Що станеться, якщо дозволити людям робити з іншими все, що їм заманеться і гарантувати безкарність

Усі ми люди розумні, освічені, виховані, дотримуємося законів і норм моралі, вміємо жити в суспільстві і не зазіхаємо на свободу іншої людини. А що буде, якщо дозволити людині робити все, що їй захочеться, без щонайменшого опору або покарання? Деяким людям захотілося це перевірити.

Ми в Тутка ознайомилися з експериментами на цю тему і були шоковані їхніми результатами. Ми захотіли з’ясувати, чому так відбувається і чи можна не допустити такий розвиток подій.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Експеримент Марини Абрамович


Перевірити, на що здатні люди, яким дали абсолютну владу над іншою людиною, вирішила югославська художниця Марина Абрамович. Ідея була проста: впродовж шести годин дозволити людям робити з собою все, що їм заманеться. Перфоманс “Ритм 0” відбувся в 1974 році в Неаполі.

Марина Абрамович стояла біля довгого столу, на якому були розкладені 72 різні предмети: пір’я, сірники, скальпель, торт, вино, ніж, цвяхи, цукор, леза, ланцюги, мед і багато іншого.

Біля себе художниця поставила табличку:

Спочатку глядачі були з нею акуратними і ніжними, обіймали і дарували квіти, але так як з боку художниці не було протестів або заперечень, поступово заходили все далі і ставали агресивними. Їй встромляли в тіло колючки троянд, різали волосся, одяг і навіть шкіру. Один з чоловіків приставив до скроні Марини заряджений пістолет. Хтось піднявся на її захист і почалася бійка.

“Я хотіла продемонструвати, як швидко людина повернеться в дикий печерний стан, якщо їй це дозволити. Мій досвід говорить про те, що, якщо залишати рішення за публікою, тебе можуть вбити” – розповіла художниця.

Експеримент Марини Абрамович довів, що більшість звичайних здорових людей здатна на насильство і жорстокість, якщо надати їм таку можливість.

Всі ми – родом з дитинства

У одних сім’ях у дітей немає ніяких прав, в інших, навпаки, дітям дозволено все. В результаті дитина або виростає з чітким переконанням, що усі повинні виконувати її примхи і терпіти забаганки, або дитина “зривається” за понівечене деспотичними батьками дитинство, починаючи мучити близьких їй людей. Тут дуже важливо знайти ту саму золоту середину: надати дитині свободу дій, але при цьому навчити її поважати свободу інших.

Шотландському педагогові, письменникові і захисникові особистої свободи дитини Олександру Ніллу після виходу його книги “Самерхіл – виховання свободою” довелося пояснювати відмінності між свободою і вседозволеністю багатьом батькам.

Знаменитий педагог підкреслює, що саморегуляція завжди має свої межі. Тільки дуже немудра людина, якщо їй доручити маленьких дітей, залишить серед іграшок сірникову коробку. Якщо, наприклад, ваша 5-річна дочка захоче пошити вбрання для своєї ляльки з вашої улюбленої сукні, ви навряд чи їй це дозволите. Але ви можете запропонувати їй альтернативу і використати щось з одягу, який уже не носите.

Дуже важливо давати дітям свободу дій, але при цьому показувати, що обмеження все ж є і пояснювати, з чим вони пов’язані: із загрозою для життя або свободою іншої людини.

Важлива не суворість покарання, а його неминучість

Психологам і криміналістам відомо, що для перешкоджання злочинам не така важлива суворість покарання, як їх неминучість. Проблема в тому, що не усі злочини розкриваються. Згідно з даними американських дослідників, тільки 75% вбивств закінчуються арештом. За даними Бюро статистики юстиції США, 68% з 405 000 ув’язнених, яких випустили на свободу в 30 штатах в 2005 році, були заарештовані за новий злочин впродовж 3-х років після їх звільнення з в’язниці. Така статистика повторюється щороку. Злочинці вважають, що на другий раз вже точно не попадуться. А якби кількість розкритих злочинів, наприклад, була вищою від 95%, багато хто не ризикнув би повторно порушувати закон.

Цю тему чудово розкрив у своєму романі “Портрет Доріана Грея” Оскар Уайльд. Головний герой міг потурати усім своїм примхам і здійснювати будь-які злочини, знаючи, що усі його вади відбиватимуться тільки на портреті, а сам він збереже ангельську зовнішність і ніхто не ризикне в чомусь звинувачувати таку прекрасну людину.

Навіть назва роману Федора Достоєвського “Злочин і кара” говорить про те, що злочин має бути покараний. А поблажливість до злочинців призводить тільки до нових злочинів.

Безкарність деяких політичних діячів, наприклад Гітлера і Сталіна, спричинила страшні події в їх країнах і у всьому світі.

Свавілля у фільмах

Багато режисерів у своїх фільмах розкривають тему людської безкарності. У кінострічці Ларса фон Трієра “Догвіль” героїня Ніколь Кідман ховається від переслідування в невеликому містечку і спочатку жителі приймають її привітно. Але з часом вони усвідомлюють, що в цьому місті дівчина абсолютно беззахисна і повністю залежить від того, здадуть її поліції або ні. Тому жителі починають відноситися до неї як до рабині, примушують багато працювати, ґвалтують і принижують.

У психологічному трилері “Експеримент” 26 добровольців грають ролі охоронців і ув’язнених у в’язниці. Охоронці так вживаються в роль, що перетворюються на справжніх садистів і катів.

Описуючи ці історії, режисери не завжди відповідають на запитання чому. Вони хочуть, щоб кожен з глядачів сам дав свою відповідь на це запитання.

Людям легше проявляти агресію, ніж миролюбність

Чому одні люди починають ненавидіти інших? На це запитання спробував відповісти психолог Музафер Шеріф. Він змоделював міжгруповий конфлікт в умовах літнього табору. Психолог розділив школярів на два загони: “Гримучі змії” і “Орли”. Перемога однієї команди в змаганнях і конкурсах неминуче означала поразку іншої.

Незабаром між хлопцями розпочалася справжня ворожнеча. Справа доходила до бійок. Учасники кожної команди все сильніше ненавиділи конкурентів. Після цього Шеріф почав створювати ситуації, які можна було вирішити тільки спільними зусиллями. Наприклад, “випадкова” аварія автобуса, виштовхати який з кювету можна було тільки спільними силами. В результаті ворожнеча таборів зникла, але для цього знадобилося більше часу.

Мабуть, однією з причин нескінченного протистояння між Гаррі Поттером і Драко Малфоєм було те, що їх факультети змагалися з моменту створення школи і довести, що вони кращі, було справою честі для кожного із студентів. В той же час коли їх діти, Альбус і Скорпіус, потрапили до Слізерину, це стало початком їх близької дружби.

Ми також чи не щодня зустрічаємося з розділенням світу на “наших” і “не наших”. Запитайте себе: чому та або інша людина “не наша”? Так вирішило ваше оточення? Вона занадто виділяється? Чи простіше дружити “проти”, ніж “за”?

Чому так відбувається і як цього не допустити

Люди часто проявляють насильство щодо інших людей, оскільки панічно бояться себе і навколишнього світу. Сильна і впевнена в собі людина ніколи не перешкоджатиме свободі іншої людини. Страх змушує таку особу захищатися і нападати самій.

Люди часто грають ті ролі, яких вимагає від них соціум і дуже багато чого приховують усередині. Добре, якщо є близькі люди, з якими можна поділитися своїми переживаннями і страхами, але іноді люди замикаються в собі, а нереалізовані емоції і бажання вихлюпують у вигляді агресії і гніву. Особливо коли знають, що за це не нестимуть покарання.

Вислів: “Ставтесь до людей так, як ви б хотіли, щоб люди ставились до вас” звучить банально, але в той же час дуже корисно іноді поставити себе на місце іншої людини і замислитися, а чи хотіли б ви такого ставлення до себе.

Людина може робити певні вчинки, але вона має бути готовою нести за них відповідальність. Важливо пам’ятати, що свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої.

Переклад Тутка за матеріалами