Дякую, що покинув мене

© greatpicture

Я ніколи не могла подумати, що одного разу моя фраза: «Як ти міг мене покинути?» перетвориться у «Дякую, що покинув мене…»

Це був довгий шлях, яким я ще продовжую йти, щоб побачити те найкраще, що ти колись зробив для мене.

Мені довелось серйозно подорослішати. Розібратися глибоко в душі, ким я була насправді та ким прикидалась.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Мені довелось розбиратись із залишками моєї надломленої самооцінки, яка помилково розраховувала на мій статус “дружини” або “матері” – просто бути чиєюсь половинкою.

Мені довелось подивитись в очі найбільшим моїм страхам – як жити одній у цьому світі. Цілком і абсолютно одній. Без когось, хто міг би сказати мені, чи я роблю усе правильно.

Мені довелось навчитися довіряти своєму внутрішньому голосу – тому, хто сказав мені йти далі, в незвідане, щоб знайти когось іншого – замість того, щоб закопати голову в пісок, щоб не бачити, як ти йдеш.

Мені довелось навчитись покладатись тільки на себе. Платити за дах над головою і за одяг, не розраховуючи на додаткову другу зарплату – твою – якщо раптом моєї не вистачить.

Мені довелось навчитись цінувати себе. Чітко побачити крізь біль і страждання, що я все ще жінка – красива, граційна і смілива. Що хоч я не “та, з якою тобі судилось бути”, я все ще та, яка варта того, щоб бути з нею.

Мені довелось навчитись терпінню, терпінню до себе, коли здавалось, що я ніколи не перестану плакати, і просто чекати…терпляче чекати того часу, коли я зможу відчути іскри радості посеред шторму.

Мені довелось навчитись рівноваги. Знаходити баланс між тим, що мені потрібно і що потрібно нашим дітям. Я одна, а їх двоє й іноді мені здається, що мене самої ніколи їм не вистачить. Але так чи інакше – я якось справляюсь.

Мені довелось навчитись вразливості. Як підпускати до себе інших чоловіків, які хотіли любити мене, навіть, коли я ще була не готова відкрити своє серце.

Мені довелось навчитись відпускати свою гордість, тому що мені доводилось багато разів просити про допомогу, тому що робити все самій спочатку було дуже важко.

Мені довелося брати відповідальність за свої рішення, хоч тепер я бачу, що багато які з них були неправильними і хворобливими.

Мені довелось прийняти те, що люди говоритимуть про мене. І навчитись, що це нормально. Сильна жінка вчиться ходити з високо піднятою головою, навіть, коли світ перешіптується за її спиною.

Мені довелось навчитись співчувати. Це те, чого мені завжди бракувало. Співчуття до інших людей, які приймають рішення, які мені не завжди є зрозумілими.

Мені довелось заново навчитись почувати себе цілісною. Що немає когось, хто би доповнював мене, що я самодостатня. Що я смілива, красива, хоч і недосконала. І цього вистачає для цілісності.

Мені довелось навчитися, що я ніколи не погоджусь бути чиїмось запасним варіантом. Я заслуговую бути першою, однією і єдиною для того, хто упевнений, що я цього варта.

Мені довелось прийняти свою недосконалість, що я можу по-справжньому жити, не прикидаючись тим, ким я не є.

Мені довелося навчитись, що моє серце знову може кохати. І хоч довгий час я не могла висловити свої почуття новій людині, але я відчувала, що це можливо, так само, як було колись з тобою.

І нарешті, мені довелось навчитись прощати. Тому що це все, що залишилося, щоб піти далі.

Фото заголовку
Переклад Тутка за матеріалами