Протиотрута від руйнівної сили образи

Всіх колись ображали. Не обзивали, не били в бійці – саме ображали.

Почуття, які при цьому виникають – спочатку гнів, агресія, потім депресія і відчуття чогось невимовно огидного, такого, чого не можна забути і виправити, хіба що через багато років або століть…

Не випадково ще 150 років тому вважали, що образу можна змити лише кров’ю – або своєю, або ворога…

Смертельна зброя

«Не треба відповідати», «потрібно пробачити», «не опускайтеся до рівня ворога». Безліч «мудрих» порад, підкріплених дивними притчами, вчать нас «правильної» реакції на образу. Однак існують закони, що карають за образу особистості. Але ж набагато простіше – гордо піти і смиренно пробачити. Нехай ображають. Сьогодні образили, завтра вдарили, післязавтра вбили.

Зрозуміло, були і є святі люди, яким байдуже до образ. Вони від них стають лише міцнішими та кращими. А ось у звичайної людини спочатку відбувається викид адреналіну, який підвищує тиск, впливає на серцево-судинну систему, а потім запускаються інші хімічні реакції.

Причому такі самі, мовби її вдарили палицею по голові. Це переконливо довели дослідження психофізіології: людина має другу сигнальну систему, яка реагує на мову, на емоційні події.

Коли в газетах почалося цькування Пастернака, він спочатку пережив інфаркт, а потім захворів на рак легень. І в муках помер. Рак розвинувся саме в період публікації листів радянських громадян, наповнених праведним гнівом і посиланнями на кшталт:

«Віршів Пастернака я не читав. Але одного разу в болоті бачив жабу, яка огидно квакала. Таке ж квакання робить Пастернак, осуджуючи нашу Батьківщину…».

Лайка на полі бою

Раніше битви починали зі взаємних образ. Втім, і зараз те ж саме. Ворога намагаються принизити, стерти з лиця Землі, розізлити, позбавити здатності тверезо мислити й адекватно реагувати, щоб потім знищити в бою. Недарма деякі слова так і називаються – «лайливі»: з давніх-давен вони використовувалися на полі бою, поряд з кулаками, пращами, палицями і вогнепальною зброєю.

Для придушення і знищення особистості теж використовуються образи, які рано чи пізно руйнують психологічний захист, перетворюють особистість в тремтячу тваринку. Постійні образи здатні вбити людину, навіть якщо не застосовувати до неї фізичного впливу. Результат буде таким самим, як при щоденних побоях.

До речі, в Америці до проблеми образ почали ставитися вкрай серйозно. Часом доходить до комізму: товстих людей не можна називати товстими – необхідно говорити і писати «людина, що розвивається горизонтально». А невдах рекомендується називати «людьми з відкладеним успіхом». Ось так проблема вирішується на державному рівні…

Клин клином вибивають

Як же ставитися до образ? Вважаю, на це запитання відповідає сам організм: бурхливі біохімічні та психофізіологічні реакції мало залежать від нашого свідомого втручання. Тому мудрі притчі та філософські афоризми якось втрачають актуальність в момент серйозних образ. Втім, образник і сам сильно ризикує – хто знає, якою реакцією відповість ваш мозок?

Фрейд був великим психологом і культурною людиною. Одного разу він їхав у поїзді; в вагоні було спекотно, і лікар відчинив вікно.

Якийсь добродій почав протестувати. Не лише протестувати, але заодно називати Фрейда «єврейською мордою» та іншими образливими епітетами. Розрахунок був, на перший погляд, правильним: нацисти вже майже при владі, табори смерті ось-ось запрацюють, а пан у пенсне і капелюсі що зробить?

На подив присутніх, Фрейд вибухнув такою лютою лайкою, що супутник-грубіян голову втиснув у плечі. Втік.

І якось мені поведінка психолога подобається. Вона здається найбільш правильною в цьому контексті.

Крім того, як лікар-психіатр, Фрейд чудово знав: нереалізована агресія перетворюється в депресію, тобто в агресію, спрямовану на себе.

Психосоматичні хвороби – наслідок аутоагресії: пригнічена напруга призводить до артритів, інфарктів, онкології… Люди частіше хворіють тому, що стають заручниками подвійної моралі. Нам вселяють, що треба прощати кривдників. Ніяк не реагувати на образи. І в той же час наводять як приклад образ схопленого героя, який плює в обличчя фашиста!

У разі образи необхідно діяти адекватно, погодившись з умовами та особистістю ворога. Перша реакція завжди обумовлена викидом величезної кількості адреналіну, тому зробіть паузу. Все одно ви дезорієнтовані, і потрібні слова знайти буде непросто.

Забезпечте приплив кисню до мозку, вдихніть якомога більше повітря, видихніть. І тільки потім вирішуйте – вступати в бій чи почекати зручного моменту. Але в будь-якому випадку висловити свої почуття потрібно і можна відразу – передати як нейтральне повідомлення: «Те, що ти говориш, ображає мене. Ти робиш мені болісно. Я не знаю, як реагувати зараз, але я подумаю».

Це, звичайно, стосується людей знайомих, іноді, на жаль, близьких. З чужими діють інші правила: все залежить від того, на чиєму боці сила.

Найкраща протиотрута

Одна пацієнтка розповіла мені повчальну історію. У підлітковому віці її образила подруга. Якось вона сказала: «Нащо ти фарбуєшся і одягаєшся? Красивішою все одно не станеш!»

Приятелька знала, що дівчина дуже переживає через зовнішність, адже вони були близькими. У хворе місце і завдала удару.

Ніби нічого страшного, жарт собі жартом. А дівчинка пережила сильний душевний біль, все життя згадувала ті слова.

Виросла і навіть трохи постаріла. До 50 років мала свій модний салон, фірму з організації свят і сім’ю. І гарну машину, на якій з жалю підвезла в дощ і холод одну жіночку.

Стареньку бабусю, правильніше сказати. І з подивом і страхом впізнала в ній подругу-однокласницю. Та довго перераховувала свої біди і нещастя, скаржилася на життя, дихаючи перегаром. В кінці шляху почала пхати гроші, так і не розгледівши у водії колишню приятельку. А коли моя пацієнтка відмовилася від грошей, жбурнула їй купюри в обличчя. Образила, одним словом, як звикла. Тільки жодної образи жінка не відчула – не спрацювало!

Твердо переконана: найкращий удар у відповідь кривднику – ваше здоров’я і благополуччя. Ще в ранньому дитинстві ми знали магічні захисні формули: «Хто як обзивається, той сам так називається», «Ми в аероплані, а ти – у вигрібній ямі»… Все повертається, а навмисне злі та смертоносні слова – особливо.

Ось якби Пастернак не просто читав «листи трудящих», наповнені злістю і отрутою, а, розорившись на придбання конвертів, відправляв би їх назад з короткими ремарками, може, не захворів би.

А коли немає зворотної адреси, що заважає подумки написати відповідь, запечатати її в уявний конверт або набрати повідомлення на клавіатурі та відправити ворогові, нехай навіть в нікуди? Таким чином, ми відреагуємо на образу – саме це і потрібно нашому організму. Так що давайте діяти, нехай навіть на ментальному рівні. Він, до речі, іноді працює краще, ніж рівень матеріальний.

Автор Анна Кір’янова