12 жахливих таємниць минулого, де романтикою навіть не пахло
Історія повна гумору та сміху, а не романтики, як от література. Скажіть, яка асоціація виникає у вас при слові “пірат”? Бородатий дядечко з пов’язкою замість ока та шаблюкою в руках. Але одним із найгрізніших піратів, за легендами, була китайська жінка-повія Чжен Ши, і керувала ця панянка понад 50 тисячами морських головорізів.
Тутка сьогодні розкриє вам 12 неприкрашених моментів історії – цікаво, чи здивують вони вас? І чи зміните ви свій погляд на минулі часи?
1. Під час “цих днів” жінки ховали сліди протікань під одягом червоного кольору
“Критичні дні” для жінок Середньовіччя були справді надзвичайною подією: виснажені постами, скромним харчуванням та нескінченними вагітностями, пані іноді навіть не знали, що це таке. Та й менопауза в жінок починалася значно раніше – в 40 років. Все ж у ті нечасті моменти дами середніх віків користувалися простими ганчірками, які прив’язували мотуззям до талії чи болотним мохом, а то і взагалі нічим.
Тому в ті роки популярними були сукні та одежа червоного кольору – так легше було приховати сліди крові. І до того, таке вбрання свідчило про заможність власниці: пурпурову чи багряну одіж кожна жінка собі дозволити не могла.
Фарбування тканини в червоний колір
2. Віяла насамперед застосовували у богослужіннях та щоб відганяти мух від священників
Віяло колись мало чисто практичне призначення: поки воно не стало невіддільним атрибутом жіночої моди, ним відганяли мух від Святих Дарів під час богослужіння й обмахували священників. Флабелум — так називали такий атрибут, в католицьких месах він зберігся до XIV століття.
Наприкінці XVI — на початку XVIII століття жіноцтво перейняло у свої руки цей предмет і з цього часу жодна з них не обходилася без нього. Навіть більше: він почав використовуватися у мові потаємної любовної жестової мови.
Ось деякі “знаки”, які жінки робили віялом:
- Розкрити й закрити його означало “ви безжалісні до мене”
- Нести віяло перед обличчям в правій руці — “ідіть за мною”
- Притиснути до щоки — “Я вас кохаю”
Після Французької революції такі атрибути жіночої моди втратили свою популярність, почали гірше продаватися, і вже в широкий обіг повернулися у 1827-му році у Великобританії при дворі королеви Вікторії.
3. Туалет і гардероб були єдиним місцем
Середньовічний туалет називався «гардеробом». Це був виступ у стіні, з якого відходи життєдіяльності стікали у рівчак прямо по стіні або спливали по жолобу. Найменш чутливі загарбники могли прямо з цього рівчака через отвір проникнути у замок. Їм залишалося тільки сподіватися, що туалет не буде зайнятим, і насолоджуватися бойовою славою.
В цьому гардеробі середньовічні спокусниці вішали свої розкішні сукні. Вважалося, що потужний аромат, який там витав, вбивав бліх та інших паразитів в одязі. Традиція «провітрювати» свої сукні в гардеробі збереглася аж до XIX століття. Проте в цей час для туалету вже почали використовувати стілець з кришкою або тазик, відходи з якого слуги виливали у стічну канаву.
4. За балдахіном ховалися і сповняли подружній обов’язок
Колись лорди, вельможі, їх дружини та челядь спали в одній кімнаті. Тому закриті ліжка слугували місцем для усамітнення, там можна було сховатися від чужих очей. А поруч спокійнісінько спали слуги.
5. Ніс корабля, де встановлювали гальюн, був туалетом
На передній частині судна – гальюні, де встановлювалися фігури божеств, русалок, голів драконів та інші прикраси, знаходився туалет для матросів. Відходи звідти змивалися прямо у відкрите море. Жахливо, але капітани та власники кораблів вішали на гальюнах своїх дружин і коханок.
Деякі матроси, побоюючись, що морська хвиля налетить на борт і знесе їх з гальюна у відкрите море, справляли нужду прямо на борту судна, за що їх потім суворо карали. Лише у капітана був окремий закритий туалет на кормі поруч з його каютою, який можна було відвідувати, не побоюючись за своє життя.
6. Лицарі могли за все життя жодного разу не побувати на полі бою
Багато середньовічних звитяжців вели далеко не гідний спосіб життя. Навіть Едвард Вудсток, відомий як Чорний Лицар, якого вважали одним з найбільших лицарів свого часу, чинив жорстокі та безглузді вчинки.
Після того як його зрадив один з його близьких друзів, він узяв штурмом місто Лімож, де знаходився зрадник. Попри благання про помилування, 3 тисячі осіб, включаючи жінок і дітей, було віддано мечу за його наказом, а місто спалили. Коли ж справа дійшла до єпископа-зрадника, через якого, власне, все і почалося, принц несподівано помилував його.
Якщо ви досі бачите трохи романтики в сяйві обладунків та оголених мечів, то змушені вас засмутити: лицарями могли бути люди, які ніколи не бачили поля бою. До них належали судді, політичні радники, охоронці синьйора і навіть успішні землевласники.
7. Розкішні сукні ніколи не прали, а замість миття часто змінювали білизну
Сукні не прали навіть в прогресивну вікторіанську епоху. Ніжні тканини, що використовувалися для їх виготовлення, просто не витримали б грубої обробки лугом, з викручуванням і тертям, а фарби могли поблякнути. Замість того, щоб часто митися і прати сукні, пані носили багато білизни.
Зате панталони й сорочки леді виблискували білизною, щоправда, ціною важкої праці: покоївки годинами прали їх в окропі та лузі, а потім ще крохмалили та прасували. Від такої роботи руки пекли вогнем, тріскалися, а шкіра швидко втрачала вигляд.
8. Мода на перуки з’явилася завдяки сифілісу й Людовику XIII, який полисів
Спалах сифілісу в Європі відбувся в 1495 році після походу французького короля Карла VIII на Неаполь. Тоді це було ще страшніше захворювання: хворий страждав від сильних болів, по всій шкірі з’являлися виразки, які могли буквально зруйнувати ніс або очі. До XVI століття наслідки сифілісу стали менш моторошними, але людина, яка одужала, залишалася без волосся і могла бути знівеченою «французькою віспою».
Дворяни почали носити перуки, щоб заховати наслідки гріховної хвороби – лисину і шрами. Деякі свідомо голили волосся, щоб позбутися від дошкульних вошей, котрі діставали всіх людей у XVI-XVII століттях. Але справжній пік популярності перук з хвилястим припудреним волоссям (алонжі) припав на період правління Людовика XIV і його батька Людовика XIII. Передчасно облисілий король-батько був змушений носити перуку, і незабаром його приклад і приклад його сина перейшов на увесь французький двір.
9. Епоха Відродження була не такою вже й світлою епохою
Багато людей протиставляють «темні» часи Середньовіччя світлому періоду Ренесансу, який подарував світові знаменитих художників та вчених і відродив інтерес до особистості людини. Однак в цей період інквізиція почала найбільш активну діяльність (до XIII століття випадки переслідування відьом були одиничними, страждали тільки єретики). Саме в період Відродження було спалено Жанну д’Арк (1431 рік) і створена римська інквізиція для боротьби з протестантами.
10. Люди могли танцювати від бідності та нещастя
Танці теж не завжди несли на собі печать радості. У 1518 році на території сучасної Франції сталася епідемія «танцювальної чуми». Близько 400 осіб танцювали без упину кілька діб, а потім непритомніли або вмирали від виснаження або серцевого нападу. Однозначного пояснення цьому феномену досі немає: гадаємо, що нездоровий стан був викликаний пшеницею, зараженою грибком і яку з’їли люди, або ж було масовим божевіллям через голод і бідування.
11. Ті, хто хотів отримати необмежений доступ до скарбниці монарха, не міг бути гидливим
Королева Великобританії Єлизавета I та перша леді покоїв Кет Ешлі
При дворі Тюдорів не треба було мати особливі політичні таланти або гострий розум, щоб завоювати прихильність короля і стати його особистим скарбником. Досить було допомагати монарху у здійсненні його природних потреб, вчасно подавати рушники та інші туалетні приналежності. Така посада називалася «камергер стільця» і була вельми почесною: адже особа монарха вважалася практично священною. При Генріху VIII камергери стільця навіть отримували лицарське звання.
Коли на престол зійшла Єлизавета I, була створена аналогічна посада першої леді покоїв. Її зайняла Кет Ешлі, яка згодом стала близькою подругою королеви.
12. Нью-Йорк побудували на горах сміття
Узбережжя Манхеттену в Нью-Йорку розширилося на будівельних відходах
Сьогодні Нью-Йорк – красиве, мальовниче місто, але ще в XIX столітті воно тонуло в смітті. Багато відходів скидали прямо в океан, поступово розширюючи узбережжя міста. Майже 20% площі Нью-Йорка, включаючи значну частину Мангеттена, було створено штучно на відходах з будівництва: на камені, щебені, уламках старих будівель і землі. А розміри острова Елліс в Нью-Йорку завдяки звалищу збільшилися зі 133 до 1 133 арів.
Бонус: середньовічна гра на роздягання. Чоловіки та жінки по черзі кидають одне одному м’яч, а той, хто його не спіймає, знімає з себе один предмет гардеробу
Що ви любите більше: романтичну вигадку чи правду? Який історичний фільм чи книга справили на вас найбільше враження?
