

Отож, він поставив на шальку пакет з їжею — та той також не зрушив з місця. Ошелешений, товариш віддав відвідувачці великого пакета з продуктами, і жінка з вдячністю прийняла його. Якби він поглянув на неї, то був би винагородженим найскромнішою, але найкращою подякою — усмішкою.

Коли жінка пішла з магазину, мій товариш кинувся перевіряти ті горезвісні ваги — вони були зламаними. Коли і як — він не знав.

Він більше ніколи її не бачив, вона жодного разу не переступила порогу його крамниці. Та мій друг до кінця свого життя з пошаною зберігав той аркушик паперу з простими, але премудрими словами: “Хліб наш насущний дай нам сьогодні…”

Джерело