11 звичок родом з СРСР, яким не годиться існувати у 2020 році
Здавалося б, що для історії 50-60 років не такий вже і великий термін, проте за цей короткий час людство змінилося практично до невпізнання. І справа не у виникненні Інтернету та польотах у космос — справа в самих людях. Добре видно, як змінилися звички, цінності та світогляд людей. Те, що для наших батьків і дідів було звичною річчю, зараз сприймається як щось дивне.
Ми в редакції Тутка помітили кілька звичок, які давно застаріли і стали для нинішнього покоління чимось безглуздим.
1. «Хамство можна і потерпіти»
Сфера послуг в Радянському Союзі розвивалася не дуже активно, та й якість цих послуг часом залишалася задовільною. Однак прості люди були раді й цьому. Вони мало звертали уваги на хамство персоналу або неякісно виконану роботу. Тому й зараз наші бабусі та дідусі вчать нас терпіти, навіть якщо їм некомфортно. Наприклад, музика грає занадто голосно або продавець в магазині зважив не ті макарони, а бабуся все одно мовчить. «Мені було незручно», — каже вона вдома онукам. Сучасне суспільство схильне сильніше відстоювати свої інтереси, а продавці послуг знають — через неякісний сервіс клієнт може піти до конкурента.
- Мій тато не любить музику в машині, тільки якщо дуже тиху. Нещодавно їхали всією сім’єю в таксі, музика просто заглушувала нас, а тато мовчить. Я чекала-чекала, поки він попросить зробити тихіше, не витримала і сама сказала водієві. То замість спасибі ще й зауваження від тата отримала: тебе везуть — мовчи. Тепер намагаюся відучити тата «терпіти».
2. «Не викидай, в господарстві знадобиться»
В умовах тотального дефіциту речі були на вагу золота. І нічого страшного, що іноді вони ламалися: як правило, все зламане ховалося в гараж, на антресолі або балкон, де зберігалося багато років. Ну а може знадобиться?
Така надмірна ощадливість зазвичай призводила до тотального захаращення приміщень. У сучасному світі пропагується інший підхід до речей: купуй мало, але якісне, якщо зламалося і не можна полагодити — викидай. Навряд чи в 2020 році доречно зберігати в шафі десятки старих кухонних рушників і зламані лижі.
- Бабуся нарешті зважилася викинути старий прогнутий матрац, залишений з часів царя Гороха. Вся сім’я здивувалася — від Львова до Полтави: бабуся прославилася своєю манією все збирати та нічого не викидати.
- Моя бабуся збирає газети 1930-2006 років і гортає у вільний час.
3. «Що подумає тітка Люда?»
В СРСР люди жили більш згуртовано, а отже, сильно залежали від думки одне одного. Вибираючи нове взуття або нареченого для доньки, радянські люди часто керувалися не тільки своїм смаком, але і думкою сусіда чи родича. Сучасна молодь надає думці родичів і друзів не таку важливу роль.
- Мене бісить одержимість старшого покоління всім правильним, необхідністю отримати схвалення від оточення. Це що? Футболка зім’ята? Попрасуй! Ти носиш різні шкарпетки? Це що за стрижка, сусіди подумають, що у мене син, а не дочка. Невже вам не все одно, га?
4. «Подякуй і за це»
Наші бабусі та дідусі до розкоші не звикли, тому через відчинені вікна на першому поверсі часто можна було почути фразу «Тішся, що хоча б це є». Бажання більшого не каралося стратою, але осуджувалося. Той, хто прагнув до якіснішого життя, одразу отримував тавро «панства». Тому наші бабусі й дідусі так люблять фразу «дарованому коневі в зуби не дивляться». Сучасна молодь, навпаки, впевнена: дивитися коню в зуби навіть потрібно.
- Ми з чоловіком розходимося. Просто немає більше почуттів. То ось що мене бісить. Моя мама, чия адреса — Радянський Cоюз, категорично проти нашого розриву. Каже «Подякуй, що не п’є і не б’є», «будеш все життя сама», «треба терпіти» і так далі… То що мені тепер? Усе життя терпіти, що мій чоловік — амеба, соціопат, не може забезпечити ні себе, ні сім’ю, рахує копійки і боїться навіть мріяти про щось більше? Як же мені пощастило!
5. «Тепер це будуть домашні штани»
Все, що не можна носити надворі, стає домашнім одягом, а якщо в штанах і гостей зустріти не можна — переїжджають на дачу. Такий кругообіг речей корисний і дуже навіть екологічний. Однак не можна забувати і те, що, окрім зручності, домашній одяг може бути також красивим і практичним, а непотрібний одяг можна здати на перероблення або віддати потребуючим.
- «Позитивне» життєве правило від бабусі: в шафі повинен бути комплект одягу «на смерть». Тобто новий, гарний одяг, який ти на себе одягнеш вже не сам. Моя мама ще боролася з цією дикою традицією, намагаючись переконати бабулю, що не треба готуватися до цього при житті, але сила традицій велика, бабуся була непохитною.
6. «Накриємо пишний стіл»
Культ застілля, здається, міцніше від всіх інших сидить в голові у наших бабусь і дідусів. Варто тільки прийти в гості, і тебе одразу пригощають купою смаколиків — їж се, те, і багато. Воно й зрозуміло: в колишні роки розкішною накритий стіл був ознакою хорошого достатку.
Зараз люди змінили свої звички і кількості віддають перевагу якості та естетиці. Тому замість 4 салатів з майонезом для гостей найчастіше готують щось скромніше, але від цього не менш смачне.
- З жахом згадую сімейні застілля з купою незрозумілої їжі, хоча і смачної. Коли родичі приходять в гості, готую лише першу страву, кілька закусок і салат. Бабуся вважає мене поганою господинею і якось, коли я відвернулася, заправила грецький салат відром майонезу.
7. «Купила новий гаманець, нехай поки полежить в шухляді, походжу зі старим»
Дбайливе ставлення до речей — це добре. Але якщо предмет гардеробу або, наприклад, сумка вже віджили своє, їх час змінити. Так міркуємо ми, але не наші дідусі й батьки. Як часто ви стикалися з ситуацією: купили бабусі нову сумку, вона поклала її на полицю, а сама продовжує ходити зі старою, хоча в тій вже і дірка з’явилася?
- Ось що таке радянське виховання. Діалог з бабусею:
– Крісло жахливе це в тебе, підімо в магазин, вибери собі зручне.
– Не купуй.
– Ну незручно ж сидіти тобі. Давай нове куплю.
– Ну давай. Коли помру — купиш. А поки не купуй.
8. «Купимо зараз, але це тобі на виріст»
Тотальний дефіцит змушував закуповуватися про запас. Але дефіцит минув, а звичка купувати на виріст залишилася. Іноді батьки занадто переоцінювали або, навпаки, недооцінювали своїх чад, тому до заповітного пальто діти могли так і не дорости або швидко перерости його. Звичайно, в сучасному світі діти не стали повільніше рости. Але сучасні матусі навчилися підшивати штани і вставляти в пояс гумку, а ще не купувати шкільну форму дитині на третій день народження.
- Моя тітка вкінці 80-х – на початку 90-х купила для доньки шкільну форму. А доньці тоді було 2-3 роки. Так ось, коли настав час їй піти в 1-й клас, таку форму вже ніхто не носив — з розпадом СРСР її вже і не випускали.
- Я дитя 90-х. Все взуття мені купувалося на виріст, щоб носити не один сезон. Причому мама ну дуже захоплювалася цим «на виріст». Нога в мене не росте з 7-го класу, розмір у мене 35-й, а вдома досі лежать куплені в 2005 році туфлі 37-го розміру. На виріст.
9. «Та навіщо йти до лікаря, саме пройде»
Наші бабусі й дідусі діляться на 2 крайності: ті, хто любить ходити по лікарях треба чи не треба, і ті, хто лікує запалення легень зарядженою водою. Звичайно, ніхто не каже, що з нежиттю треба бігти до лікаря, але будь-яке захворювання, серйозніше від застуди, краще лікувати разом з лікарем.
- Пригадую, як моя бабуся думала, що зламала ребро (може, і зламала), але хтось сказав їй перетягти бинтами і саме пройде. Так вона і зробила.
- Девіз моєї мами: якщо не допомогли таблетки, які я тобі за свої кровні гроші купила в найближчій аптеці за сприяння баби Люди — саме пройде.
10. «Чому? Прикмета така»
Корені забобонності сягають набагато далі, ніж на півстоліття тому, коли наука була ще не така розвинена. Проте сучасна людина, попри культ раціональності, вірить в ті чи інші прикмети. Ще з дитинства багато з нас звикли не сидіти на розі столу, не передавати через поріг гроші й не дарувати ножі, хоча наукового пояснення такій поведінці немає. Ось і доводиться нам спльовувати та не показувати на собі — на всякий випадок.
- У бабусі була купа прикмет, пов’язаних з волоссям. Вона завжди навчала: не лягай спати з мокрою головою, інакше там воші заведуться; не розчісуйте волосся на свіжому повітрі, це погано для волосся; не змахуйте крихти зі столу рукою — чоловік буде лисим. Ну що я можу сказати. Я не лягаю спати з мокрою головою просто тому, що це не дуже добре для волосся, навряд чи в ньому хтось заведеться. Щодо свіжого повітря — волосся розчісую, і воно не відвалилося. Хлопець не лисий, але починає потихеньку лисіти, але тут, вірогідно, не прикмета винна.
- Дід мій був дуже забобонним — настільки, що всі невдачі підганяв під якісь прикмети. Так набридло, що спеціально на зло все робив проти, намагаючись довести, що нічого не трапиться. Зрушення є, але на дорогу все одно сидимо.
11. “Давай ще 10 банок закрутимо, місце в підвалі ще є»
Якщо колись свіжі овочі взимку були по кишені лише небагатьом, зараз вибір в супермаркеті великий, а ціни цілком терпимі. Отже, закрутки перетворитися швидше на невелике смачне доповнення: по кілька баночок варення, огірків і помідорів. Але наші бабусі, дідусі та батьки досі в прямому сенсі слова забивають підвали і комори банками. Молодь від такої традиції вже давно відійшла, чим дуже засмучує старше покоління.
- З дитинства пам’ятаю, як всією сім’єю робили закрутки «на зиму», зберігали в погребі. Не з’їдали і десятої частини заготовленого, і в підсумку бабуся з дідом намагалися з’їсти вже кисле зі словами «ще нормально, можна їсти».
- Я не близько знайома з панею, яка всю другу половину літа мучиться з заготовками, хоча живуть з чоловіком удвох, дорослі діти окремо. А опісля регулярно потрапляє в лікарню із серцевою аритмією, але на пропозицію поберегти себе витріщає очі: «А як же я без банок взимку?»
А які звички з минулого помічали ви у себе або своїх родичів? Які з них корисні, а які потрібно залишити в минулому?
